ДО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
до (прийменник)
псл. do «тс.»;
споріднене з лтс. [da] (прийменник), лит. [da-] (дієслівний перфективний префікс), проте не виключається можливість запозичення останніх із слов’янських мов (Sławski І 150; Trautmann 42; Endzelin Lettische Grammatik 449–450);
відповідає лат. -do в endo «в», а також гр. -δε (енклітика, що вказує напрям, пор. οἴκαδε «додому»), ав. -da (енклітика з тим самим значенням) і далі дангл. to, англ. to, двн. zuo, нвн. zu, ірл. do;
іє. *do (de), пов’язане з займенниковим коренем *do, що відбився також у псл. da, укр. да (сполучник, частка);
р. др. болг. м. схв. до, до-, бр. да, да-, п. ч. слц. вл. нл. слн. do, do-, стсл. до, до-;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ді
«тс.»
ді-
«тс.»
до
(префікс)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| -da (енклітика з тим самим значенням) | авестійська |
| to | англійська |
| да | білоруська |
| до | болгарська |
| do | верхньолужицька |
| do- | верхньолужицька |
| -δε (енклітика, що вказує напрям, пор. οἴκαδε «додому») | грецька |
| to | давньоанглійська |
| zuo | давньоверхньонімецька |
| до | давньоруська |
| *do (de) | індоєвропейська |
| do | ірландська |
| -do в endo «в» | латинська |
| da (прийменник) | латиська |
| da- (дієслівний перфективний префікс) | литовська |
| до | македонська |
| do | нижньолужицька |
| do- | нижньолужицька |
| zu | нововерхньонімецька |
| do | польська |
| do- | польська |
| do «тс.» | праслов’янська |
| da | праслов’янська |
| до | російська |
| до | сербохорватська |
| do | словацька |
| do- | словацька |
| do | словенська |
| do- | словенська |
| до | старослов’янська |
| да (сполучник, частка) | українська |
| до- | українська |
| да- | українська |
| до- | українська |
| do | чеська |
| do- | чеська |
| *do | ? |
до «то» (співвідносне слово, частка у складнопідрядних реченнях, напр.: Ой, як прийду додомоньку, до всі мене лають)
варіант частки то, можливо, генетично пов’язаний із сполучником і часткою да (як то з та);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| то | ? |
| да (як то з та) | ? |
до «перший звук музичної гами і нота, що його позначає» (муз.)
запозичення з італійської мови, де всі назви звуків гами – ut, re, mi, fa і т. д;
р. бр. болг. до, п. ч. слц. do;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до | білоруська |
| до | болгарська |
| do | польська |
| до | російська |
| do | словацька |
| do | чеська |
| ut | ? |
| re | ? |
| mi | ? |
| д | ? |
ба́вити «забавляти, розважати, затримувати, затримуватись, перебувати»
досі ототожнюється з утвореннями типу відбавля́ти, збавля́ти і вважається каузативним утворенням від byti «бути» (Фасмер – Трубачев І 101; Sł. prasł. І 197–198; Sadn.– Aitz. VWb. l 101; Bern. I 47 та ін.);
насправді це дві окремі групи утворень, які в усіх слов’янських мовах чітко розрізняються семантично і етимологічно;
ба́вити «розважати, затримувати» пов’язане з псл. основою baviti «говорити, розповідати», похідною від іє. *bhā- «говорити» і збереженою в стсл. обавати «замовляти, заклинати», р.-цсл. обаавьникъ «ворожбит, волхв», обавьникъ «тс.; лікар», с.-цсл. забавати «замовляти, заклинати», схв. заст. зàбавити «наговорити, зганьбити», слн. zabávljati «прискіпуватись, лаятись, виявляти незадоволення», ч. baviti se o čem «розповідати один одному про щось», р. [ба́вить] «говорити», можливо, також бау́тка (‹*бавутка) «приказка», прибау́тка «тс.»;
від значення «розмовляти, розважати розмовами, займати розмовами» до «затримувати» перехід цілком природний (Мельничук Этимология 1967, 61–62);
лит. bõvytis «бавитись, розважатись, займатись» є запозиченням з білоруської або польської мови (Fraenkel І 53);
р. [ба́вить] «гаяти, зволікати», бр. ба́віць «гаяти», др. забавляти «утруднювати, турбувати», n. bawić «перебувати, гаяти, забавляти», ч. baviti «розважати», слц. bavit «тішити, займати, розважати», вл. zabawjeć, болг. ба́вя «затримуюся, забавляю», м. бави «бариться», забави «забавляє», схв. бȁвити «займатися», бȁвити се «перебувати», àзбављати «забавляти», слн. zabávati «тс.», báviti se «займатися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бави́льник
«чоловік, який бавить дитину»
бави́льце
бави́ля
«жінка, яка бавить дитину»
бави́нник
«тс.»
бави́нниця
«тс.»
ба́вка
«розвага, іграшка»
ба́вний
«забарний, повільний»
баву́н
«весельчак»
баву́шка
«тс.»
заба́ва
за́бавка
забавля́ти
«розважати»
заба́вний
заба́вник
неба́вком
«незабаром»
неба́вом
не́ба́вці
незаба́вки
«тс.»
незаба́вно
«негайно»
незаба́вом
нео́бавки
нео́бавці
«тс.»
обава
«затримка»
обавля́тися
«баритися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ба́віць «гаяти» | білоруська |
| ба́вя «затримуюся, забавляю» | болгарська |
| zabawjeć | верхньолужицька |
| забавляти «утруднювати, турбувати»«перебувати, гаяти, забавляти» | давньоруська |
| *bhā- «говорити» | індоєвропейська |
| bõvytis «бавитись, розважатись, займатись» | литовська |
| бави «бариться» | македонська |
| bawić | польська |
| byti | праслов’янська |
| основою baviti «говорити, розповідати» | праслов’янська |
| ба́вить «говорити» | російська |
| ба́вить «гаяти, зволікати» | російська |
| обаавьникъ «ворожбит, волхв» | русько-церковнослов’янська |
| забавати «замовляти, заклинати» | сербо-церковнослов’янська |
| зàбавити «наговорити, зганьбити» | сербохорватська |
| бȁвити «займатися» | сербохорватська |
| бȁвити се «перебувати» | сербохорватська |
| зàзбављати «забавляти» | сербохорватська |
| bavit «тішити, займати, розважати» | словацька |
| zabávljati «прискіпуватись, лаятись, виявляти незадоволення» | словенська |
| zabávati «тс.»«займатися» | словенська |
| báviti se «тс.»«займатися» | словенська |
| обавати «замовляти, заклинати» | старослов’янська |
| відбавля́ти | українська |
| збавля́ти «бути» | українська |
| забави «забавляє» | українська |
| baviti se o čem «розповідати один одному про щось» | чеська |
| baviti «розважати» | чеська |
| ба́вити «розважати, затримувати» | ? |
| обавьникъ «тс.; лікар» | ? |
| зàбавити «наговорити, зганьбити» | ? |
| бау́тка «приказка» (‹*бавутка) | ? |
| прибау́тка «тс.» | ? |
| значення «розмовляти, розважати розмовами, займати розмовами» | ? |
| до «затримувати» | ? |
біле́т
через російську і польську мови запозичено з французької;
фр. billet є формою чол. р. до давнішого billette, що виникло з bullette «записка з печаткою», похідного від bulle «булла» (з лат. bulla), під впливом слова bille «кулька»;
лат. bulla (первісно «водяна бульбашка, ґудзик, брунька, золота капсула з амулетом»), очевидно, споріднене з лат. bucca «надута щока», лит. bulìs «сідниця», дінд. buriḥ, buliḥ «тс.»;
р. болг. м. биле́т, бр. біле́т, п. ч. Заст. слц. bilet, схв. бѝлет, слн. biljetêr «білетер»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
білете́р
оббіле́тити
«роздати квитки»
(пасажирам)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| біле́т | білоруська |
| биле́т | болгарська |
| buriḥ | давньоіндійська |
| bulla (первісно «водяна бульбашка, ґудзик, брунька, золота капсула з амулетом») | латинська |
| bucca «надута щока» | латинська |
| bulìs «сідниця» | литовська |
| биле́т | македонська |
| bilet | польська |
| до | російська |
| биле́т | російська |
| б | сербохорватська |
| bilet | словацька |
| biljetêr «білетер» | словенська |
| billet | французька |
| bilet | чеська |
| до | ? |
| bullette «записка з печаткою» | ? |
| bulle «булла» (з лат. bulla) | ? |
| bille «кулька» | ? |
| buliḥ «тс.» | ? |
| bilet | ? |
ві́дати
псл. věděti «знати»;
споріднене з прус. waidimai «знаємо», дінд. vḗda «знаю», гр. (F)oἰδα, гот. wait, нвн. (ich) weiß «тс.»;
іє. *uoid-, *ueid-, *uid- «бачити, знати»;
семантичний перехід від «бачити» до «знати» цілком натуральний, але вже в індоєвропейській прамові дієслово, очевидно, розпалося на два – одно із значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити»), а друге із значенням «знати» (псл. věděti);
р. ве́дать, бр. ве́даць, др. вѣдѣти, вѣдати, вѣсти, вѣмь, п. wiedzieć, ч. věděti, слц. vedeť, вл. wědźeć, нл. wěźeś, болг. вестя́ «повідомляти», м. вести, схв. вéстити «тс.», слн. védeti «знати», стсл. вѣдѣти, вѣмь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бе́звісти
бе́звість
виві́дач
«той, хто вивідує; розвідник, шпигун»
ви́відка
«розвідка»
ви́відник
«шпигун»
ви́відниця
ві́да
«звістка, повідомлення»
відві́дати
відві́дач
відві́дини
відві́дувач
ві́дом
(у виразах без відома, до ві́дома, нема ві́дома)
відо́мий
ві́домство
відомця
«свідок»
ві́домчий
відповіда́льний
відповіда́ти
відповіда́ч
відпові́дний
відпові́дник
ві́дповідь
відпові́сти́
ві́жливий
«обізнаний, знаючий»
ві́сник
ві́стка
вістови́к
вість
дові́датися
до́відка
дозві́датися
доповіда́ти
допові́да́ч
доповідне́
доповідни́й
до́повідь
доповісти́
до́свід
досві́дити
«досвідчити»
до́свідний
досві́дчити
досві́дчитися
за́від
«завідування»
заві́домити
«повідомити»
завідомля́ти
заві́дувати
заві́дувач
за́відця
«завідувач»
заповіща́ти
«сповіщати»
зві́ди
«розвідини»
зві́дини
«тс.»
зві́до́млення
зві́дувати
звіду́н
«розвідник, шпигун»
звіжа́лий
«досвідчений»
зві́жити
«узнати, пізнати»
зві́сний
звісти́тель
зві́стка
зві́стувати
звісту́н
звість
звісь
звіща́ти
зневі́жити
«одурити»
міжві́домчий
на́від
«відвідини»
наві́дати
наві́датися
наві́дач
«відвідувач»
навіджа́ти
наві́дини
«відвідини»
на́ві́дка
«відвідання»
навіжки́
(у виразі дати н. «дати знати»)
навіща́ти
неві́да
«незнання»
не́відь
«невідомо»
неві́жа
«тс.»
неві́жий
«незнаючий»
недовідо́мий
«невідомий»
обві́стка
обвіща́ти
одві́дини
о́двідь
«відвідини»
одвісти́ти
«віддати звістку, відповідь»
одвість
«вістка, депеша»
одпові́ддя
«відплата; захист»
оповіда́нка
оповіда́ння
оповіда́ти
опові́да́ч
оповіда́чка
опові́дка
о́повідь
опові́сник
опові́стка
о́повість
переві́дати
передвіща́ти
пові́дати
повідо́мити
повідо́млення
повідомля́ти
пові́стка
по́вість
повістя́р
подсві́дчення
по́свідка
посві́дник
посві́дчувач
«свідок»
при́звістка
припові́дка
припові́стка
при́повість
присвідча́ти
провіда́ти
про́віди
«розвідини»
прові́дини
про́відки
«тс.»
прові́сний
прові́сник
про́вістка
про́вість
провіща́ти
пропові́дник
пропові́дництво
пропові́дничий
пропові́дувати
про́повідь
розві́дати
розві́дач
«розвідник»
ро́звіди
розві́дини
ро́звідка
розві́дний
розві́дник
розві́дувальний
розві́дувач
розві́дчий
розповіда́ти
розповіда́ч
розповіда́чка
розпові́дка
ро́зповідь
сві́да
«знання»
сві́дка
свідкува́ти
сві́док
сві́дом
(у виразі до сві́дома «до відома» Ж)
свідо́мий
свідо́мість
свідува́ти
«знати Ж; оглядати хворого (про лікаря)»
свіду́чий
«свідомий»
сві́дчий
«свідок»
сві́дчик
«тс.»
сві́дчити
сві́дчиця
со́вість
сповіда́льник
сповіда́льниця
сповіда́льня
сповіда́ти
сповіда́ч
спові́дник
спо́відь
сповіща́ти
спові́щення
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ве́даць | білоруська |
| вестя́ «повідомляти» | болгарська |
| wědźeć | верхньолужицька |
| wait | готська |
| vḗda «знаю» | давньоіндійська |
| вѣдѣти | давньоруська |
| *uoid- | індоєвропейська |
| вести | македонська |
| wěźeś | нижньолужицька |
| weiß «тс.» (ich) | нововерхньонімецька |
| wiedzieć | польська |
| věděti «знати» | праслов’янська |
| waidimai «знаємо» | прусська |
| ве́дать | російська |
| вéстити «тс.» | сербохорватська |
| vedeť | словацька |
| védeti «знати» | словенська |
| вѣдѣти | старослов’янська |
| вѣдати | українська |
| вѣсти | українська |
| вѣмь | українська |
| вѣмь | українська |
| věděti | чеська |
| *ueid- | ? |
| *uid- «бачити, знати» | ? |
| від «бачити» | ? |
| до «знати» | ? |
| значенням «бачити» (псл. viděti, лат. videre «бачити») | ? |
| значенням «знати» (псл. věděti) | ? |
гец (у виразі підвести під ге́ца «ошукати, обдурити»)
очевидно, через польську або словацьку мову запозичено з німецької;
нім. (бав.-австрійськ.) [Hetz] «жарт, голосні веселощі, пустощі» пов'язане з Hetze «цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт», спорідненим з Haß «ненависть», англ. hate, кімр. брет. cas, сірл. cais «тс.», ав. sādra- «страждання», гр. κῆδος «турбота»;
розвиток значення від «ненависть, цькування» до «жарт» у німецькій мові відбувався, очевидно, через значення «цькування (як мисливська розвага)»;
в українській мові спочатку могло розвинутись значення «поставити когось у смішне становище, одуривши», пізніше «обдурити»;
п. рідк., ст. hec «місце для цькування», heca «смішний випадок, видовисько», ч. розм. hec «забава, розвага», слц. hec «жарт, дотеп, щось смішне»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sādra- «страждання» | авестійська |
| hate | англійська |
| cas | бретонська |
| κῆδος «турбота» | грецька |
| cas | кімрська |
| Hetz «жарт, голосні веселощі, пустощі» (бав.-австрійськ.) | німецька |
| cais «тс.» | середньоірландська |
| hec «жарт, дотеп, щось смішне» | словацька |
| hec «забава, розвага» | чеська |
| Hetze «цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт» | ? |
| Haß «ненависть» | ? |
| від «ненависть, цькування» | ? |
| до «жарт» | ? |
| значення «цькування (як мисливська розвага)» | ? |
| значення «поставити когось у смішне становище, одуривши» | ? |
| пізніше «обдурити» | ? |
| hec «місце для цькування»«смішний випадок, видовисько» | ? |
| heca «місце для цькування»«смішний випадок, видовисько» | ? |
| hec «забава, розвага» | ? |
ги́біти «страждати; пропадати; хиріти, хворіти»
псл. gybati (gyběti), *gybnǫti, пов'язане з gubiti «губити», *gъbnǫti «гнути»;
значення розвинулось від первісного «схилятися, згинатися від слабості, старості» до «гинути»;
відокремлення gyb- «гинути» від етимологічно тотожного gyb- «гнути» (Mikl. EW 82; Bezzenberger BB 4, 352; Machek ESJČ 193) непереконливе;
сумнівні також порівняння з ісл. kopa «віднімати, здирати» (Zupitza GG 149) і з сперс. jumbīnĩtār «губитель» (Scheftelowitz WZKM 34, 225);
р. ги́бнуть, [ги́нуть], бр. гібе́ць «нидіти», гі́нуць «гинути», п. ginąć, ч. hynouti, слц. hynúť, вл. hinyć, нл. ginuś, болг. ги́бна, ги́на, м. гине, схв. гȕнути, слн. gíniti, стсл. ГЫБАТИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́бель
ги́блий
«непридатний, поганий»
ги́бнути
«гинути»
ги́нути
за
«згубно»
заги́б
заги́ба
загиба́ти
загибель
заги́бок
«загибель»
заги́н
наги́бнутися
«натерпітися»
поги́бель
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гібе́ць «нидіти» | білоруська |
| ги́бна | болгарська |
| hinyć | верхньолужицька |
| kopa «віднімати, здирати» | ісландська |
| гине | македонська |
| ginuś | нижньолужицька |
| ginąć | польська |
| gybati (gyběti) | праслов’янська |
| ги́бнуть | російська |
| гȕнути | сербохорватська |
| jumbīnĩtār «губитель» | середньоперська |
| hynúť | словацька |
| gíniti | словенська |
| ГЫБАТИ | старослов’янська |
| ги́нуть | українська |
| гі́нуць «гинути» | українська |
| ги́на | українська |
| hynouti | чеська |
| *gybnǫti | ? |
| gubiti «губити» | ? |
| *gъbnǫti «гнути» | ? |
| первісного «схилятися, згинатися від слабості, старості» | ? |
| до «гинути» | ? |
| gyb- «гинути» | ? |
| gyb- «гнути» | ? |
ґмах «кімната, покій, світлиця»
запозичене через польську мову з середньоверхньонімецької;
свн. gemach «спокій, блаженство, вигоди, приємність; плекання», пізніше також «місце відпочинку, покій (кімната), квартира» (нвн. Gemach «кімната, покій») утворене за допомогою префікса ge- від дієслова machen у його первісному значенні «формувати, виробляти» (звідки пізніше «робити»), спорідненого з гр. μαγίς «замішана, розімʼята маса, тісто», псл. mazati, укр. ма́зати;
бр. гмах «велика споруда», п. gmach «великий будинок; (ст. також) квартира, кімната», слн. [gmȃh] «спокій; кімната»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
въ
«покій, кімната, горниця; велика споруда»
(XVI ст.)
до
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гмах «велика споруда» | білоруська |
| μαγίς «замішана, розімʼята маса, тісто» | грецька |
| gmach «великий будинок; (ст. також) квартира, кімната» | польська |
| mazati | праслов’янська |
| gemach «спокій, блаженство, вигоди, приємність; плекання» | середньоверхньнімецька |
| gmȃh «спокій; кімната» | словенська |
| ма́зати | українська |
| значенні «формувати, виробляти» (звідки пізніше «робити») | ? |
д «до, к» (прийменник з дав. в.)
очевидно, результат функціональної і фонетичної взаємодії прийменників к і до;
безпосереднє виведення [д] з до (Ogonowski Studien 59) помилкове;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ід
од
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| к | ? |
| до | ? |
| д | ? |
да «і, та (єднальний спол.); але, та (протиставний спол.); та (частка)»
псл. da, очевидно, з первісним значенням «так», звідки пізніше значення «і, але», виводять від займенникового кореня іє. *do- (пор. прус. din, dien (зн. в. одн.) «його, її», ав. dim «тс.», dit «те»), що зберігся також у прийменнику псл. do, укр. до і компонентах деяких прислівників (напр., укр. куди, тоді тощо);
псл. da, можливо, виникло з застиглої форми первісного орудного або відкладного відмінка;
споріднене з лат. dō-nec «доки», quan-dō «колись, бо», а також гр. δῄ «отже; після того, як», ἤδη «уже» (‹iє.*de-/do-);
зіставляють також (Sławski І 135; Brückner 3; БЕР І 309–310; стриманіше Фасмер І 480) з псл. da «хай, щоб» (укр. да «тс.»);
р. да «і, але; так (стверджувальна частка)», бр. ды «і, але», др. да «і, а; то; якщо», п. [da] (виг.) «гей, ой; і, а», ч. ст. слц. da «так», вл. da «ну, отже; же», нл. da «там, тоді; так; отже; теж», болг. да «так», м. да «тс.; а», схв. дȃ (дȁ) «так; а; (частка) ну й, аякже», слн. da «так», стсл. да «так; і; але»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ды «і, але» | білоруська |
| да «так» | болгарська |
| da «ну, отже; же» | верхньолужицька |
| δῄ «отже; після того, як» | грецька |
| да «і, а; то; якщо» | давньоруська |
| *do- «його, її» (пор. прус. din, dien (зн. в. одн.) «його, її», ав. dim «тс.», dit «те») | індоєвропейська |
| dō-nec «доки» | латинська |
| да «тс.; а» | македонська |
| da «там, тоді; так; отже; теж» | нижньолужицька |
| da «гей, ой; і, а» (виг.) | польська |
| da | праслов’янська |
| do | праслов’янська |
| da | праслов’янська |
| da «хай, щоб» (укр. да «тс.») | праслов’янська |
| да «і, але; так (стверджувальна частка)» | російська |
| дȃ «так; а; (частка) ну й, аякже» (дȁ) | сербохорватська |
| da «так» | словацька |
| da «так» | словенська |
| да «так; і; але» | старослов’янська |
| до (напр., укр. куди, тоді тощо) | українська |
| da «так» | чеська |
| quan-dō «колись, бо» | ? |
| ἤδη «уже» (‹iє.*d$e-/d$o-) | ? |
| da «так» | ? |
дак «так, тільки, але, то» (спол.)
давнє суфіксальне утворення від займенникового кореня д- (псл. d-), наявного також у сполучниках да «та», [до] «то»;
відмінне від болг. дако «хоча», утвореного з сполучників да «та» і ако «як»;
р. пд. [дак] «так», [э́дак], бр. дык, болг. [дак] «а, же», схв. ст. dak «то, отже»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дек
дик
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дык | білоруська |
| дако «хоча» | болгарська |
| дак «а, же» | болгарська |
| дак «так» | російська |
| dak «то, отже» | сербохорватська |
| э́дак | українська |
| д- (псл. d-) | ? |
| да «та» | ? |
| до «то» | ? |
| да «та» | ? |
| ако «як» | ? |
| дак «так» | ? |
| dak «то, отже» | ? |
даль
псл. dalь;
етимологія непевна;
можливо, походить від займенникового кореня do- «то-», наявного в сполучниках да, [до] і паралельного кореневі to-, відповідник якого вбачається також у лит. tolùs «далекий», лтс. tâls «тс.» (Sławski І 136);
можливо також, що псл. dal- є результатом зміни давнішого *tal-, спільного з балтійськими мовами, під впливом *dьḷgъ «довгий», davьnъ «давній» (Zubatý St. a čl. І 2, 94);
менш вірогідне пов’язання з коренем *del- (псл. *dьḷgъ, укр. до́вгий) із незасвідченим слов’янським кореневим вокалізмом e, o (Persson Studien 221; Meillet MSL 14, 373; Bern. I 177; подібно Skok I 376);
питання спорідненості з уг. távol «далеко» (Machek ESJČ 110) залишається відкритим, як і ширша проблема можливих генетичних зв’язків індоєвропейської мовної сім’ї з іншими мовами;
р. бр. др. даль, п. dal, ч. dál, слц. dál’a, вл. нл. daloki «далекий», полаб. dolĕk «далеко», болг. дале́к «далекий», м. далечен «тс.», схв. дȃљ «даль», слн. dálja, стсл. далга «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вда́ля
«далечінь»
ви́даленець
«виселенець»
ви́даленє
«висилка, виселення»
видаляти
«усувати»
віддалеки́
«збоку; на відстані»
віддале́ку
відда́лення
«видаляння; далечінь»
віддалечи́тися
«віддалитися»
відда́лина
«далека відстань»
віддалі́
«віддалік»
віддалі́к
віддалі́ти
«відстати, віддалитися»
ві́ддаль
віддаля́
віддаля́ти
дале́зний
«дуже далекий»
да́лека
«віддалення»
далеке́нько
дале́кий
дале́кість
далекува́то
далені́ти
«виднітися; віддалятися»
да́лень
«задній план, тло»
даленя́
«далечина»
далеч
далече́зний
далече́нний
«тс.»
далече́нько
далечи́зна
далечина́
далечиня́
далечі́нь
дале́шній
«прибулий здалеку»
далина́
далиня́
дали́ти
«віддаляти»
да́лі
да́лій
далі́ти
«віддалятися»
далі́чко
«далеко»
да́льний
дальнина́
да́льній
да́льність
да́льший
деда́лі
де́лі
«далі»
звіддалеки́
«здалеку»
звіддалі́
звіддалі́к
звіддаля́
«тс.»
зда́лека
зда́леку
зда́лі
зда́ля́
зоддалики́
нада́лі
невдалеку́
«недалеко»
недале́ко
недале́нний
недале́чко
неопода́леки
«неподалік»
неопо́да́ль
«тс.»
непода́леки
непода́леку́
неподале́ці́
непода́ле́ць
неподалі́к
обда́льний
«дальший, досить далекий»
одалеки́
«тс.»
ода́лець
«недалеко»
о́даль
«віддалік»
оддалі́
«здалека»
оддалі́к
«тс.»
оддаліки́
«здалеку, на віддалі»
оддалі́ти
«віддалитися»
одда́льній
«віддалений»
оддаля́
«тс.»
опода́лець
«на віддалі»
оподалі́к
«здалека; осторонь»
опо́даль
«далі, осторонь»
поодалі́к
поо́даль
удалині́
удалину́
уда́ль
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| даль | білоруська |
| дале́к «далекий» | болгарська |
| daloki «далекий» | верхньолужицька |
| даль | давньоруська |
| tâls «тс.» | латиська |
| tolùs «далекий» | литовська |
| далечен «тс.» | македонська |
| daloki «далекий» | нижньолужицька |
| dolĕk «далеко» | полабська |
| dal | польська |
| dalь | праслов’янська |
| dal- | праслов’янська |
| даль | російська |
| дȃљ «даль» | сербохорватська |
| dál'a | словацька |
| dálja | словенська |
| далга «тс.» | старослов’янська |
| távol «далеко» | угорська |
| dál | чеська |
| do- «то-» | ? |
| да | ? |
| до | ? |
| *d «довгий» | ? |
| davьnъ «давній» | ? |
| *del- (псл. *dьḷgъ, укр. до́вгий) | ? |
| o | ? |
дно
псл. dъno ( ‹*dъbno) «дно, глибина» (до семантики пор. також укр. у дну «всередину», др. дънѣ «всередині», дъну «тс.», изъ дъну «зсередини»);
споріднене з лтс. dubens «дно», dibens «дно, глибина», dibins «тс.»;
іє. *dhub-/dheub- «глибокий, видовбаний»;
у балто-слов’янських словах корінь поширений суфіксом -no-, без нього виступає ще в лит. dubùs «глибокий», dùbti «занурюватися», daubà «яр», лтс. daũba «тс.», dubt «занурюватися», прус. padaubis «долина», гот. dips «глибокий», нвн. tief, кімр. dwfn «тс.»;
з глухим кінцевим приголосним іє. *dhup- виступає в псл. dupa, укр. ду́ла, дупло́;
є спроби пояснити псл. *dъbno як наслідок метатези *bъdno, що зіставляється з н. Boden «дно; земля, ґрунт», гр. πυφμήν «дно, низ», дінд. budhnáḥ «тс.», ав. būnō «дно, глибина», bunō «тс.» (Zubatý St. а čl. І 294; Machek ESJČ 121; Holub–Кор. 103);
р. бр. м. дно, др. дъно, п. ч. слц. вл. нл. dno, полаб. dånü, болг. дъ́но, схв. днȕ, слн. dnò, стсл. дъно;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безде́нний
безде́нок
«вулик без дна»
без́дна
бездо́нний
безо́день
безо́дній
ви́днити
«вийняти дно»
видні́вка
«бездонна бочка»
де́нниця
«дошка в дні воза»
де́нце
денці́вка
«сопілка з денцем»
денчи́ще
«днище»
дне́нце
«посуд для пиття»
дни́ти
«вставляти дно»
дни́ця
«поперечна дошка в колесі водяного млина»
дни́ще
«дно; дошка, на одному кінці якої сідає пряля, вставляючи в другий гребінь чи куделю»
дни́щик
«майстер, що виготовляє днища»
дні
«всередині»
дну́ка
«тс.; всередину»
до
«до низу»
(про складки на довгому одязі)
до́нний
задена́ти
«вставляти дно»
заденчи́ти
задина́ти
задне́ний
задни́ти
«тс.»
задно́ваний
оде́нки
«залишки на дні»
оде́нок
«копиця, стіжок на дерев’яній підстилці; дерев’яна підстилка під копицею, стіжком»
оде́ньки
передни́ти
«поміняти дно»
піддо́н
піддо́нник
поде́нє
«тс.»
поде́нок
«тс.; нижня дошка у возі»
подо́нний
придо́нний
роздена́ти
«виймати дно»
розденчи́ти
розди́нчити
роздни́ти
розднут́и
розідни́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| būnō «дно, глибина» | авестійська |
| дно | білоруська |
| дъ́но | болгарська |
| dno | верхньолужицька |
| dips «глибокий» | готська |
| πυφμήν «дно, низ» | грецька |
| budhnáḥ «тс.» | давньоіндійська |
| дъно | давньоруська |
| *dhub-/dheub- «глибокий, видовбаний» | індоєвропейська |
| *dhup- | індоєвропейська |
| dwfn «тс.» | кімрська |
| dubens «дно» | латиська |
| daũba «тс.» | латиська |
| dubùs «глибокий» | литовська |
| дно | македонська |
| dno | нижньолужицька |
| Boden «дно; земля, ґрунт» | німецька |
| tief | нововерхньонімецька |
| dånü | полабська |
| dno | польська |
| dъno «дно, глибина» ( ‹*dъbno)(до семантики пор. також укр. у дну «всередину», др. дънѣ «всередині», дъну «тс.», изъ дъну «зсередини») | праслов’янська |
| dupa | праслов’янська |
| *dъbno | праслов’янська |
| padaubis «долина» | прусська |
| дно | російська |
| днȕ | сербохорватська |
| dno | словацька |
| dnò | словенська |
| дъно | старослов’янська |
| ду́ла | українська |
| dno | чеська |
| dibens «дно, глибина» | ? |
| dibins «тс.» | ? |
| -no- | ? |
| dùbti «занурюватися» | ? |
| daubà «яр» | ? |
| dubt «занурюватися» | ? |
| дупло́ | ? |
| є | ? |
| bunō «тс.» | ? |
довто́ту «скоро, вчасно»
неясне;
можливо, результат злиття прийменників до, в і займенника [тот, тота́] «той, та», що міг бути пов’язаний з виразом типу в тоту годину;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до | ? |
| в «той, та» | ? |
| тота́ «той, та» | ? |
| в | ? |
| тоту | ? |
| годину | ? |
| тот «той, та» | ? |
дожні «навіть»
очевидно, результат приєднання до прислівника дожь, утвореного з прийменника чи сполучника до та частки же, заперечної частки ні;
р. да́же, бр. [да́йжа], др. дожи (до), дожь, доже (до), стсл. дожи (до), доже (до);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| да́йжа | білоруська |
| дожи (до) | давньоруська |
| да́же | російська |
| дожи (до) | старослов’янська |
| дожь | українська |
| доже (до) | українська |
| доже (до) | українська |
| дожь | ? |
| до | ? |
| же | ? |
| ні | ? |
до́ки
виникло на базі словосполучень типу *до кы(ѣ) поры чи *до кы(Ѣ) добы;
р. [дока́] «доки», п. [doki, do kiej], слц. dokým, болг. докато́, м. докај, схв. [дȍк, дока, доке, доку];
Фонетичні та словотвірні варіанти
док
недо́ки
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| докато́ | болгарська |
| докај | македонська |
| doki | польська |
| do kiej | польська |
| дока́ «доки» | російська |
| дȍк | сербохорватська |
| dokým | словацька |
| дока | українська |
| доке | українська |
| доку | українська |
| до | ? |
| кы | ? |
| ѣ | ? |
| поры | ? |
| до | ? |
| кы | ? |
| Ѣ | ? |
| добы | ? |
доку́ди «доки»
результат злиття колишнього виразу *do kǫda (*do kǫdъ);
р. доку́да, [доку́дова, доку́д], бр. [доку́ды], п. dokąd, ч. dokud, слц. ст. dokud, dokuď, нл. dokud, болг. докуде́, до куде́то, схв. дòкуд(а), слн. dokód;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| доку́ды | білоруська |
| докуде́ | болгарська |
| dokud | нижньолужицька |
| dokąd | польська |
| доку́да | російська |
| дòкуд (а) | сербохорватська |
| dokud | словацька |
| dokuď | словацька |
| dokód | словенська |
| доку́дова | українська |
| доку́д | українська |
| до | українська |
| dokud | чеська |
| *do (*do kǫdъ) | ? |
| dokud | ? |
| dokuď | ? |
до́сить «достатньо; багато; [задоволення] Я»
псл. dȍ syti «до ситості», сполучення прийменника do «до» та род. в. іменника sytь «ситість», пов’язаного з sytъ «ситий»;
до розвитку значення пор. лат. satur «ситий» : satis «досить, доволі»;
р. [до́сыть] «доволі, достатньо», до́сы́та «до ситості», [до́сы́ти] «тс.», бр. до́сыць «достатньо», др. [досыти] «до ситості; досить», п. dosyć «доволі, достатньо», ч. слц. dosyta «до ситості; достатньо», вл. dosyta, болг. досита, схв. досита, стсл. до сыти «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до
доси́та
«до повної ситості, до повного задоволення»
задо́сить
«цілком достатньо»
предо́сить
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до́сыць «достатньо» | білоруська |
| досита | болгарська |
| dosyta | верхньолужицька |
| досыти «до ситості; досить» | давньоруська |
| satur «ситий» | латинська |
| dosyć «доволі, достатньо» | польська |
| dȍ syti «до ситості» | праслов’янська |
| до́сыть «доволі, достатньо» | російська |
| досита | сербохорватська |
| dosyta «до ситості; достатньо» | словацька |
| до сыти «тс.» | старослов’янська |
| до́сы́та «до ситості» | українська |
| до́сы́ти «тс.» | українська |
| dosyta «до ситості; достатньо» | чеська |
| do «до» | ? |
| sytь «ситість» | ? |
| sytь «ситість» | ? |
| sytъ «ситий» | ? |
| satur «ситий» | ? |
| satis «досить, доволі» | ? |
до́сі
очевидно, виникло з словосполучення до сеѣ поры чи до сеѣ добы;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до́си
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до | ? |
| сеѣ | ? |
| поры | ? |
| до | ? |
| сеѣ | ? |
| добы | ? |
досто- (перша частина складних прислівників типу достобі́са, достоли́ха)
результат афективного ускладнення виразів типу до біса, до лиха, можливо, за допомогою слова сто (пор. сто чортів і под.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до | ? |
| біса | ? |
| до | ? |
| лиха | ? |
| сто (пор. сто чортів і под.). | ? |
до́ти «до того часу»
очевидно, результат еліпсації і злиття словосполучення *до тыѣ) поры (добы), до складу якого входить прийменник до і вказівний займенник тъ(и) «той» у формі род. в. одн. жін. р;
Фонетичні та словотвірні варіанти
подо́ти
«до того місця»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| до (добы) | ? |
| тыѣ (добы) | ? |
| поры (добы) | ? |
| до і вказівний займенник тъ(и) «той» | ? |
| р | ? |
| р | ? |
| р | ? |
| р | ? |
дотихчасо́вий «минулий, досьогочасний»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. dotychczasowy, як і вл. dotychčasny «тс.», виникло на основі словосполучення do tych czasów «до цих часів», компоненти якого відповідають укр. до, той, час;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dotychčasny «тс.» | верхньолужицька |
| dotychczasowy | польська |
| до | українська |
| czasów «до цих часів» | ? |
| той | ? |
| час | ? |
ефе́кт
запозичення з латинської мови;
лат. effektus «виконання; дія; вплив; результат» пов’язане з дієсловом efficio «виготовляю, виконую; призначаю; доводжу», утвореним за допомогою префікса ех (›ef- внаслідок асиміляції) «з-» від дієслова facio «роблю»;
р. эффе́кт, бр. эфе́кт, п. ч. слц. вл. efekt, болг. ефе́кт, м. ефект, схв. èфекат, слн. efékt;
Фонетичні та словотвірні варіанти
до
(XVII ст.)
ефекти́вний
ефе́ктний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эфе́кт | білоруська |
| ефе́кт | болгарська |
| efekt | верхньолужицька |
| effektus «виконання; дія; вплив; результат» | латинська |
| ефект | македонська |
| efekt | польська |
| эффе́кт | російська |
| èфекат | сербохорватська |
| efekt | словацька |
| efékt | словенська |
| efekt | чеська |
| efficio «виготовляю, виконую; призначаю; доводжу» | ? |
| ех «з-» (›ef- внаслідок асиміляції) | ? |
| facio «роблю» | ? |
єде́н «один»
фонетично неприродні для східнослов’янських мов форми з початковим є- (ї-), відповідні до закономірних тут форм з о-, запозичені частково ще в давньоруський період із старослов’янської мови (форми з основою єдин-), а пізніше з польської і, можливо, словацької;
ряд похідних утворено вже на українському ґрунті від запозичених форм;
думка про нібито закономірне для східнослов’янських мов збереження початкового je перед складом з ь (Німчук ДБ VIII 44) не підтверджується фактами (пор. р. укр. одно́го́, р. ольха́, укр. вільха́ та ін.);
тлумачення [єди́н] як запозичення з польської мови (Richhardt 59) необ́грунтоване;
р. еди́ный, бр. е́днасць «єдність», ядна́ць «єднати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́єднач
«посередник, посланець»
до
«кожний, усі до одного»
еденъ
единъ
(1400)
єди́н
єдина́к
«єдиний син; старий дикий кабан, що живе одинаком; чернець Я»
єдине́ць
«єдиний син; чернець Я»
єди́ний
єдини́ти
єдини́ця
«одиниця; єдина дочка»
єди́ність
єдинкува́ти
«проривати грядки, кущі»
єди́нчик
«одинак»
єдинчу́к
«єдиний син»
єдна́
єдна́к
««однак»
єдна́кий
єдна́ковий
єдна́льний
єдна́нка
«примирення; винагорода за образу»
єдна́нщина
«примирення»
єдна́ти
єдна́ч
«примиритель»
єдне́
є́дність
єдно́
єдно́та
єдно́чити
з'є́днувач
іде́н
їдени́ця
«тс.»
їдина́читися
«товаришувати»
їдна́к
«тс.»
їдна́ковий
їднанки́
«тс.»
їдна́ти
не́єдниця
«незгода»
об'єдна́вчий
об'єдна́льний
об'єдна́льник
об'є́днання
об'єдна́нство
об'є́днувач
по́єден
«дехто»
поєди́ні
«насамоті»
поєди́нка
«одностволка»
поєди́нковий
«простий, одинарний»
поєди́нок
поєди́нцем
поєди́нці
поєди́нцю
поєди́нчий
«тс.»
поєдна́
«зрідка, поодинці»
поєдни́ця
«одиначка»
приє́днувальний
роз'єдна́льник
роз'є́днувальний
роз'є́днувач
уєдино
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| е́днасць «єдність» | білоруська |
| еди́ный | російська |
| ядна́ць «єднати» | українська |
| є- (ї-) | ? |
| о- | ? |
| єди́н | ? |
метафі́зика «спосіб мислення і метод пізнання, що розглядає явища ізольовано, статично, а не в їх розвитку і взаємозв’язках»
запозичення з латинської мови;
слат. metaphysica утворено на основі грецького виразу μετά τα φυσικά «після фізики»;
так було названо бібліотекарем Андроніком Родоським у І ст. до н. е. книгу Арістотеля про «перші роди сущого», яку сам Арістотель називав «першою філософією», «наукою про божество» або просто «мудрістю»;
р. болг. метафи́зика, бр. метафі́зіка, п. metafizyka, ч. слц. metafysika, вл. metafyzika, м. метафизика, схв. метафùзика, слн. metafízika;
Фонетичні та словотвірні варіанти
метафі́зик
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| метафі́зіка | білоруська |
| метафи́зика | болгарська |
| metafyzika | верхньолужицька |
| метафизика | македонська |
| metafizyka | польська |
| метафи́зика | російська |
| метафùзика | сербохорватська |
| metaphysica утворено на основі грецького виразу μετά τα φυσικά «після фізики» | середньолатинська |
| metafysika | словацька |
| metafízika | словенська |
| metafysika | чеська |
| до | ? |
| називав «першою філософією» | ? |
млин «споруда, що розмелює зерно»
псл. mъlinъ;
можливо, через посередництво германських мов (двн. mulῑn) запозичено з латинської;
лат. molῑna «млин» пов’язане з molo «мелю», спорідненим з лит. málti «молоти», псл. *melti «тс.», укр. моло́ти;
водяний млин з’явився в римлян у І ст. до н. є;
р. [млин], бр. млын, п. вл. нл. młyn, ч. mlýn, слц. mlyn, м. млин, схв. млȕн, слн. mlín, с.-цсл. мълинъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
млен
«палиця в жорнах для обертання каменя»
мли́во
«помел; зерно на помел; борошно»
млина́р
«мельник, мірошник»
млина́рство
млине́ць
«вітрячок для лякання птахів»
млини́на
«невеликий млин»
мли́ни́сько
«місце, де був млин»
млини́ця
«тс.»
мли́нище
«тс.»
млині́вка
«канал, яким іде вода до млина»
млинкува́ти
«віяти (зерно)»
млинове́
млинови́ця
«тс.»
млино́к
«невеликий млин; віялка»
млинчі́вка
«палиця в жорнах для обертання каменя»
млін
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| млын | білоруська |
| młyn | верхньолужицька |
| molῑna «млин» | латинська |
| málti «молоти» | литовська |
| млин | македонська |
| młyn | нижньолужицька |
| є | німецька |
| młyn | польська |
| mъlinъ | праслов’янська |
| *melti «тс.» | праслов’янська |
| млин | російська |
| мълинъ | сербо-церковнослов’янська |
| млȕн | сербохорватська |
| mlyn | словацька |
| mlín | словенська |
| моло́ти | українська |
| mlýn | чеська |
| molo «мелю» | ? |
| до | ? |
оп'я́ть «знов»
псл. opętь, прислівник, утворений за допомогою префікса o(b)- від кореня pęt- у прикметниковій формі, наявного також у псл. pętа «п’ята»;
пор. аналогічні утворення в лит. ст. atpent «знову», жем. [apént] «тс.» і лит. péntis «обух; (розм.) п’ята», хет. appanda «позаду, знову, потім» від appan «ззаду, позаду, потім, пізніше»;
розвиток значень ішов від «назад» (ніби «п’ятами назад») до «ще раз, знову»;
р. опя́ть, бр. апя́ць, др. опять, п. ст. opięć, opieć, ч. opět, слц. opät «тс.», схв. о̀пēт «тс.; [назад]», слн. zópet «знову», стсл. въспѧть;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вп'ять
впят
о́пя́т
уп'я́ть
«тс.»
упя́т
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| апя́ць | білоруська |
| опять | давньоруська |
| apént «тс.» | жемайтське |
| atpent «знову» | литовська |
| péntis «обух; (розм.) п’ята» | литовська |
| opięć | польська |
| opieć | польська |
| opętь | праслов’янська |
| pętа «п’ята» | праслов’янська |
| опя́ть | російська |
| о̀пēт «тс.; [назад]» | сербохорватська |
| opät «тс.» | словацька |
| zópet «знову» | словенська |
| въспѧть | старослов’янська |
| appanda «позаду, знову, потім» | хетська |
| opět | чеська |
| o(b)- | ? |
| аналогічні | ? |
| atpent «знову» | ? |
| appan «ззаду, позаду, потім, пізніше» | ? |
| від «назад» (ніби «п’ятами назад») | ? |
| до «ще раз, знову» | ? |
| opięć | ? |
| opieć | ? |
осе́л
псл. osьlъ;
запозичення з готської або латинської мови;
гот. asilus «осел» походить від лат. asellus, зменш. до asinus, яке разом з гр. ὄνος (‹ *osonos) через фрако-іллірійське посередництво прийшло з якоїсь малоазіатської (можливо, іранської) мови;
думка про балто-слов’янський вік слова (Trautmann 14) викликає сумнів, оскільки лит. ãsilas, прус. asilis могли бути запозичені незалежно від слов’янських мов, про що свідчить наголос на першому складі;
р. осёл, бр. асёл, др. осьлъ, п. osioł, osieł, ч. osel, слц. osol, вл. нл. wosoł, полаб. asål, болг. осе́л, схв. о̀сао, [osal, osel], слн. ôsel, стсл. осьлъ, осълъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
віслю́к
осли́ний
осли́ти
осли́ха
осли́ця
о́слій
ослю́к
осля́
осля́к
«ослюк»
осля́р
«погонич ослів»
осля́тина
осля́чий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| асёл | білоруська |
| осе́л | болгарська |
| wosoł | верхньолужицька |
| asilus «осел» | готська |
| ὄνος (‹ *osonos)(можливо, іранської) | грецька |
| осьлъ | давньоруська |
| asellus | латинська |
| ãsilas | литовська |
| wosoł | нижньолужицька |
| asål | полабська |
| osioł | польська |
| osieł | польська |
| osьlъ | праслов’янська |
| asilis | прусська |
| осёл | російська |
| о̀сао | сербохорватська |
| osol | словацька |
| ôsel | словенська |
| осьлъ | старослов’янська |
| osal | українська |
| osel | українська |
| осълъ | українська |
| osel | чеська |
| до | ? |
сорома́ха «росомаха, Gulo Frisch» (зоол.)
можливо, псл. [*sormaxa] «тс.»;
у такому разі споріднене з лит. šarmuõ «горностай», šermuõ, лтс. sârmulis і більш віддаленими нвн. Hermelin, свн. hẹrmelīn, двн. harmilī, зменш. до свн. harme, днн. harmo, дангл. hearmo «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hearmo «тс.» | давньоанглійська |
| harmilī | давньоверхньонімецька |
| harmo | давньонижньонімецька |
| sârmulis | латиська |
| šarmuõ «горностай» | литовська |
| Hermelin | нововерхньонімецька |
| *sormaxa «тс.» | праслов’янська |
| hẹrmelīn | середньоверхньнімецька |
| harme | середньоверхньнімецька |
| šermuõ | ? |
| до | ? |
що́до
складний прийменник, утворений унаслідок поєднання сполучника що з прийменником до (можливо, шляхом скорочення конструкції типу що стосується до…);
не виключено також, що український складний прийменник що́до виник як калька польського прийменникового словосполучення co do;
п. co do (wiadomej ci sprawy) «щодо (відомої тобі справи)», ч. čo do «щодо», слц. čо do «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чого
«стосовно»
(прийм.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| co do «щодо (відомої тобі справи)» (wiadomej ci sprawy) | польська |
| čо do «тс.» | словацька |
| čo do «щодо» | чеська |
| що (можливо, шляхом скорочення конструкції типу що стосується до…) | ? |
| до (можливо, шляхом скорочення конструкції типу що стосується до…) | ? |
| що́до | ? |
ча́до «дитя, дитина, [(зб.) діти]» (заст., жарт.)
псл. čędo/čędа/čędъ;
традиційно вважалося (Горяев 407; Machek ESJČ 92–93; Mikl. EW 32; Meillet Études 110, 266; Jagić AfSlPh 23, 537; Uhlenbeck AfSlPh 15, 485; Kluge–Mitzka 369) давнім запозиченням з германських мов;
днн. двн. kind (нвн. Kind) «дитина» зводяться до герм. *kinda- «народжувати», спорідненого з іє. *g’en- «тс.»;
більш переконливе тлумачення (Фасмер–Трубачев IV 310–311; Обнорский ИОРЯС 19/4, 100; Brückner 542, KZ 45, 102; Sł. prasł. II 191; Младенов 680; Skok I 302; Bern. I 154; Trautmann 133–134; Pedersen Kelt. Gr. I 120–121; Kiparsky GLG 22–23) як утворення із суфіксом -do (пор. ста́до) від псл. -čęti, -čьnǫ ‹ іє. *ken-, наявних у псл. na-čęti, na-čьnǫ, za-čęti, укр. кіне́ць, поча́ти, поча́ток, зача́ти, зачи́н тощо;
припускалася також спорідненість псл. *čęd- і čęstь зі значенням «спадкоємець; спадщина» (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 198–205);
р. ча́до, бр. [чадо́] «зла дитина», [ча́дзічка] «дитятко», др. чадо «дитина, син або дочка; породження; прихильник», чадь «люди; народ», п. ст. czędo «дитина», ч. ст. čád «хлопчик», čádа «дівчинка», болг. че́до, (заст.) ча́до, м. чедо, схв. че̏до, стсл. чѧдо «дитина», чѧдь «люди, челядь»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чадь
(зб.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чадо́ «зла дитина» | білоруська |
| че́до (заст.) | болгарська |
| *kinda- «народжувати» | германські |
| kind «дитина» (нвн. Kind) | давньоверхньонімецька |
| kind «дитина» (нвн. Kind) | давньонижньонімецька |
| чадо «дитина, син або дочка; породження; прихильник» | давньоруська |
| *g'en- «тс.» | індоєвропейська |
| *ken- | індоєвропейська |
| чедо | македонська |
| czędo «дитина» | польська |
| čędo/čędа/čędъ | праслов’янська |
| -čęti | праслов’янська |
| na-čęti | праслов’янська |
| *čęd- і čęstь зі значенням «спадкоємець; спадщина» | праслов’янська |
| ча́до | російська |
| до | сербохорватська |
| чѧдо «дитина» | старослов’янська |
| кіне́ць | українська |
| ча́дзічка «дитятко» | українська |
| чадь «люди; народ» | українська |
| чѧдь «люди, челядь» | українська |
| čád «хлопчик»«дівчинка» | чеська |
| čádа «хлопчик»«дівчинка» | чеська |
| -do (пор. ста́до) | ? |
| -čьnǫ | ? |
| na-čьnǫ | ? |
| za-čęti | ? |
| поча́ти | ? |
| поча́ток | ? |
| зача́ти | ? |
| зачи́н | ? |
| czędo «дитина» | ? |
| čád «хлопчик»«дівчинка» | ? |
| čádа «хлопчик»«дівчинка» | ? |
чу́до «надприродне, незвичайне явище»
псл. čudo, род. в. čudese;
утворене за допомогою суфікса -d- від čuti «відчувати» (пор. stado від stati);
пов’язане з *kudo, род. в. *kudese;
іє. *kēu-dos;
припускається спорідненість з гр. ϰυ̃δος «слава, честь» (‹ іє. *kūd-);
менш імовірний зв’язок з гр. ϰευ̃ϑος «укриття», брет. küz «схованка; таємниця», вал. cudd «тс.», з гр. στῡ́ω «підіймаю», нім. staunen «дивуватися, вражатися»;
р. болг. чу́до «чудо», бр. цуд, цу́да, [чу́до], др. чоудо (род. в. чоудесе), п. cud, cudo, ч. [cuda] «чудеса; нещастя», слц. čud, čudo, вл. cuni «ніжний, тонкий» (‹ *cudni «дивний»), схв. чу̏до, слн. čúdo, стсл. чoудо (род. в. чоудесе);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́чуди
зачу́д
«захоплення»
напречу́до
«напрочуд»
напри́чуд
напро́чу́д
напрочу́до
начу́дний
«чудовий»
начу́дний
«чудний»
начу́до
«на диво»
очуди́ти
«здивувати»
по́чуд
«подив»
по́чудє
«дивна річ; чудовисько, монстр»
почу́дка
«дивна справа; дивовижа»
почудува́ння
«подив»
пре́чуд
«прочуд, диво»
пречу́ден
пречуде́сний
пречу́дний
«дуже дивний»
пречу́до
пречудо́вий
при́чуд
«прочуд, диво»
причу́да
причу́дитися
«здаватися (про щось обманливе, недійсне)»
причу́дливий
«дивний»
про́чудо
«диво»
чуда́к
«дивак; [комік, жартівник] Ме»
чудакува́тий
чу́дан
«знахар»
чуда́р
«дивна річ; дивна людина»
чуда́рний
«чудний, дивний»
чуда́рні
чуда́цтво
чуда́чний
«чудний, кумедний»
чуде́нний
«дивний»
чуде́ра
«дивна річ; дивна людина»
чудере́сний
«чудовий»
чудерна́стий
чудерна́цтво
чудерна́цький
чуде́рний
чуде́рні
«дивно»
чудерня́цький
«чудернацький»
чуде́рство
чудеса́
(форма мн. від чу́до)
чуде́сний
чуде́сниця
чуди́ло
«чудак»
чу́дисько
чуди́ти
чу́дище
чуді́й
чу́дни́й
чуднова́тий
«чуднуватий»
чудно́та
«дивовижа»
чуднува́тий
чудня́й
чудоватися
чудо́вий
чу́до́висько
чудо́вний
чудува́ти
чудуватися
«дивуватися чимось»
чу́нний
«чудний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| цуд | білоруська |
| чу́до «чудо» | болгарська |
| küz «схованка; таємниця» | бретонська |
| cudd «тс.» | валлійська |
| cuni «ніжний, тонкий»«дивний» (‹ *cudni ) | верхньолужицька |
| ϰυ̃δος «слава, честь» (‹ іє. *kūd-) | грецька |
| ϰευ̃ϑος «укриття» | грецька |
| στῡ́ω «підіймаю» | грецька |
| чоудо (род. в. чоудесе) | давньоруська |
| *kēu-dos | індоєвропейська |
| staunen «дивуватися, вражатися» | німецька |
| cud | польська |
| cudo | польська |
| čudo | праслов’янська |
| чу́до «чудо» | російська |
| до | сербохорватська |
| čud | словацька |
| čudo | словацька |
| čúdo | словенська |
| чoудо (род. в. чоудесе) | старослов’янська |
| цу́да | українська |
| чу́до | українська |
| cuda «чудеса; нещастя» | чеська |
| čudese | ? |
| čudese | ? |
| čuti «відчувати» (пор. stado від stati) | ? |
| *kudo | ? |
| *kudese | ? |
| *kudese | ? |
хризалі́да «лялька в комах» (ент.)
запозичення з латинської мови;
лат. термін chrȳsallis, chrysallidis «лялька метелика золотого кольору» походить від гр. χρῡσαλλίς, род. в. χρῡσαλλίδος «тс.», пов’язаного з χρῡσός «золото», що вважається запозиченням у семітські мови з фінікійської, пор. фінік. ḥrṣ, ак. ḫurāṣu «золото», ассuр. ḫurāšu, гебр. ḥāruṣ «тс.», арам. сір. ḥará‘ «жовтий»;
у мікенських пам’ятках грецької мови від XV ст. до н. е. слово зафіксоване у формі kuruso;
р. хризали́да, бр. хрызалі́да, п. chryzalida, ч. chrysalidka, chrysalis;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ḫurāṣu «золото» | аккадська |
| ḥará' «жовтий» | арамейська |
| хрызалі́да | білоруська |
| ḥāruṣ «тс.» | гебрайська |
| χρῡσαλλίς | грецька |
| термін | латинська |
| слово | німецька |
| chryzalida | польська |
| хризали́да | російська |
| chrysalidka | чеська |
| chrysalis | чеська |
| chrysallidis «лялька метелика золотого кольору» | ? |
| χρῡσαλλίδος «тс.» | ? |
| χρῡσαλλίδος «тс.» | ? |
| χρῡσός «золото» | ? |
| ḥrṣ | ? |
| ḥrṣ | ? |
| ḫurāšu | ? |
| ḥará' «жовтий» | ? |
| до | ? |
| слово | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України