ЩО — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте вживання дієслова піддати (чому) і в разі потреби замініть:

узяти (на що, під що) — спрямувати на когось або щось певну дію; також можливим є перебудувати речення, замінивши іменник дієсловом;

накласти (що) — призначити стягнення, штраф;

наразити на (що) — ризикнути;

віддати (до чого, на що, під що) — порушити проти когось судову справу.

АЛЕ:

піддати — допомогти кому-небудь піднімати щось важке.

Данько піддав йому мішка на плече (Олесь Гончар).

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть командуючий на один з варіантів:

командувач (чого) — якщо мовиться про особу;

або перебудуйте речення, використавши дієслово командувати (чим).

Перевірте вживання дієслова піддавати (чому) і в разі потреби замініть:

брати (на що, під що) — спрямовувати на когось або щось певну дію; також можливим є перебудувати речення, замінивши іменник дієсловом;

накладати (що) — призначати стягнення, штраф;

наражати на (що) — ризикувати;

віддавати (до чого, на що, під що) — порушувати проти когось судову справу.

АЛЕ:

піддавати — допомагати кому-небудь піднімати щось важке.

Було таке, що навіть допомагав інколи чоловікам піддавати мішки на плечі.

Замініть конструкцію за рахунок:

• якщо мовиться про оплату чогось грошима, на стилістично кращий варіант: за (на) кошт (кого, чий), коштом (чиїм), на (чиї) гроші;
• якщо мовиться про причину або наслідок дії, оберіть на стилістично кращий варіант: користуючись з (чого), використовуючи (що), завдяки (чому), через (що), внаслідок (чого). Або перебудуйте речення, зберігши його загальне значення.
  

Замініть дієслово відстоювати, якщо мовиться про захист, оборону, на стилістично кращий варіант: обстоювати (що), обставати за (чим).

АЛЕ:

відстоювати — залишаючи рідину в нерухомому стані, надавати можливість частинкам речовини осідати на дно.

Нехай молоко відстоюється.

Скальковану конструкцію включаючи (кого, що) рекомендовано замінити стилістично кращою: включно з (ким, чим).

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію залишити в спокої (кого, що), залишатися на стилістично кращий варіант: дати (чистий, святий) спокій (кому, чому), не турбувати (кого, що); мати (чистий, святий) спокій.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію в незалежності від (чого) на стилістично кращий варіант: незалежно від (чого), попри (що).

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію шляхом (чого) на стилістично кращий варіант: через (кого, що), за допомогою (кого, чого).

Конструкцію таким шляхом замініть на: таким способом, у такий спосіб.

АЛЕ:

Ми йдемо своїм шляхом.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію приступати (до чого), коли мовиться про початок якоїсь дії, на стилістично кращий варіант: розпочинати (що); братися (до чого).

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію приступити (до чого), коли мовиться про початок якоїсь дії, на стилістично кращий варіант: розпочати (що); узятися (до чого).

Замініть скальковану конструкцію виходячи з (чого), якщо не йдеться про процес ходіння, на стилістично кращий варіант: зважаючи на (що), з огляду на (що).

АЛЕ:

Виходячи з дому на роботу, він побачив біля порогу підкинутий лист.

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм в якості (кого, чого) на стилістично кращий варіант: як (хто, що); за, для, у ролі  (кого, чого); або конструкцію з орудним відмінком.

АЛЕ:

Причина конкурентної переваги компанії – у якості її товарів.

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм у вигляді на стилістично кращий варіант: подібний до (кого, чого), як (хто, що), за (кого, що).

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм в силу (чого), якщо мовиться про причину, на стилістично кращий варіант: через (що), з огляду на (що).

АЛЕ:

Юнак уже у силу вбрався.

Перевірте вживання дієслова рахуватися і в разі потреби замініть:

вважатися (ким, чим, яким) — визнаватися ким-, чим-небудь, якимсь, прирівнюватися до когось, чогось; або перебудуйте речення, використавши дієслово вважати;

зважати на (кого, що) — звертати увагу.

АЛЕ:

рахуватися — вести взаємні, насамперед грошові розрахунки.

Легше з ведмедем борюкатися, ніж з паном рахуватися.

Замініть конструкцію заснований на (чому) на стилістично краще: (що) ґрунтується на (чому).

АЛЕ:

Це місто засноване на березі Дніпра.

Замініть дієслово нагадувати, якщо мовиться про схожість між людьми, предметами, явищами тощо, на: бути схожим на (кого, що), бути подібним до (кого, чого), скидатися на (кого, що).

АЛЕ:

нагадувати — робити нагадування.

Він нагадав мені, що завтра збори.

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм в порушення (чого), якщо мовиться про дію всупереч наказу, закону і т. ін., на стилістично кращий варіант: порушуючи (що), з порушенням (чого).

 

Перевірте вживання іменника пошукач, пошукувач і в разі потреби замініть:

здобувач (чого) — особа, що претендує на здобуття наукового ступеня (без навчання в аспірантурі);

претендент (на що) — особа, яка претендує на щось;

шукач — особа, яка шукає щось;

пошуковик — сервіс, сайт для пошуку інформації;

(веб-)браузер, оглядач, (веб-)переглядач — програма для роботи з гіпертекстом.

ПРИМІТКА:

Слова пошукач, пошукувач у деяких текстах вживають на позначення особи, яка претендує на здобуття наукового ступеня, однак у словниках термін із таким значенням не зафіксовано. Крім того, особу, яка працює над дисертацією, навчаючись в аспірантурі, доречно називати аспірантом.

Замініть нехарактерний для української мови вислів тягнути за собою, коли мовиться про наслідки якоїсь дії, на стилістично кращий варіант: вести (до чого), спричинювати (що), призводити (до чого).

АЛЕ:

Хлопчик тягне за собою санчата.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію віддавати собі звіт (у чомусь), на стилістично кращий варіант: усвідомлювати (щось), здавати собі справу з чого (про що).

Перевірте вживання дієслова виступати, виступити, і в разі потреби замініть:

бути, ставати, стати (чим) — у загальному значенні;

рушати, рушити —  в похід;

обставати, обстати за (що) — на захист чогось чи когось;

стирчати, випинатися — назовні.

Або перебудуйте речення, використавши відповідні дієслова.

АЛЕ:

Виступати перед публікою; піт виступив; повагом виступати.

1. Тягнути – спричиняти
В офіційних документах та публікаціях на юридичні теми частенько впадають в око хибні фрази типу «Такі дії тягнуть (потягнуть) за собою прикрі наслідки». Чому хибні? Бо побудовані на російський кшталт: потягнути – це повлечь (у розумінні «потащить»). А в нашому контексті доречні слова спричинити (що), призвести (до чого). Тож фраза має звучати: «Такі дії призведуть до прикрих наслідків» або «спричинять прикрі наслідки».
2. Яка форма дієслова в інфінітиві є літературною – тягнути чи тягти?
У сучасній українській мові обидві вони вважаються нормативними і виступають паралельно. Особові форми цього дієслова для інфінітива – з суфіксом -ну й без нього: тягну, тягнеш, тягнемо тощо.

Правильніше: спонукати на що

1. Справа – діло – річ
Останнім часом іменник справа майже витиснув з ужитку слово діло. Багатьом здається, що лексеми синонімічні, але справа, мовляв, звучить якось поважніше. Тому й пишуть: «Знається на своїй справі», «Майстер своєї справи». Як вважав наш видатний мовознавець Борис Антоненко-Давидович, справді, бувають випадки, коли ці слова – тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі» або «Я прийшов до вас із таким ділом». А от у перших двох фразах треба було поставити діло: «Знається на своєму ділі», «Майстер свого діла». Чому? Бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я), «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (Михайло Коцюбинський). А вживаючи лексему діло, звичайно мають на увазі якусь працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (Іван Нечуй-Левицький), «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).
На слово ж річ як відповідник російського дело ми часто натрапляємо в класиці («Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде» – Олександр Кониський), у фольклорі («Лицарська річ – у бою полягти» – приповідка), в нашій сучасній оригінальній і перекладній літературі.
Борис Антоненко-Давидович настійно рекомендував відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что...» вживати українські «У чому річ?» «Річ у тім (тому), що...», а не «В чому справа?», «Справа в тім (тому), що...»
2. Мова – річ
Слово річ як синонім іменника мова в науковому й публіцистичному стилях не виступає. Але паралельно з цією лексемою ним широко послуговуються в поезії. «Та не чули вже тих речей ні батько, ні мати» (Тарас Шевченко), «На майдані пил спадає, замовкає річ» (Павло Тичина).
3. Яка різниця між поняттями мова і мовлення?
Мова – основний засіб спілкування та взаємного розуміння в суспільстві; здатність людини говорити. «Не дадуть дитині до мови дожить» (Тарас Шевченко).
Мовлення – реалізація мови як системи, мовна діяльність, манера говорити. Розвиток мовлення, культура мовлення, усне мовлення, ділове мовлення, сценічне мовлення, радіомовлення, телемовлення, стилістика мовлення.

Правильніше: постачати кому що (батькам продукти)

Правильніше: опановувати що (науки)

Правильніше: нехтувати що (поради)

Правильніше: наслідувати кого, що

Ігнорувати походить від латинського ignorare – «не знати» і має значення «навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги». Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку (ігнорувати кого? що?). «Дівчата невмолимо замикали вікна, зсовували занавіски й намагалися ігнорувати те, що стукало вже... до їхніх юних сердець» (Юрій Яновський), «Оскільки мистецтво основним своїм об'єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства виявів її життя» (з журналу), «Завдяки тому, що мистецтво основним своїм об'єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства проявів її життя» (з журналу). Вживання дієслова з додатком в орудному відмінку («ігнорувати думкою членів колективу») – помилкове. Треба: ігнорувати думку членів колективу.

Дехто вважає, що слова справа й діло — тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово діло: «Він знається на своїй справі», «Він — майстер своєї справи».
Справді, бувають випадки, коли ці два слова — тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі»; «Я прийшов до вас із таким ділом» або «Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)». Але в перших двох фразах треба було сказати: «знається на своєму ділі», «майстер свого діла», — бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я); «... він робить справу величезної державної ваги...» (Григорій Тютюнник); «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (І. Нечуй-Левицький); «Діла незабутні дідів наших» (Т. Шевченко); «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).
Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: «Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович — це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років». Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: «А ось Святослав Всеволодович — це вже інша річ...» Негаразд надруковано в одній районній газеті: «Справа в тім, що так виконувати роботу не можна», — бо тут слід було висловитись так: «Річ у тім, що так...»
Слово річ, як відповідник до російського дело, ми часто бачимо в нашій класиці («Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде». — О. Кониський), в фольклорі («Лицарська річ — у бої полягти». — Приповідка), в сучасній українській оригінальній і перекладній літературі.
Відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что...» по-українському треба казати: «У чому річ?», «Річ у тім (тому), що...», а не «В чому справа?», «Справа в тім, що...».
Аналогічно до російського вислову не отдавать себе отчета іноді помилково кажуть: «Не здавати собі відчиту». Тут саме треба вживати слова справа: не здавати собі справи («Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться». — Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, — не усвідомлювати: «Він не всвідомлював, що каже».
Можна сказати до речі й до діла відповідно до російського слова кстати: «Не війтова дочка, а до речі говорить» (М. Номис); «Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу» (Ю. Смолич).

Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, — тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя, дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить — у давальному відмінку: изменил мне, изменил своєму слову.
Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках.
З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати¹ («Горілки не вживав так, щоб через край». — Г. Квітка-Основ'яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися («Нічого було робити, — треба Кириликові вчити сестер грамоти». — Панас Мирний; «Малих діток доглядала, звичаю навчала». — Т. Шевченко); глядіти, доглядати («Гляди, як ока в голові». — М. Номис); грати, гуляти — з прийменником у (в) («Діти бігають, гуляють у ціці-баби, в хрещика». — Б. Грінченко; «Будемо грати в свого козиря». — Б. Грінченко), завдавати («Не завдавай мені сорому при чужих людях». — І. Нечуй-Левицький), заживати («Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба-солі заживати». — Народна пісня), запобігати («Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати». — П. Куліш), зазнавати, зазнати («Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають». — Народна пісня), пильнувати («Бабуся пильнує малої». — Марко Вовчок), послухати, послухатися («Послухали доброї поради високошановного народолюбця». — Б. Грінченко).
¹ Пишемо вживати й уживати, вчити й учити залежно від того, на голосну чи приголосну кінчається попереднє слово (закон чергування).
Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися («Панночки сподіваємось». — Марко Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід». — Приповідка), чекати («...хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи». — О. Довженко; «Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини». — Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю». — В. Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський).
З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти («Чужий біль нікому не болить». — М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання». — І. Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? — ластівкою припадає вона коло недужої». — М. Коцюбинський), вибачати («Подорожньому і Бог вибачає». — М. Номис), прощати («Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині». — І. Нечуй-Левицький), дякувати («Дякую тобі, Іване, — промовила вона». — І. Франко), віддячити (оддячити) («Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист». — М. Коцюбинський).
З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити («Зрадив мене милий». — Народна пісня), опанувати («І пустиню опанують веселії села». — Т. Шевченко), радити, порадити («Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить». — Т. Шевченко; «Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати». — Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку («Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку». — «Літературна газета»).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути («Ще й на весіллі в його дочки за дружку була». — І. Нечуй-Левицький), стати («Він мені за дитину рідну став». — Марко Вовчок), правити («Скриня моя за стіл править». — Ганна Барвінок), мати («Мене його батько не хоче за невістку мати». — Панас Мирний), вважати («Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш». — Леся Українка; «Лаврін уже вважав себе за господаря». — І. Нечуй-Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку («Та полювання він забавою вважав, рибальство — справою, священнодійством навіть». — М. Рильський).
Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: «А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку» (Марко Вовчок); «Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем» (І. Нечуй-Левицький); «А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?» (Т. Шевченко).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) («А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив». — М. Рильський), чути (чути на власні вуха), грати («Та й найняла козаченька на скрипочку грати». — Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися («На велику худобу батьківську її заздрились». — Б. Грінченко), змилосердитися («Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь». — Б. Грінченко), плакатися («Не плачся на моє горе». — Марко Вовчок), розстаратися («Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку». — Б. Грінченко), слабувати («Слабує на очі». — Б. Грінченко), хворіти («…деякі пухлини, на які хворіють люди, — теж вірусного походження». — «Наука і життя»).
З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода». — І. Багмут; «Ладозьке озеро бралося кригою». — Ю. Смолич; «Нога в хлопця взялася синіми плямами». — О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою». — Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій», замість: «Я вмію читати англійською мовою (або по-англійському), а говорити можу й німецькою (або по-німецькому)»; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь («Оженився з Палажчиною дочкою». — І. Нечуй-Левицький; «Софія одружилась з Ізаровим». — А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь («Їде чумак шістьма парами». — Б. Грінченко; «Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець». — І. Муратов).
З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати («Знати пана по халявах». — Прислів'я; «Пізнати ворону по пір'ю». — Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь («Теля не знається на пирогах». — Прислів'я; «На рибі теж розумітися треба». — Ю. Збанацький), кохатися в чомусь («У химерному кохатися, видумки сплітати». — Б. Грінченко), вибачати на слові («Вибачайте, люди добрі, на цім слові». — Марко Вовчок); бути певним із прийменником на («Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко». — Марко Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах». — М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить». — О. Досвітній).

Правильніше: Чого вартий вислів

Правильніше: За тим, чого не повернеш

Правильніше: Мовляв, чого чіпляєтесь

Правильніше: Сестра не мала в що одягнутися

Правильніше: Про що й спомину (помину, згадки) нема

Правильніше: щоразу як… (коли…); кожного разу як… (коли…); що [тільки]; аби [лиш]

Перевірте, чи не пропущено кому перед підрядним реченням, приєднаним сполучником (Український правопис. §118 Б п.11).

АЛЕ:

Все-таки, усе-таки пишеться з дефісом, коли виступає сполучником (однак) або часткою (незважаючи ні на що).

Перевірте за контекстом, чи не вжито тут складний прийменник щодо, який за Правописом (§31 1) пишеться разом.

АЛЕ:

Окремо треба писати сполучник що і прийменник до у разі їх збігу в реченні:

Ми знаємо, що до вас приїдуть гості.

Замініть конструкцію не зважаючи на (що), якщо це прийменник на позначення предметів, явищ, понять, всупереч яким відбувається дія, на правильний варіант: незважаючи на (що); попри (те, що); дарма що.

АЛЕ:

не зважаючи — дієприслівник, який описує реальну дію — зважати.

Анітрохи не зважаючи на жінчині прохання зупинитися, він і далі підганяв коней.

Замініть конструкцію не дивлячись на (що), якщо це прийменник на позначення предметів, явищ, понять, всупереч яким відбувається дія, на правильний варіант: незважаючи на (що); попри (те, що); дарма що.

АЛЕ:

не дивлячись — дієприслівник, який описує реальну дію — дивитися.

Хлопець сидів за столом, відвернувшись і не дивлячись на дівчину.

Замініть скальковану конструкцію головне, хто (що, де, як…), використану в питальному реченні, на стилістично кращий варіант: і то хто (що, де, як…).

АЛЕ:

Головне, що ми взяли 4 очки в 2 матчах.

Замініть скальковану конструкцію так як, коли мовиться про пояснення, причину, на стилістично кращий варіант: бо, через те що, тому що; оскільки, позаяк.

АЛЕ:

І виявилося, що жити так, як раніше, означало втратити все.

Перебудуйте речення з дієсловом довелося, якщо мовиться не про примушування до чогось, а про типову подію в минулому, використавши конструкцію: трапилося так, що.

АЛЕ:

Мені довелося сказати йому правду (тобто я був змушений сказати йому правду).

Замініть дієслово доводилося, якщо мовиться не про примушування до чогось, а про типову подію в минулому, на стилістично кращий варіант: траплялося. Або перебудуйте речення, використавши конструкцію: бувало, що.

АЛЕ:

Мені часто доводилося давати пояснення слідчому (тобто слідчий змушував мене давати пояснення).

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть кальку оточуючий на один з варіантів: навколишній, довколишній, навкружний; той, що оточує; присутні, близькі, прибічники; (світ) довкілля; (люди) оточення.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть триваючий на один з варіантів: кілька(годинний, річний…), багато(годинний, річний…), ціло(денний, річний…); тривалий; або перебудуйте речення, використавши дієслово тривати.

Якщо конструкцію кожні два (три…) дні вжито для позначення повторюваної події і до неї можна поставити запитання як часто?, то стилістично краще буде вжити: що два (три…) дні.

Замініть іменник запозичення, якщо мовиться про те, що беруть або дають щось у борг, на стилістично кращий варіант: позичання (дія), позика (те, що взяте або дане в борг).

АЛЕ:

запозичення — дія за значенням «переймаючи що-небудь, засвоювати, робити своїм надбанням».

Інтенсивне проникнення англійських запозичень в українську мову викликає занtпокоєння серед лінгвістів.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть існуючий на один з варіантів: наявний, нинішній, сучасний, — або підрядне речення.

Конструкція мати місце, що вказує на факт якоїсь події, є калькою, замініть стилістично кращим варіантом: бути, траплятися, відбуватися;

АБО

перефразуйте речення.

АЛЕ:

Він має місце біля вікна.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію відзначається, (що…) на стилістично кращий варіант: зазначено, (що…).

Замініть для урізноманітнення мовлення конструкцію беручи до уваги на стилістично кращий варіант: з огляду на (кого, що); зважаючи на (кого, що).

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть воюючий на один з варіантів: в борні, супротивний; або перебудуйте речення.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть обслуговуючий на один з варіантів: обслуговчий; який обслуговує.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть координуючий на один з варіантів:

координатор — якщо мовиться про особу;

координаційний, координувальний — якщо мовиться про предмет;

або перебудуйте речення, використавши дієслово координувати.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію як би там не було на стилістично кращий варіант: хай там що.

Перебудуйте допустову конструкцію з компонентом що б не, яка виражає припущення, на стилістично кращий варіант, використавши: хоч що, хай що.

АЛЕ:

Сьогодні немає жодної галузі, що б не зазнала впливу глобалізації.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови. Замініть кальку виконуючий на один з варіантів: виконувач, виконавець, що виконує тощо.

Також замість і. о. використовуйте скорочення в. о. (виконувач обов'язків).

 

Замініть конструкцію зі словами величиною (у що, з кого, що), яка описує розміри певного об'єкта, на стилістично кращий варіант: завбільшки (з кого, що).

 

Капосне, бо, стикаючись з ним, щоразу ламаєш голову: а треба в цьому випадку тут ставити якийсь розділовий знак чи ні? Гадаємо, позбутися клопоту допоможуть правила, вміщені нижче.
Прислівник як з часткою би пишеться окремо. «Як би це добре було, коли б я не тільки спочив, а й вивіз собі матеріал для роботи» (Михайло Коцюбинський). Слід відрізняти їх від однозвучного сполучника якби, що вживається в складнопідрядному реченні з підрядними умовами і, якщо є потреба, замінюється сполукою коли б.
Цей прислівник з частками будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -таки, -то подається через дефіс: будь-як, як-небудь, казна-як, хтозна-як, як-таки, як-то.
Сполучник як з часткою от пишеться теж через дефіс: «Нічого специфічного, врочистого, як-от гранітних та мармурових пам'ятників, на нашому кладовищі не було» (Олександр Довженко). У ролі префікса в формах найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників як пишеться разом: якнайбільший, якнайбільше тощо.
Кому перед »як» ставимо:
1. Коли приєднується підрядне речення способі дії зі значенням порівняльної характеристики, уподібнення; сполучник як близький семантично до слів мов, немов, наче, неначе. «Гарячий місяць сяє на підповні, пливу, як човен, знявши паруси» (Андрій Малишко).
2. Якщо порівняльному зворотові передують слова такий, так. «Шість років Левкові минуло, мало сміху на його обличчі, навіть зітхав часто, так само, як мати» (Михайло Стельмах).
3. Якщо порівняльний зворот починається сполукою як і. «Українська література, як і вся наша культура, переживає не кращі часи» ( з газ.).
4. Якщо як приєднує вставні слова, словосполучення і речення. «Звали нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном» (Олександр Довженко).
5. Якщо сполучник як приєднує прикладку, що має додатковий відтінок причини. «У горах Брянський, як командир роти, зустрівся з новими труднощами» (Олесь Гончар).
6. У зворотах не хто інший, як; не що інше, як. «Не хто інший, як Юрій Гагарін, першим полетів у космос» (з газ.).
Кому не ставимо:
1. Якщо порівняльний зворот має значення обставини способу дії і може бути замінений орудним відмінком іменника або прислівником. «Пливу як тінь по морю снів за нею» (Максим Рильський). Порів.: пливу тінню.
2. Якщо сполучник як приєднує зворот, який характеризує предмет з одного якогось боку або ж має значення «у ролі кого, чого». «Це його виділяє з-поміж багатьох як митця» (з газ.).
3. У складних сполученнях перед тим як, після того як та ін., якщо перша їхня частина не входить до головного речення. «Перед тим як почати екзамен, директор провів інструктивну нараду» (з газ.). Але: «Добре запам'ятався тоді, як сидів за партою» (з журналу).
4. Перед прикладкою з як, якщо вона не має причинового зв'язку. «Тарас Шевченко відомий світові як талановитий поет і художник» (з підручника).
5. Якщо зворот з як виступає іменною частиною присудка. Зрозуміти як натяк. Кваліфікувати як виняток тощо. «Та й чоловік мій як з клоччя батіг, сказати правду» (Іван Нечуй-Левицький).
6. Якщо перед як стоїть заперечна частка не або слова зовсім, майже, просто, точнісінько, передусім і т. д. «Учні інколи міркують зовсім як дорослі» (з газ.).
7. Якщо в порівняльному звороті порівнюване слово повторюється. «Діти як діти», «На війні як на війні» (з газ.).
8. Перед сполучниками як не... то, як... так і, що з'єднують однорідні члени речення або частини складного речення. «Допоможіть як не копійкою, то хоч порадою» (з газ.).
9. Якщо порівняльний зворот має характер стійкого словосполучення. Берегти як зіницю ока. Боятися як вогню. Один як палець. Почервонів як рак. Холодний як лід. Дивиться як теля на нові ворота. Ясно як божий день і т. д.
10. У словосполученнях типу як не як, хоч як хоч, як на те, як не було.

Далеко не всі знають, коли треба ставити той чи той займенник із цих трьох. Тож запам'ятайте. Який уживається в запитаннях, де йдеться про якість чи властивість кого-, чого-небудь або про дату певної події. «Який же він собою? Силач? Борець? Шибайголова? – Звичайнісінький собі чоловік, – відповів Блаженко, хмурячись, – такий, як би й я» (Олесь Гончар), «У якому ж році народився Мономахів онук?» (з газети). Котрий – який саме за ліком? «В котрому вікні він сидів? – знов спитав Микола» (Іван Нечуй-Левицький). Один з кількох; якийсь. «Треба ж усе те оберігати, щоб у такій метушні хтось... не поцупив котрої сулії» (Василь Кучер).
Який і котрий виступають як сполучні слова у складнопідрядних реченнях і є синонімами займенника що. Але котрий у цій ролі вживається рідше, бо поєднується переважно з лексемами, що позначають відтінки часу або виділяють щось чи когось. Котра година? «Ой нещаслива та дівчинонька, котра любить козака» (народна пісня).
Не можна поділяти думку тих, хто вважає, ніби що стосується лише предметів, а який – тільки людей. Адже ні усне мовлення, ні художня література не дають жодних підстав для таких тверджень. І що, і який, і котрий приєднують підрядні речення незалежно від категорії живого й неживого: «Вона, що носила у серці велике горе.., бачила тільки своїх синів, про них говорила» (Михайло Коцюбинський), «Дерево, що його зламала буря, розпиляли на дрова» (з газети); «Обоє глянули на похилу хату, яку срібним вінцем завершувало засніжене вікно» (Михайло Стельмах); «Онисько... у своєму довгому кожусі, котрий трохи не волочився по землі, смішив дівчат» (Панас Мирний).

Дослухайтеся до поради авторитетного нашого письменника і мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича. Часто помиляються в тих випадках, наголошував він, коли будують українську фразу за зразком російських висловів как ни («А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь»), какой бы ни («Какой бы ни был результат, а работать нужно») й кажуть та пишуть: «Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того»; «Не тонкощі сюжетоскладання, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас». Таке калькування інколи навіть не дає змоги гаразд збагнути фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: «Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів». Щоб цього не траплялося, треба висловлюватися правильно по-українському: «Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів»; «Не тонкощі сюжетоскладання, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас». Так усталилося в нашій класиці й живому народному мовленні, отож нема чого від цього відступати: «Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець» (Леонід Глібов). Так само російським висловам что бы не, кто бы ни, где бы ни відповідають українські хоч би що («Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак...» – Михайло Чабанівський), хоч хто, хоч де («Хоч хто казатиме – не слухайсь»; «Хоч де будеш, та я тебе знайду» – Словник Бориса Грінченка).
Уживають як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

1. Не вживайте слова «слідуючий»
Наступний – який з'являється слідом за чимось; найближчий у часі чи просторі. Залежно від контексту це слово має кілька значень: «дальший», «подальший», «другий». Якщо йдеться про предмети або конкретні явища, здебільшого вживають прикметник наступний: наступний урок, наступного дня (тижня), наступна зупинка.
Коли ж мовиться про абстрактні явища, що відбувалися чи відбуватимуться після якогось часу, події, частіше вдаються до прикметників дальший, подальший: дальше життя, подальша доля, подальша робота.
Ненормативними є вислови на слідуючий день, слідуюче питання, слідуюча зупинка і т. д. Дієприкметник слідуючий, що входить до них, неможливий навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, од яких можна було б його утворити.
Втім, замість сталося наступне ліпше сказати сталося ось що. Перед переліком або поясненням доречне слово такий. Не наступні факти, а такі факти, не з наступних спеціальностей, а з таких спеціальностей, заявляти не наступне, а таке.
2. Подальший – дальший
У засобах масової інформації стало модно замінювати слово дальший на буцімто «більш українське» подальший. Обидва ці прикметники мають у нашій мові однакове право на існування, щоправда, з певною значеннєвою різницею, приблизно такою самою, як між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Процес, подію чи явище, які відбулися в ближчий час, слід позначати словом дальший, а те, що станеться набагато пізніше, передавати лексемою подальший. Наприклад: «Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме».

Не завжди доречно ми послуговуємося словом раптом. Цей прислівник, як і рівнозначні йому зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або появу когось чи чогось. «Раптом усе затихло» (Леся Українка). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість її, тоді краще користуватися висловами а що як, ану (ж). «Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата замкнена?» (з живих уст).

Нінащо, прислівник. Уживається переважно у висловах зводити, звести, сходити, зійти нінащо і т. ін. Пишеться разом. «Не то чоловік, а й худобина в такій норі швидко на нінащо зведеться» (Іван Франко), «А хіба немає слів ледачих, що годяться лише нінащо?» (Євген Гуцало). Ні на що – словосполучення, всі компоненти якого подаються окремо. Означає: 1. Ні для чого. «Більш ні на що вам сили не стає?» (Іван Франко). 2. Ні на якусь річ, подію, потребу тощо. «Хлоп'я стояло похнюплено й ні на що не реагувало» (Олесь Гончар), «Кожна полонянка старається показати себе здоровою, ні на що не скаржиться» (Антон Хижняк).

Українська літературна мова чітко розрізняє прийменник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незважаючи вживається при позначенні предметів, явищ, понять, усупереч яким відбувається дія. Це слово поширене в усіх стилях. «Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно» (Григорій Тютюнник), «Хоч нікому Тоня не потурає, всякого вміє приструнчити, і все ж, незважаючи на це, малюки чомусь линуть до неї найбільше» (Олесь Гончар). «Незважаючи на всю складність і суперечливість світових подій, у цілому суспільний розвиток іде до торжества ідеалів миру, демократії і соціального прогресу» (з газети). Синонімічне значення передає прийменник попри в розмовному, художньому та інших стилях. «В очах Насті перемішалися тривога, ніяковість і разом з тим тверда рішучість, яка попри все привела її сюди» (Семен Журахович). У науковому стилі це слово використовують, як правило, для того, щоб підкреслити, виділити якусь думку, привернути до неї увагу. «Ядро поеми лишилося стійким попри всі видозміни структурних особливостей жанру в різні часи» (з журналу). Лексеми незважаючи та попри взаємозамінні й урізноманітнюють синтаксис мовлення. Як видно з цих прикладів, при словосполученні з незважаючи на коми ставляться, а з попри переважно ні.
А дієприслівник з часткою не зважаючи на своєму місці, скажімо, в таких реченнях: «Не зважаючи на особи» (Українсько-російський словник АН УРСР), «Жінки, не зважаючи на крик, бігли колоною» (Василь Кучер).
Дієприслівник не дивлячись слушний тоді, коли дія пов'язана з тим, що людина на когось або на щось не дивиться, нічого не бачить. «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з газети), «Плачинда, не дивлячись на Романа, одним порухом брів здоровкається з Панасом Гомоном, обходить його і рве на себе подзьобані окалиною двері» (Михайло Стельмах). Ненормативні конструкції: «Вчасно завершили жнива, не дивлячись на погану погоду», «Стрельченко фінішував першим, не дивлячись на складну трасу».
Часто чуємо: «Не дивлячись на погані погодні умови, ми вчасно завершили жнива», «Дочка виїхала на роботу за кордон, не дивлячись на те, що батьки не дозволяли їй». Такі конструкції помилкові з погляду лексичних норм. Тут доречно ставити слова незважаючи (адже ні на що ніхто не дивиться!), іноді – дарма що: «Дарма що були погані погодні умови, ми вчасно завершили жнива».

Звичайно, є. Не тільки в їхньому написанні, а й у змісті, котрий передають.
Не що інше, як... Саме це, а не щось інакше. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива сходинка людського духу» (Панас Мирний).
Ніщо інше. Жодна інша річ, справа, жодне інше явище тощо. «Він захоплювався полюванням, ніщо інше його не цікавило» (з газети).

Нащо (наголос на першому складі). 1. Прислівник. Синонім навіщо. «О люди! Люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі?» (Тарас Шевченко). 2. Використовується зрідка як сполучне слово в підрядному допустовому реченні. Нащо вже тихою була, та й то збунтувалася проти неправди.
На що, займенник з прийменником (наголос на другому слові). На що сподіватися?

За спостереженням фахівців, має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, прислівник дійсно; скрізь, окрім деяких випадків (у діловодстві), відчутно сильніше замість нього може виступати слово справді (подекуди насправді). Так само й з лексемою чисто, її успішно замінює (на практиці, на жаль, не часто) суто, і це завжди звучить по-українському. Досить поширене в нас пізніше й дедалі менш уживане згодом. Вони не тотожні за значенням, однак перше, що зберігає порівняльний відтінок, майже повсюдно агресивно витискує слово згодом, яке такого відтінку не має. Прикро, але мовці стали рідше використовувати впродовж року, ніж протягом (трапляється і взагалі помилкове в часовому значенні на протязі); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на..., ніж через те.
Або взяти вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. Він чомусь популярніший у мовців, аніж «більш українські» під кутом зору, з погляду (з погляду демократії, з наукового погляду, з естетичного погляду). В багатьох контекстах маємо говорити саме так. Активно й доречно вживається принаймні, трапляється і в крайньому разі, але зовсім рідко здибуємо в цьому значенні щонайменше.
У нашій мові паралельно існують наприклад і приміром, до прикладу; мабуть, очевидно й очевидячки; звичайно і зазвичай; безумовно і поза сумнівом; напевне і певне; до речі, між іншим і до слова; нарешті, зрештою і врешті-решт; по суті і власне, властиво; на мою думку і на мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучи і правду сказати; крім того та до того ж і т. ін. З наведених слів активно задіяні в усному мовленні далеко не всі (вони названі тут у своїх групах останніми), а такі, як либонь (мабуть), далебі (справді) та деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих.

Буває, що і в мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту нашого слова, "проскакують" здеформовані чи напівздеформовані вислови, фрази: все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), вистава була до того поганою, що... (треба такою поганою), під відкритим небом (треба просто неба).

Правильніше: багато про що

Українські чоловічі прізвища, що закінчуються на -о, обов'язково відмінюються. Грубі помилки: бульвар Тараса Шевченко, дипломна робота Петра Кузьменко. У таких випадках прізвища слід відмінювати за зразком іменників на -о (Дніпро, батько, дядько). Отже, бульвар Тараса Шевченка, дипломна робота Петра Кузьменка.

Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по-російському каменщик, будує кам'яниці, цебто кам'яні будинки. Мабуть, саме тому в одній газетній статті читаємо: «Будинки споруджують колективи будівельників — і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники». Правду сказано: на місці спорудження будинку землекопи копатимуть котлован, матимуть чимало роботи арматурники, не байдикуватимуть і слюсарі; от тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка «Каменярі» («На шляху поступу ми лиш каменярі»), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю («Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях». — Словник за редакцією А. Кримського).
А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі («Під вітром муляр мур виводить». — В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.

У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисці з уст матері, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слід ставити той чи той займенник із цих трьох — що, який, котрий. Дехто вважає, ніби відповідно до російського слова который треба скрізь на початку підрядного речення ставити тільки займенник що, наприклад: «Людину, що стояла на розі вулиці, я вже десь бачив», — а займенниками який (яка, яке) й котрий (котра, котре) можна користуватись тільки в запитаннях: «Яка в тебе мета?», «Котра зараз година?». Іншим здається, що займенник який стосується тільки речей, а котрий — людей, тимчасом як займенника що можна, мовляв, уживати однаково до людей і до речей тощо.
Усі ці здогади не мають під собою реального ґрунту. Справді, вживаємо що до людей і до речей: «Біжи, коню, біжи, ворон, з гори кам'яної до тієї дівчиноньки, що чорнії брови» (народна пісня); «Дай мені сокиру, що в коморі лежить» (із живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: «Який їхав, таку й стрів» (М. Номис); «Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок і пересипався на вітрі» (М. Коцюбинський). І точнісінько те саме можна повторити про займенник котрий: «Та нещаслива та дівчинонька, котра любить козака» (народна пісня); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка).
Займенник котрий (-а, -е) може бути синонімом до якийсь (якась, якесь): «Поклав би на місці, як пса, нехай би зваживсь котрий!» (М. Коцюбинський).
В українській мові є й займенник которий — тотожний до котрий, але його майже не чуємо в сучасній літературній мові, тимчасом як у нашій класиці й фольклорі він траплявся часто: «Часом несподівано до мене забіжить котора дівчина з будинку» (Марко Вовчок); «Которий би міг турчин-яничар сей сон одгадати, міг би йому три гради турецькії дарувати» (історична дума).

Не завжди слушно ми користуємося прислівником раптом. Якщо в фразі «То цілий місяць не було його, а це вчора раптом приїхав» (із живих уст) цей прислівник стоїть до речі, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: «Туди вона і глянути боїться: раптом побачить там когось із земляків».
Прислівник раптом, як і рівнозначні прислівники зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або появу когось чи чогось: «Раптом усе затихло» (Леся Українка); «Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах» (М. Коцюбинський). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): «Піду я до Бондаренків — ану ж Петро вже приїхав» (із живих уст); «Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата — замкнена?» (з живих уст).
Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: «Вона й глянути боїться: ану (або — а що як) побачить там когось».

«Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива», — пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо годі не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди добрали способу вчасно закінчити жнива; отож, треба було замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: «Коли Леся вийшла, Сергієві, незважаючи на веселий вечір, стало журно» (В. Козаченко). Можна в таких випадках послугуватись іншим схожим прийменником — незважаючи: «Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний» (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівник не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі випадки, коли треба саме його, а не прийменників незважаючи, невважаючи, наприклад: «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з живих уст), — бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: «Маруся була проворна, жвава... ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість» (І. Нечуй-Левицький), — цебто працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч і було це їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: «Не зважаючи на особи» (Українсько-російський словник АН УРСР).
Іноді, замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучник дарма що: «Дарма що стояло тихе, сонячне безвітря — листя тріпотіло на деревах уздовж шляху» (Ю. Смолич). Цей сполучник можна було б поставити в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслівника не дивлячись: «Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива».

Хоч як це дивно, а деякі наші довідники й періодичні видання помилково користуються прикметником нужденний, гадаючи, що він відповідає російському нуждающийся, й пишуть: «нужденні члени сім'ї», «нужденна дружина» тощо.
Український прикметник нужденний має інше значення; він не є синонімом слів злиденний, бідний і більше підходить за значенням до слів жалюгідний, виснажений, зморений: «Розважає душу вбогу нужденне серденько» (П. Куліш); «В його лице нужденне, сухе, поморщене» (І. Нечуй-Левицький); «Худоба нужденна, миршава, та й то рідко в котрого ґазди й є» (І. Франко).
До російських висловів нуждающиеся члены семьи, нуждающаяся жена українськими відповідниками будуть: члени сім'ї (або родини), що потребують допомоги, або бідні члени сім'ї; дружина, що потребує допомоги, бідна дружина, дружина, що (яка) має потребу в чомусь, дружина, якій треба допомогти.

Останнім часом у періодичних і неперіодичних виданнях дуже поширилось нове дієслово крокувати. Крокують по сторінках художніх творів люди («Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях міста»), крокує по сторінках журналів весна («Цього року по ланах крокує рання весна»), крокує по шпальтах газет навіть Першотравень («Києвом крокує Першотравень»). Від цього слова молоді письменники творять похідні дієслова: прикрокувати, закрокувати («Спинив бричку, скочив на землю і швидко закрокував сюди»).
Цих дієслів не знала українська класична література, як і фольклор, легко обходячись давніми словами: простувати («Явдоха і Галя ведуть під руки Петра, за ними простує Гринько». — Панас Мирний), рушати («Всі рушили за ватажком Андрієм Корчакою». — І. Нечуй-Левицький), іти («Йде весна запашна, перлами, квітами закосичена». — П. Тичина), подаватися, податися («Теофіл мовчки встає і подається геть». — Леся Українка), прямувати («Товариство на Січ прямувало». — Т. Шевченко), маршувати (Українсько-російський словник АН УРСР; Словник Б. Грінченка), ступати («Не знаю, чи вітер травицю торкає, чи постать кохана край мене ступає». — Олена Пчілка).
Як бачимо, в українській мові є досить слів, щоб не виникала потреба створювати неологізм; чи не природніше звучали б наведені вище фрази, якби замість цього крокувати, що так причарувало письменників і журналістів, поставити давні слова: «Через годину Пархоменко маршував зі своєю командою по місту»; «Цього року по ланах ступає (іде) рання весна»; «Києвом простує Першотравень»?
Мірилом потрібності й життєвості неологізму є народ і його мова: потрібне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок і преси, непотрібне, як ось, приміром, слово позаяк, що намагалося колись витиснути з ужитку давні слова бо, через те що, тому що, — відкидає. Такою є й доля цього штучного, непотрібного крокувати: хоч воно й увійшло разом зі словом позаяк до наших академічних словників, та народ не сприйняв його, бо щось так і не чути, щоб десь на Україні казали: «Голова колгоспу крокує до правління, а бригадир закрокував до своєї бригади», — а кажуть і, очевидно, далі казатимуть: «Голова колгоспу йде до правління, а бригадир подався (пішов) до своєї бригади».
Треба пам'ятати, що іменник крок, який лежить в основі дієслова крокувати, означає українською мовою «відстань між ногами, що рухаються», а не «рух», як у російській мові шаг. На позначення руху є інші українські слова: хід, хода («Шкода ходу до поганого роду». — Прислів'я; «Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дідок». — Я. Щоголів; «Замовк Ярема, зажурився, поїхав ходою». — Т. Шевченко; наддавати ходу або ходи. — Українсько-російський словник АН УРСР; «Забрехали на подвір'ї собаки, почувши ходу людини». — М. Стельмах); ступа («На тому березі почулася кінська ступа». — М. Коцюбинський; «Проти вітру повільною ступою ішли коні». — С Чорнобривець).
Отже, треба не допускати штучних висловів типу «ішов тихим кроком», «прискорив кроки» тощо.
Хибно створеною була й військова команда кроком руш відповідно до російської шагом марш. Українським відповідником до російських слів шаг, поступь є хід: «Екзекутор перейшов скорим ходом по хаті і стукнув палицею в один, другий і третій кут» (М. Черемшина). Отже, й у військовій команді треба замість слова крок поставити хід: ходом руш, як це й зробили згодом чи не самі творці цієї команди.

«Треба включити електрику»; «Виключи струм», — кажуть неправильно, забуваючи, що по-українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від цих дієслів походять і українські технічні терміни: умикач (по-російському включатель) і вимикач (по-російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: «Пропонується включити до порядку денного три питання», — замість «поставити (або внести) до порядку денного». Так само неправильно — «У роботу включили всі існуючі аґреґати», — замість «пустили всі наявні аґреґати».

Правильніше: усвідомити
Ми всі повинні нарешті усвідомити, що ...

Правильніше: 1. бо, тому що
2. оскільки
..., бо для цього ми не маємо можливостей.
Оскільки ми маємо мало часу, ...

Правильніше: слід визнати, що ..

Правильніше: вважати, гадати, думати, міркувати, що...
Я рахую, що… - Я вважаю, що ...
А Ви як вважаєте?

Правильніше: ознака того, що ...

Правильніше: здаватися
мені здається, що

Правильніше: припускати, що
Припустимо, що ...

Правильніше: Що якби ми

Правильніше: Села на Львівщині

Правильніше: Збори розпочалися пізно, тому що не прийшли

Правильніше: Щодо транспорту; що стосується транспорту

Правильніше: Можливо, він прийде

Правильніше: З прибуттям! Раді, що повернулися. Вітаємо

Правильніше: І здавалося, що

Правильніше: Складається враження, що

Правильніше: Факт свідчить багато про що

Правильніше: Іван, що потопає

Правильніше: Функціонери, що спекулюють

Правильніше: Проблеми, що породжують тероризм

Правильніше: Тим, що не працюють тимчасово, будуть виплачені

Правильніше: Відпочивальники, ті, що відпочивають

Правильніше: Допомога тим, що бажають

Правильніше: Що стосується справи

Правильніше: Підтверджено, що

Правильніше: Що не кажи, але він

Правильніше: Він удав, ніби не помітив

Правильніше: Всі погодилися, що

Правильніше: Що задано додому?

Правильніше: Вважається заселеною

Правильніше: Члени сім'ї, що потребують допомоги

Правильніше: Трапилося ось що

Замініть скальковану конструкцію слідуючи (чому) на стилістично кращий варіант: дотримуючись (чого); рухаючись (за чим, куди).

Замініть скальковану конструкцію згідно (чого, чому), на правильний варіант: згідно з (чим).

АЛЕ:

Добрий був ґазда Михайло: по-сусідськи, згідно, гарно проживав свій вік (Іван Франко).

Правильніше: чого?; чому?; з чого?; чого б це?; через що?; з якої причини?; з якого б це дива?

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію не при чому на стилістично кращий варіант: ні до чого, непричетний (до цього).

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм приводити у відповідність, приведення у відповідність до (чого) на стилістично кращий варіант: погоджувати, погодження з (чим).

Замініть іменник попередження, якщо мовиться про недопущення якогось негативного явища, на правильний варіант: запобігання (чому), відвернення (чого).

АЛЕ:

попередження — наперед повідомляти кого-небудь про щось.

Нам надійшло попередження про можливе погіршення погоди.

.

Перебудуйте допустову конструкцію з компонентом чого (чому…) б не, яка виражає припущення, на стилістично кращий варіант, використавши: хоч чого (чому…), хай чого (чому…).

АЛЕ:

Немає в цьому ресторані нічого, чого б не скуштували ми особисто.

Правильніше: радіти (радий) з чого

Правильніше: навчатися (вчитися) чого

Правильніше: дивуватися з чого

Правильніше: відповідно до чого

Правильніше: З чого можуть скористатися

Правильніше: Французам є чого повчитися

Правильніше: для чого?; чому?; з якої речі?; навіщо?

Правильніше: так от у чім сила, що кобила сива; так от у чім сила (суть); ось де притичина (заковика); видно, де дно

Правильніше: лаяти на чім світ стоїть

Правильніше: руки погріти чим

Замініть скальковане дієслово відсторонюватися, відсторонитися на стилістично кращий варіант: усуватися, усунутися, відходити, відійти від (чого), умивати, умити руки.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію в залежності від (чого) на стилістично кращий варіант: залежно від (чого).

Перевірте вживання дієслова прикласти і в разі потреби замініть:

докласти (чого) — зосередити, спрямувати, намагаючись зробити щось;

притулити — щільно притискати.

АЛЕ:

прикласти — застосувати (що).

Мені потрібна робота, де б я міг прикласти свої знання і вміння. 

Перевірте вживання дієслова прикладати і в разі потреби замініть:

докладати (чого) — зосередити, спрямувати, намагаючись зробити щось;

притуляти — щільно притискати.

АЛЕ:

прикладати — застосовувати (що).

Мені потрібна робота, де було б цікавим прикладати свої знання і вміння. 

Якщо до конструкції від радості можна поставити питання чому?, то використайте нормативний варіант: з радості.

Замініть іменник спрямування, якщо мовиться про сильне бажання, потяг до здійснення чого-небудь, хотіння, на правильний варіант: прагнення, поривання, потяг (до чого).

АЛЕ:

спрямування — надання потрібного напрямку.

Питання спрямування та координації діяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Якщо до конструкції від несподіванки можна поставити питання чому?, то використайте нормативний варіант: з несподіванки.

Вживання дієприкметників активного стану з -уч-, -юч- не рекомендовано нормами сучасної української мови.

Замініть допомагаючий на стилістично кращий варіант: помічний від (чого), або перебудуйте речення, використавши дієслово допомагає.

Замініть слово дякуючи, якщо це не дієприслівник, а прийменник, на стилістично кращий варіант: завдяки (чому).

АЛЕ:

дякуючи — висловлюючи подяку.

Сьогодні схиляємо голови перед владикою Cофроном, дякуючи за його підтримку та духовну працю.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію в кінці (чого), під кінець (чого), коли мовиться про якийсь період, на стилістично кращий варіант: наприкінці (чого).

Замініть нехарактерну для української мови прийменникову конструкцію на рахунок (чого) на стилістично кращий варіант: щодо (чого).

АЛЕ:

На рахунок у банку переказали кошти.

Замініть нехарактерний для української мови канцеляризм у результаті (чого), якщо мовиться про причину дії, на стилістично кращий варіант: унаслідок (чого).

АЛЕ:

У результаті наші футболісти перемогли з рахунком 1:0.

Замініть скальковану конструкцію представляти собою на стилістично кращий варіант: бути, являти собою.

Замініть дієслово відбитися, якщо мовиться про вплив, на стилістично кращий варіант: позначитися (на кому, чому).

АЛЕ:

М'яч відібився від стіни.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію у повній відповідності до (чого) на стилістично кращий варіант: цілком відповідно до (чого).

Замініть скальковану конструкція у протилежність (чому) на стилістично кращий варіант: на противагу (чому).

Замініть дієслово відбиватися, якщо мовиться про вплив, на стилістично кращий варіант: позначатися (на кому, чому).

АЛЕ:

М'яч відіб'ється від стіни.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію багато в чому, коли мовиться про спосіб дії, на стилістично кращий варіант: значно, дуже, вельми, істотно, суттєво.

АЛЕ:

Він багато в чому вбачає загрозу.

Правильні обидва варіанти. При слові перевага, особливо коли воно стоїть у множині, усталився орудний відмінок іменників з прийменником перед. Наприклад: «Переваги нового методу перед традиційним були очевидні» (з газети). Значно рідше лексема перевага (зазвичай, у формі однини) сполучається з орудним відмінком іменників та прийменником над. «Перевага глибокої оранки над мілкою» (з газети).

Правильніше: наполягати (на чому)

Якщо потрібно вказати на зв'язок з чимось, на наслідок чогось, незрідка безпідставно використовують словосполучення у (в) залежності від... Приміром: «Він працює в ритм пісні, яку виводить в залежності від настрою» (Олександр Корнійчук). Треба: залежно від... «Залежно від інтонації одне і те ж речення набуває різного значення» ( з журналу).

Запобігати в значенні «заздалегідь відвертати щось неприємне, небажане» вимагає після себе давального відмінка (чому?). Запобігати аваріям, війнам, втратам, помилкам, руйнуванню і т. ін. «Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові» (Михайло Коцюбинський).
Неправильно після цього дієслова ставити питання чого? Хоча як виняток використовують фразеологічне словосполучення запобігати ласки, що означає «шукати, домагатися чиєїсь прихильності». Приміром: «А Юрко все запобігав ласки в батька та матері...» (Іван Нечуй-Левицький), «Як кожен магнат, він (Потоцький) зневажав дрібну шляхту і, як кожен магнат, запобігав її ласки» (Зінаїда Тулуб). У розумінні «догоджати комусь, підлещуватися до когось» згадане дієслово вживають також у поєднанні з прийменником перед та іменником або займенником (запобігати перед ким?). «Його боялись, перед ним запобігали» (Спиридон Добровольський).

Читачі запитують, чому в назві міста Біла Церква слово церква пишуть з великої літери. У цьому складеному найменуванні зазначена лексема втратила своє пряме, конкретне значення. А коли слово не є родовою назвою для даної категорії предметів, то, як сказано в «Українському правописі», воно пишеться з великої букви: Жовті Води, Микільська Слобідка, Зелений Гай, Великі Луки, Біла Церква.

Правильніше: давати замість чого

Тому, що журналісти таких видань не знають чинного правопису. А згідно з ним назви найвищих державних посад маємо писати з великої літери: Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Генеральний прокурор України; Президент США, Президент Франції, Президент Росії, Прем'єр-міністр Канади.

Правильніше: залежно від чого

Прикметники багатий, хворий, гарний, поганий, високий, бистрий та інші вимагають після себе прийменника на з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він — змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («заздрісний на чуже»), або з прийменником до й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник ласий стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником до та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).
Прикметник свідомий стоїть у реченнях звичайно з іменником у родовому відмінку — свідомий чого: «Маяковський був свідомий великого значення кіно» (журнал «Мистецтво») .
Прикметники близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежного іменника: близький смерті й близький до смерті, цікавий того й цікавий на те («Зо всього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!» — М. Коцюбинський).
Ці паралельні форми, коли прикметник вимагає після себе прийменника або виступає без нього, треба знати, особливо літераторам, коли розмір і ритм тексту потребують конденсованого вислову: близький смерті, цікавий знати тощо.
Слід мати на увазі й те, що інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі характеру врочистості: «У перснях вона срібних руками у стан хибкий узялася» (Марко Вовчок); «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).

В одному художньому творі я прочитав: «Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток». Таких випадків, коли «вилузуються», лізуть, пнуться, рвуться чомусь зі шкіри, а не зі шкури, трапляється чимало — їх можна побачити на сторінках наших книжок і на газетних шпальтах. У чому причина? Чи не думають автори, що шкіра — більш українське слово, ніж шкура?
В українській мові є слова шкіра й шкура, до того ж слово шкура значно частіше вживається в народному мовленні, а з нього в широкому значенні проходить і в літературу, наприклад: «У нас тепло, як сядеш на сонці, то шкура злазить з лиця, так пече» (М. Коцюбинський). Проте в сучасній українській літературній мові розрізняють ці два слова, надаючи кожному з них певного значення: шкіра — «зовнішнє покриття тіла», а шкура — «покриття з шерстю або вовною», а також у фразеологічних висловах на зразок: «Так обріс тілом, що аж із шкури преться» (О. Кониський). Отож, у науковій термінології — медичній, ботанічній тощо — буде шкіра, шкірка, шкірний («Шкірні або нашкірні хвороби». — Російсько-український словник АН УРСР 1968 р.); якщо йдеться про тварин, слід писати й казати — шкура («З одного вола двох шкур не деруть». — Прислів’я; «Дужі кожум’яки… м’яли своїми міцними руками волові шкури». — О. Довженко).
Отже, «залити сала за шкуру», «бути в овечій шкурі», «лізти (вилазити, пнутися) зі шкури», «вбиратися в шкуру» тощо.

Слово інтерес має насамперед значення «користь, зиск»: «Фактор за малий інтерес робить усі ваші доручення» (Словник за редакцією А. Кримського); «А мені в тому ділі нема ніякого інтересу» (з живих уст). Від цього походять вислови: пильнувати свого інтересу, дбати про свій інтерес, у спільних інтересах, класові інтереси. До речі, російському вислову остаться при пиковом интересе відповідає український лишитись ні з чим.
Деякі сучасні наші письменники поширюють значеннєву функцію слова інтерес, надаючи йому поняття цікавості: «З особливим інтересом поставилися товариші до цієї розповіді» (І. Ле). Навряд чи є потреба в поширенні значення цього слова, бо український іменник цікавість, прикметник цікавий, прислівник цікаво цілком відповідають російським словам интерес, любопытство, интересный, любопытный, интересно, любопытно: «Почала я з цікавістю читати...» (Олена Пчілка); «Ти б мені розказав хоч для однієї цікавості» (І. Нечуй-Левицький); «Мене аж з'їдає цікавість: звідки мене може знати Марина?» (І. Вільде).
Прислівник цікаво, котрий звичайно стоїть у фразі з якимось іменником чи займенником у давальному відмінку (мені, тобі, йому, їй, нам, вам), має паралельну конструкцію, що складається з іменника чи займенника в називному відмінку й прикметника цікавий: «Тарасові цікаво було дізнатися, що саме зробив для старичка Щепкін» (О. Іваненко); «Цікавий я знати, хто мене прийняв би» (Леся Українка).

Правильніше: Наче й не було нічого

Правильніше: Чимшвидше

Правильніше: Це йому ні до чого

Правильніше: Чим пояснити зменшення поголів'я худоби

Правильніше: Про це нема чого й казати