ДВОЄ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: два (двоє) третього не ждуть (не чекають); як двоє, то одного не ждуть (не чекають)

Правильніше: на кілька (на двоє) слів; на словечко (слівце)

Правильніше: дуб на (у) два обіймища; дуб у двоє обіймищ; дуб на два обмахи

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду вживаються з кількісними, а не кількісно-збірними числівниками. Тому правильно буде сказати: «Вчора я одержала два листи», а не «двоє листів».
Якщо іменник чоловічого роду означає живих істот, здебільшого вживають кількісно-збірний числівник двоє (двоє хлопців, двоє студентів, двоє робітників); коли ж іменник чоловічого роду означає таких високопоставлених у суспільстві осіб, як маршал, академік, професор, кількісно-збірний числівник двоє вживати не бажано. Треба сказати: два маршали, два академіки, два професори, тобто вжити ці слова з кількісними числівниками. Деякі мовознавці вважають, що якби сказати, наприклад, «двоє маршалів», «троє генералів», «четверо академіків», то числівники у формі двоє, троє, четверо вносили б у значення всього словосполучення знижений відтінок.
З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони означають, — живих істот чи неживі предмети, — вживається тільки одна форма, а саме: кількісний числівник дві (дві жінки, дві лікарки, дві шафи).
Іменники середнього роду, а також іменники двері, ножиці, ворота, які мають лише форму множини, вживаються зі збірними числівниками. Тому можливі форми двоє відер, двоє яєць, двоє дверей, двоє ножиць.
Збірні числівники використовуються не в усіх стилях, а тільки в розмовному, у фольклорі, в мові художніх творів.
А як правильно сказати: «Дівчинці подарували дві ляльки» чи «Дівчинці подарували двох ляльок»?
Лялька — дитяча іграшка, зроблена у вигляді людини, точніше — дитини. Тому, коли цей іменник виступає в сполученні з дієсловами, які виражають значення, що характеризують поведінку, побут, звичаї, особливості людини, в знахідному відмінку вживається форма, спільна з родовим відмінком, наприклад: «Дівчинка викупала, нагодувала і поклала спати двох своїх ляльок». У сполученні з перехідними дієсловами, що виражають дії, які не реалізуються стосовно людини (купити, подарувати, пошити і т. ін.), слово лялька в знахідному відмінку множини відмінюється як іменник, що означає неживий предмет: «Дівчинці купили (подарували) дві ляльки».
Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на … або менше на …, то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього: коли йдеться про особи, то іменник і числівник мають або форму, спільну з родовим відмінком (більше на двох учнів), або форму, спільну з називним відмінком (більше на два учні). В інших випадках вживається тільки форма, спільна з називним відмінком. Наприклад: «У хлопця в колекції було більше на два жуки, ніж у його сестри».

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду сполучаються з кількісними, а не збірними числівниками. Правильно буде: «Я написав братові два листи», а не «двоє листів». Якщо іменник чоловічого роду позначає живих істот, при ньому здебільшого ставлять збірний числівник двоє (двоє школярів, двоє суддів, двоє робітників). Так само троє, четверо, п'ятеро... десятеро. А коли мовиться про високопоставлених у суспільстві осіб, то, на думку деяких мовознавців, слід казати і писати два маршали, два міністри, бо двоє надає висловлюваному зниженого стилістичного відтінку.
З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони позначають, – живих істот чи неживі предмети, – застосовують кількісний числівник дві (дві подруги, дві медсестри, дві ручки). Іменники середнього роду, а також іменники ворота, двері, ножиці, що виступають лише в множині, сполучаються зі збірними числівниками (двоє відер, двоє дверей, двоє ножиць). Як і особові займенники ми, ви, вони у формі родового відмінка (двоє їх у матері).
Збірні числівники не можуть входити до складених. Тому, поєднуючи складені числівники, котрі закінчуються на два (три, чотири), з множинними іменниками та іменниками ІV відміни типу теля, лоша, курча, використовують лічильні слова голова, штука, екземпляр, одиниця тощо. Шістдесят дві голови телят. У непрямих відмінках лічильні слова зникають.
Іменники, котрі в однині та множині мають різні основи (громадянин, дівчина, людина, дитина), вживаються з числівником два у родовому відмінку однини: два громадянина, дві дівчини.
Означення, що входить до складу кількісно-іменникового сполучення, може бути в називному чи родовому відмінках множини. При іменниках жіночого роду перевага надається називному відмінку (дві бурхливі річки), а при іменниках чоловічого і середнього – родовому (два військових літаки, два гірських озера). Означення, виражене присвійним прикметником, ставиться у родовому відмінку множини незалежно від граматичного роду іменника (два братових щоденники).
Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на... чи менше на..., то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього. Коли йдеться про особи, іменник і числівник мають форму або родового відмінка (більше на двох журналістів), або називного (більше на два журналісти). В інших випадках вдаються тільки до називного відмінка.
По двоє, прислівник. По дві особи, істоти, речі: збиралися по двоє, по двоє стали розходитися. Близьке за змістом до нього слово пара поєднується: а) з іменниками, що позначають два однорідних предмети, які становлять одне ціле (пара чобіт, пара коней, пара білизни); б) з іменниками, що позначають двох осіб, об'єднаних спільною дією, станом, почуттям (молода пара, пара фігуристів); в) з іменниками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі (пара яблук). Ненормативними є словосполучення пара днів, пара хвилин, пара (пару) слів. Треба: кілька днів (хвилин), кілька слів.

В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т. Шевченко); «Обоє рябоє» (приповідка).
До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), — а також коли вони поєднуються з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), — та з іменниками, що мають тільки множину: «Нащо тобі аж троє ножиць?» (із живих уст).

Правильніше: Надрукувалися шістдесят два

Правильніше: Двадцять дві пари окулярів

Замініть скальковану конструкцію у двох словах, якщо мовиться про лаконічний виклад, опис чогось, на стилістично кращий варіант: двома словами.

Правильніше: двома словами

Правильніше: Двома словами

Правильніше: лизати язиком два боки

Правильніше: чи пан, чи пропав – двічі не вмирати

Правильніше: раз козі смерть

Правильніше: служити двом панам

Правильніше: за два кроки

Перші компоненти складних слів. З другою частиною пишуться разом.
Дво... вживається тоді, коли наступна частина починається з приголосного (крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний): дводенний, двоквартирний, двогодинний, дволітровий, двокілометровий, двомоторний.
Двох... використовуємо: 1. Коли другий компонент складного слова починається з голосного (двохактний, двохатомний, двохелементний). 2. Коли цим компонентом є порядкові числівники сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохсотий, двохмільйонний, двохмільярдний). 3. Коли виступає частиною складного числівника (двадцятидвохрічний, сорокадвохгодинний).

Як узгодити в роді прикметник, займенник або дієслово минулого часу зі своєрідними складними словами, утворюваними двома іменниками? Вживаючи сполучення типу планета-гігант, поема-спогад, конкурс-вікторина, слід мати на увазі, що на першому місці звичайно стоїть іменник, значення якого мислиться дещо ширше, загальніше порівняно із значенням другого компонента. Другий компонент – то іменник-уточнення. Він нагадує прикладку. Провідне за значенням слово нерідко поєднується з різними іменниками. Виставка-огляд, виставка-продаж, музей-квартира, музей-садиба, школа-інтернат, школа-комплекс тощо. Рід узгоджуваних слів (прикметника, займенника, дієслова минулого часу) визначає іменник ширшого, загальнішого значення. Напр.: "Затишний музей-садиба Чехова в Криму приваблює багатьох відвідувачів" (з газети), "Народний театр-студія має своїх прихильників (з газети). Зрідка провідне за значенням слово у складному найменуванні стоїть на другому місці. "Нещодавно в селі Березняках відкрився кімната-музей образотворчого мистецтва" (з газети). Можна помітити, що деякі іменники, передуючи провідному за значенням слову, мають тенденцію не відмінюватися. Приміром, "Ту повість надруковано в останній "Роман-газеті", "На уроці діти працюють з текст-картою".

Правильніше: Двома етапами

Правильніше: Завбільшки два кулаки