ВЛАСНЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: з чужого добра не строїть двора; у чужій кошарі овець не розвести; чуже добро бере за ребро; хоч не красне, але власне; чужим добром не збагатієш; у чужій кошарі овець не розведеш; чуже добро бере за ребро; чуже не гріє; чужим волом не доробишся; чужий добиток не прийде в пожиток

Правильніше: власне[кажучи] (фактично), мені однаково (байдуже, все одно)

Правильніше: якраз (власне, саме) це

Правильніше: власне так; саме так; таки так

Перевірте, чи не пропущено коми перед і після вставного слова чи речення (Правопис. §118 А) п.11).

АЛЕ:

Найчастіше вставними бувають і виділяються комами такі слова й сполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, безумовно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, гадаю, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, здається, значить, зрозуміло, кажуть, коротко кажучи, либонь, мабуть, між іншим, на нашу думку, наприклад, нарешті, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше, по-друге, правда, природно, проте й однак (не на першому місці в головному або підрядному реченні, де ці слова є сполучниками), сказати б, скажімо, слід гадати, справді, трапляється, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.
Не є вставними і не відокремлюються такі слова й сполучення: майже, при тому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як, адже, все-таки, все ж таки, наче, навіть, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні, мовби, неначе, між тим, за традицією, буквально, якби, у кінцевому підсумку.

Правильніше: Узаконити саме в церкві

Правильніше: з власного бажання зробити що; з власної (зі своєї волі, своєю волею, по своїй волі) зробити що; зі своєї охоти (своєю охотою, самохіть, самохіттю) зробити що

Правильніше: я сам собі зазнав (дізнав) цього; я на власній шкурі спробував (досвідчився) цього

Правильніше: почуття власної гідності; самоповага

Правильніше: за власним бажанням

Правильніше: з власної ініціативи

Правильніше: зробити [своєю] волею (охотою); зробити самохіть (доброхіть, з доброї волі, зі своєї волі, із власної волі, по охоті)

Правильніше: на власну руку

Правильніше: зі своєї охоти (волі); на власну руку; самохіть; власновільно; своєю охотою

Правильніше: жити з власної (зі своєї) праці

Правильніше: робіть як знаєте; робіть на власну руку

Замініть конструкцію за чийсь (свій, мій, його) рахунок, якщо мовиться про оплату чогось грошима, на стилістично кращий варіант: за чийсь (свій, мій, його) кошт, чиїмось (своїм, моїм, його) коштом.

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію власна гідність, почуття власної гідності, на стилістично кращий варіант: самоповага.

Правильніше: за власним бажанням

Правильніше: На власний розсуд

Правильніше: З власного досвіду знаємо

Правильніше: У конфронтації з власною долею

Правильніше: Всупереч власному бажанню

Правильніше: Бачити на власні очі

Правильніше: у власну (у свою) дудку грати; чинити свою волю

Правильніше: туман розпирає голову

Правильніше: ловити рибу в каламутній воді

Правильніше: зіп'ястися на власні ноги

Правильніше: на власні очі бачив

Правильніше: на власні вуха чути

Правильніше: заробити (запрацювати) своїм хребтом (горбом, кряжем) що; власними руками (власноруч) заробити що

Правильніше: на своїй (на власній) шкурі випробувати (відчути)

Правильніше: своїм богом робити; грати у власну дудку

Правильніше: власний; особистий; свій

Правильніше: роби як знаєш (умієш)

Правильніше: нести (тримати) голову високо

Правильніше: зі своєї (з власної) вини (провини, причини); самохіть

Правильніше: з доброї (зі своєї, з власної) волі; своєю волею (охотою); доброхіть, добровільно

Правильніше: дбати про свою шкуру

Правильніше: побачити щось на свої (власні) очі

Правильніше: власний будинок

Правильніше: чужі дворища топтати

Правильніше: доробитися

Правильніше: на власній шкурі

Правильніше: на власній шкурі

Правильніше: на мій погляд

Правильніше: грати у власну дудку

Правильніше: не бачити далі свого (власного) носа

Правильніше: поринути в себе; зосередити увагу на чому

Правильніше: стати на власні ноги

Правильніше: обстоювати свій погляд; стояти на своєму

Правильніше: заблукати на власному подвір'ї; заблукати між хатою й коморою; на чистому заблудити; серед села дороги не знайти

Правильніше: на свій лад

Правильніше: мати власну думку

Правильніше: бути вірним собі

Правильніше: добути власним хребтом

Правильніше: мати свій розум у голові

Правильніше: танцювати під чужу дудку

Правильніше: потурати серцю (серцеві)

Правильніше: діяти власними силами (самотужки, самотою)

Правильніше: позичити очей у сірка

Правильніше: ловити рибку в каламутній воді

Правильніше: знати собі ціну

Правильніше: гол у власні ворота

Правильніше: чиста вага

Правильніше: самоповага

Правильніше: по своєму пір'ю

Правильніше: ловити рибу в каламутній воді

Правильніше: бачити на власні очі

Правильніше: бачити далі свого носа; вилізти зі своєї (із власної) шкаралупи

Правильніше: власна справа; підприємництво, підприємницька діяльність

Правильніше: своїми (власними) силами; самотужки

Як правильно утворити форму родового відмінка від власної назви Гамбург: Гамбурга чи Гамбургу? За правописом, якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, який закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення -а: населення Гамбурга.
Однак цим словом називають ще й одну з областей (земель) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення -у: економіка Гамбургу.
Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Люксембург, Туніс тощо. Вони означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення -у (Люксембургу, Тунісу), коли говоримо про місто, ставимо -а (Люксембурга, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на -а (Кабула), а назва місцевої річки – на -у (Кабулу).

1. Чи тотожні прикметники власний, особистий, особовий?
Тотожними їх назвати не можна. Як наголошується в посібнику «Культура мови на щодень», значення цих лексем часто плутають, утворюючи неправильні словосполучення. В одній з радіореклам прозвучало навіть таке: вишні в особистому соку, а по-українському треба сказати: вишні у власному соку. Правильні вислови: маю власний будинок, маю власну думку, але подаю особистий приклад, бажаю щастя в особистому житті; в діловій мові вживаємо словосполучення особова справа, особове посвідчення, особовий склад; у граматиці є термін особові займенники.
Різний зміст передають вислови власний автомобіль (тобто належний певній особі) й особистий автомобіль (визначений певній особі для службового користування). Різні прикметники ставимо з іменником рахунок: особовий рахунок – у банку, відрядження беруть за власний рахунок, а зводять з кимось особисті рахунки.
Синонімічні вислови на зразок: дати щось комусь у власні руки і дати щось комусь особисто в руки; з'явитися особисто і розмовно-знижений з'явитися власною персоною.
2. Особистий – особовий
Дуже часто, зокрема в усному мовленні, їх плутають. Кажуть і пишуть: особистий склад військової частини (треба: особовий), особові речі учня школи-інтернату (треба: особисті). А як правильно – особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати в певному контексті. Особиста справа – це справа, яка стосується окремої особи, зумовлюється її власним бажанням і діями. Наприклад: «Мати вважала, що одруження сина – його особиста справа».
Особова справа – сукупність документів про об'єктивні дані працівника установи, підприємства, закладу, організації і т. ін., у яких відбивається його трудова діяльність. «У начальника відділу кадрів комбінату всі особові справи в зразковому порядку» (з газети).
Особовий рахунок – рахунок конкретної людини в ощадному банку і картка, в котрій фіксується рух грошей (надходження й видача); у бухгалтерії ЖЕКу – картка квартиронаймача, куди записують нарахування плати за квартиру й комунальні послуги.
Особисті рахунки – стосунки, що склалися між певними особами. Отже, особистий уживаємо, коли йдеться про людську індивідуальність, про те, що стосується долі, почуттів, переживань, власності окремої особи. Особисте життя, особиста думка, особисті уподобання, особиста відповідальність, особисті речі; «Але ж без особистого щастя життя – не життя, людина – не людина» (Іван Франко). Особистий – який здійснюється індивідуумом безпосередньо, а не через інших. Особистий запис. «Хворий був під особистим наглядом» (з журналу). «Взяти під особистий контроль» (з розпорядження).
Особовий – такий, що стосується особи взагалі, багатьох осіб. Входить до стійких словосполучень: особова назва, особове посвідчення, особовий склад. Цей прикметник уживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Правильніше: власний будинок

Правильніше: Мати власну позицію

Правильніше: Вести власну політику

Правильніше: У власних інтересах

Правильніше: Виявили власні здібності

Правильніше: Власний будинок