ІЗ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичення з російської мови, в якій могло бути утворене від прикметника экзоти́ческий (за аналогією до відношень типу лири́ческий – ли́рика, физи́ческий – фи́зика і под.), що походить від фр. exotique «екзотичний», яке через лат. exōticus «іноземний, чужинний» зводиться до гр. ἐξωτικός «тс.», пов’язаного з прислівником ἔξ ω «ззовні, знадвору», похідним від ἔξ «від, з», спорідненого з лат. ex, псл. iz, укр. із, з;

р. экзо́тика, бр. экзо́тыка, п. egzotyka, ч. слц. exotika, вл. eksotika, болг. екзо́тика, м. егзотика, схв. егзотика, слн. eksótika;

запозичено з латинської мови через французьку (фр. ex-ministre «колишній міністр» і под.);

лат. ex, ē (ex-, ē-) «із, ви-» споріднене з псл. iz- ‹ *(j)ьz(-), укр. з(-), із(-) (прийменником і префіксом);

функцію префіксального компонента із значенням «колишній» ex y народній латині розвинуло в словосполученнях з іменником спочатку в формі аблатива (ex consule «(вийшовши) з (посади) консула»), що згодом замінилась формою називного відмінка (expatricius «колишній патрицій»);

р.-бр. экс-, п. слн. eks-, ч. слц. ех-, болг. м. схв. екс-;

поширена думка про етимологічну тотожність з¹ і з³ (Skok III 179–180; Fraenkel AfSlPh 39, 89; Vondrák I 163, 418) натрапляє на труднощі семантичного характеру;

в українській, як і в деяких інших слов’янських мовах, псл. *sъn збіглося фонетично з псл. iz;

іє. *k ̑оn;

зіставляється з лат. com «з», cum, дкімр. cant, ірл. cét «тс.», гр. kατά (‹k ̑n̥-ta) «вниз, вздовж»;

псл. Sъ, sъ(n)‹ *sъn›n;

р. с, со, с-, со-, бр. з, са, з-, с, са-, др. съ, съ(н)-, п. вл. нл. z, ze, z-, ze-, s-, ч. s, se, s-, se-, z-, слц. s, so, s-, z-, болг. м. c-, схв. с, са, с-, са, з-, слн. s, se, z, ž, s-, z-, стсл. съ, съ(n-);

псл. iz, iz (‹*jьz);

споріднене з лит. ìš «із», [ìž], лтс. iz, прус. is, is «тс.», алб. ith «за, позаду», лат. ex «із», гр. ἐξ, ἐκ, гал. ex, ірл. ess;

іє. *eg’hs або *ek ̑(s);

в українській, як і в деяких інших слов’янських мовах, псл. iz фонетично збіглося з псл. *sъп;

р. из, из-, бр. з, са, др. изъ, из(ъ)-, п. вл. нл. z, ze, ч. z, ze, z-, слц. z, zo, z, болг. схв. из, из-, м. [из] «крізь; по», из- «ви-», слн. iz, iz, стсл. из, из-;

псл. sъ (‹*sъn), прийменник із зн. в., очевидно, тотожний із sъ (‹*sъn), прийменником з род. в;

р. с, бр. з, др. съ (прийменник із зн. в. для позначення приблизності міри, однакової кількості, крайньої величини, місця спрямування руху, місця перебування), п. z (вираз для позначення приблизності), ч. s (прийменник із зн. в. для позначення відповідності), слц. z (частка для позначення приблизності), ze «тс.»;