І — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники

і (спол. і частка)

псл. і, очевидно, з іє. *еі, що являє собою давню форму місц. в. одн. вказівного займенника з ларингальним приголосним у корені *’е-/’о-;

споріднене з гр. εἰ «якщо», гот. еі «і, щоб, нехай», можливо, також із лит. ir «і», лтс. іr «тс.», прус. ir «і, також» (Эндзелин СБЭ 136);

виведення з іє. аблативу *ed i порівнювання з лит. ст. e «і, але» (Zubatý IF 4, 470–472), як і пов’язання з лит. jeĩ «якщо» (Brückner 189), непереконливе;

р. др. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. нл. слн. і, вл. i-nu, стсл. и;

Фонетичні та словотвірні варіанти

й «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
і	білоруська
и	болгарська
i-nu	верхньолужицька
еі «і, щоб, нехай»	готська
εἰ «якщо»	грецька
и	давньоруська
*еі	індоєвропейська
м	індоєвропейська
іr «тс.»	латиська
ir̃ «і»	литовська
ẽ «і, але»	литовська
jeĩ «якщо»	литовська
ẽ	литовська
и	македонська
і	нижньолужицька
і	польська
і	праслов’янська
ir «і, також»	прусська
и	російська
и	сербохорватська
і	словацька
і	словенська
и	старослов’янська
і	чеська

і (виг.)

первісний вигук, що виник як результат інстинктивної реакції на зовнішні подразники, які викликають біль, страх, подив;

згодом став виражати й такі емоції, як радощі, незадоволення, обурення, гнів та ін;

властивий багатьом віддалено спорідненим мовам (пор. лит. і, нвн. ī тощо);

р. болг. м. схв. и, бр. і, п. ч. слц. слн. і;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
і	білоруська
и	болгарська
и	македонська
і	польська
и	російська
и	сербохорватська
і	словацька
і	словенська
і	чеська

аге́л «кругла загорода для овець»

запозичення з тюркських мов;

тур. ağıl «загін для худоби, вівчарня», аз. ағыл «тс.», каз. тат. крим.-тат. і ін. аул «селище» є похідним від пратюркського кореня ağ «сітка, невід; місце, оточене тенетами, тином; загін; огороджувати»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ағыл «тс.»	азербайджанська
і	казахська
і	кримсько-татарська
і	татарська
ağıl «загін для худоби, вівчарня»	турецька
аул «селище»	?
ağ «сітка, невід; місце, оточене тенетами, тином; загін; огороджувати»	?

а́дде «тут; ось, дивися»

складне утворення з вказівного елемента am-, який вважається паралельним до от, і прислівника де з можливим скороченням нововиниклого -дд- (-тд- › -дд-› -д-);

Фонетичні та словотвірні варіанти

аде́ «сюди» (виг.)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
am-	?
от	?
і (-тд- › -дд-› -д-)	?
де (-тд- › -дд-› -д-)	?

ай «але; та й» (спол.)

результат злиття сполучників a та і (й), як у тай;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
a (й)	?
і (й)	?
тай	?

акроба́т

запозичення з французької мови;

фр. acrobate, acrobatique, acrobatisme походять від гр. ἀκροβάτης «канатний танцюрист», пов’язаного з ἀκροβατέω «іду навшпиньках», що є складним словом, утвореним з прикметника ἄκρος «верхній» (споріднене з лат. ācer «гострий», псл. ostrъ, укр. го́стрий) і дієслова βαίνω «іду», спорідненого з лат. venio «те.»;

р. болг. м. акроба́т, бр. акраба́т, п. akrobata, ч. слц. вл. akrobat, схв. акрòбат(а), слн. akrobát;

Фонетичні та словотвірні варіанти

акробати́зм

акроба́тика

акробати́чний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
акраба́т	білоруська
акроба́т	болгарська
akrobat	верхньолужицька
ἀκροβάτης «канатний танцюрист»	грецька
venio «те.»	латинська
акроба́т	македонська
akrobata	польська
акроба́т	російська
акрòбат (а)	сербохорватська
akrobat	словацька
akrobát	словенська
acrobate	французька
akrobat	чеська
acrobatique	?
ἀκροβατέω «іду навшпиньках»	?
і «іду»	?

а́ркуш

запозичення з польської мови;

п. arkusz «будь-яка розпростерта маса (бляхи, вати, паперу) певної міри» походить від лат. arcus «дуга; лук; арка»;

значення «одиниця виміру, папір» розвинулось через значення «зігнутий папір, сувій», можливо, від вигляду паперу, що сушиться, або під впливом німецької мови, в якій Bogen означає «лук» і «аркуш паперу» (Булаховський Нариси 128);

похідне аркуша́т утворено на українському ґрунті;

р. [арку́ш], бр. а́ркуш, ст. аркушъ (1557), ч. arch, ст. ark, слц. hárok, схв. ȁрак, àрак;

Фонетичні та словотвірні варіанти

аркуша́т

аркушъ (1570)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
а́ркуш	білоруська
arcus «дуга; лук; арка»	латинська
arkusz «будь-яка розпростерта маса (бляхи, вати, паперу) певної міри»	польська
ȁрак	сербохорватська
hárok	словацька
àрак	українська
arch	чеська
значення «одиниця виміру, папір»	?
значення «зігнутий папір, сувій»	?
означає «лук»	?
і «аркуш паперу»	?
аркуша́т	?
арку́ш	?
аркушъ (1557)	?
ark	?

аче́й «можливо, принаймні, хоча б»

результат злиття сполучника а з займенниковим елементом če (че), спорідненим з болг. че «що» (спол.), лат. -que «і», дінд. са, гр. τέ «тс.», ie. *k^ue;

кінцеве -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні (пор. п. ст. acz nic) або давньої вказівної частки -ni;

бр. [аче́й] «хіба що», [ач] «хоч, якщо», др. ачи «можливо», аче «якщо, хоча», п. ст. acz «будь-» (aczkoli «коли б, якщо б, хоч»), acz nic «принаймні», ч. ст. ač «якщо; хоча», аčе «тс.», вл. hač «хоча», стсл. аче «тс.»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ач «тс.»

аче́нь

ачи́й «тс.; хіба, чи»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
аче́й «хіба що»	білоруська
че «що» (спол.)	болгарська
hač «хоча»	верхньолужицька
τέ «тс.»	грецька
са	давньоіндійська
ачи «можливо»	давньоруська
-que «і»	латинська
acz «будь-»«коли б, якщо б, хоч»«принаймні» (aczkoli ), acz nic	польська
ач «хоч, якщо»	українська
аче «якщо, хоча»	українська
аčе «тс.»	українська
ač «якщо; хоча»	чеська
а (че)	?
*k	?
-й	?
і	?
-нь (пор. п. ст. acz nic)	?
ні (пор. п. ст. acz nic)	?
acz «будь-»«коли б, якщо б, хоч»«принаймні» (aczkoli ), acz nic	?
ač «якщо; хоча»	?
аче «тс.»	?

бай «та й» (спол.)

результат злиття сполучників ба та і (й);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ба (й)	?
і (й)	?

байба́рзо «байдуже»

запозичення з польської мови;

n. bajbardzo «тс.» є складним словом, структура якого остаточно не з’ясована;

припускається утворення з часток ba «ба», і «і» та прислівника bardzo «дуже» (SW I 83), але можливо, що йдеться про утворення з дієслівної форми baj «говори́» і bardzo, аналогічне до укр. байду́же;

Фонетичні та словотвірні варіанти

байба́рзі «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
байду́же	українська
bajbardzo «тс.»	?
ba «ба»	?
і «і»	?
bardzo «дуже»	?
baj «говори́»	?

байли́к «безплатна примусова робота, на яку виганяли селян румунські бояри на Ізмаїльщині»

запозичення з турецької мови;

тур. baylık – утворення з суфіксом -lik «-ство, -щина» і т. д. від іменника bay «пан, господар»– є, очевидно, калькою або відповідником до укр. пан-щина;

пор. тур. крим.тат. і ін. baylik «багатство» (з давнішого «господарство»);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
baylık	турецька
-lik «-ство, -щина»	турецька
і	турецька
пан-щина	українська
bay «пан, господар»	?
bay «пан, господар»	?
і	?
і	?
baylik «багатство» (з давнішого «господарство»)	?

ба́ня «купол на будівлі»

здебільшого пояснюється як результат видозміни значення слова ба́ня¹ «лазня» через проміжний ступінь «ванна, посуд для води» (Шанский ЭСРЯ І 2, 34; Фасмер І 121; Machek ESJČ 45; ЭССЯ 1,151–152; Sadn.–Aitz. VWb. I 8586; Bern. I 43);

висловлювались і заперечення зв’язку між значеннями «опукла річ» і «лазня» (Brückner 14; Преобр. I 15);

р. ба́нка, бр. ба́нька «банка», n. bania «опукла річ; опуклий посуд; купол», ч. báň «купол; опукла посудина або річ», слц. baňa «купол, опукла річ», baňatý «опуклий», вл. нл. banja «кухоль, гарбуз», слн. bánjka «посуд для рідини»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

бан'ка «опукла посудина; купол» (XVI ст.)

банька (XVII ст.)

ба́нька «куля; посуд з вузьким горлом; водяна бульбашка; білок ока»

банька́тий

банька́ч «з випуклими очима»

баньки́ «очі»

банькува́тий «тс.»

баня́ «чашечка»

баня́к «чавунний горщик, казан, глиняний або скляний посуд, дзбан»

баня́чка «яйце»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ба́нька «банка»«опукла річ; опуклий посуд; купол»	білоруська
banja «кухоль, гарбуз»	верхньолужицька
banja «кухоль, гарбуз»	нижньолужицька
ба́нка	російська
baňa «купол, опукла річ»«опуклий»	словацька
baňatý «купол, опукла річ»«опуклий»	словацька
bánjka «посуд для рідини»	словенська
báň «купол; опукла посудина або річ»	чеська
ба́ня «лазня»	?
ступінь «ванна, посуд для води»	?
значеннями «опукла річ»	?
і «лазня»	?

би́стрий «швидкий; жвавий; спритний; гострий, меткий; Ікрутий, обривистий ВеЗа; ясний ЛексПол]»

псл. bystrъ (‹*bysrъ) «швидкий»;

пояснюється по-різному;

найпереконливішим є виведення від кореня bys- (іє. *bhūs-), інший варіант якого *bhous- виступає в слові бушувати;

в такому разі споріднене з дісл. bysia «прудко мчатись», сx.-фриз. busen «шуміти», кімр. buan «швидко» та ін. (Bern. І 113; Преобр. І 56–58; Brückner 54; Schuster-Šewc Probeheft 39; БЕР І 50; Sł. prasł. I 480–481);

сюди ж приєднується (Вайан Сл. филология І 1958, 74–75) також стсл. бъхъма «зовсім», бъшиѭ «тс.», схв. ба́хнути «раптово з’явитися; виникнути»;

пов’язується також (Machek ESJČ 78) з дінд. bhūati «є жвавим, старанно піклується»;

інше пояснення (Matzenauer LF 7, 19; Ильинский Jagić-Festschr. 291) виходить з кореня *byd- як іншого ступеня чергування до bъd- (стсл. бъдѣти, бъдръ і т. д.), поширеного суфіксом - tr-;

р. быстрый, бр. бы́стры, др. быстрыи, п. вл. bystry, ч. слц. bystrý, нл. bytšy «світлий, чистий, ясний», болг. би́стър «прозорий, чистий», м. бистар, схв. бйстар «тс.», слн. bíster «прозорий, чистий; здібний», стсл. быстръ «кмітливий, спритний, жвавий»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

бийстрик «тс.»

бис- «бистрий чоловік»

би́стрень «прудкий потік»

бистре́ць

би́стрик «бистра протока між рукавами Днінра»

бистрина́ «прудка течія»

бистриня́

бистри́ти «прудко текти»

би́стриця «тс.»

би́стрі́нь

би́стрість

бистрота́

биструшка «бистра істота»

би́стря́

бистря́нка «бистра глибока річка; (іхт.) Alburnoides; [Albumus baldneri]»

бри́стрий «бистрий»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
бы́стры	білоруська
би́стър «прозорий, чистий»	болгарська
bystry	верхньолужицька
bhūati «є жвавим, старанно піклується»	давньоіндійська
bysia «прудко мчатись»	давньоісландська
быстрыи	давньоруська
buan «швидко»	кімрська
бистар	македонська
bytšy «світлий, чистий, ясний»	нижньолужицька
bystry	польська
bystrъ «швидкий» (‹*bysrъ)	праслов’янська
быстрый	російська
ба́хнути «раптово з’явитися; виникнути»	сербохорватська
бйстар «тс.»	сербохорватська
bystrý	словацька
bíster «прозорий, чистий; здібний»	словенська
бъхъма «зовсім»	старослов’янська
быстръ «кмітливий, спритний, жвавий»	старослов’янська
bystrý	чеська
bys- (іє. *bhūs-)	?
бушувати	?
busen «шуміти»	?
І	?
І	?
бъшиѭ «тс.»	?
*byd- (стсл. бъдѣти, бъдръ і т. д.)	?
bъd	?
tr-	?

бля́кнути

вважається запозиченням з польської мови, в якій форма з bla- замість очікуваного *ble- відповідно до укр. бле́кнути, р. блёкнуть пояснюється як результат впливу з боку blady «блідий» [Bern. І 63);

лит. nubliŤkti «блякнути» вказує на можливість поряд з формою псл. blьnǫti, збереженою в укр. бле́кнути, р. блекнуть, паралельної форми псл. *bIěknǫti з основи *bhloik-, похідної від того самого кореня іє. *bhel-/bhl-, який зберігається і в словах бі́лий, бле́кнути, блиск, бліди́й;

бр. бля́кнуць, п. blaknąć, blakować «блякнути», вл. blak «блідість, бляклість»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

блакува́ти «тс.»

бля́клий

бля́клість

бляку́вати «линяти»

блякува́тий

збля́клий

побля́клий

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
бля́кнуць	білоруська
blak «блідість, бляклість»	верхньолужицька
*bhel-/bhl-	індоєвропейська
nubliŤkti «блякнути»	литовська
blaknąć «блякнути»	польська
blakować «блякнути»	польська
blьnǫti	праслов’янська
*bIěknǫti	праслов’янська
блёкнуть «блідий»	російська
blady «блідий»	російська
блекнуть	російська
бле́кнути	українська
бле́кнути	українська
bla-	?
І	?
бі́лий	?
бле́кнути	?
блиск	?
бліди́й	?

верте́п «старовинний ляльковий театр; печера; непрохідна ущелина, провалля; балка з болотом Карп. диал. и оном.; велика скала тж; [велика обора]»

псл. *ѵ^ьrtръ‹іє. *urtupo-s, що складається з компонентів *urt-/uert- «вертіти» і -upo- «вода, річка», збереженого в лит. ùpė «річка», лтс. upe «тс.»;

первісно могло означати «прокручений водою»;

др. вьртьпъ відповідно до псл. *v^ьrtъpъ (з ь замість ъ) загальноприйнятого пояснення не має;

думка про староболгарське походження укр. і р. верте́п (Брандт РФВ 25, 215) не узгоджується з поширенням багатьох варіантів цього слова в українських карпатських говорах;

малоймовірний і зв’язок цього слова з с.-цсл. врътъ «сад», схв. vȑt «тс.» (Bern. I 607; Шанский ЭСРЯ І 3, 65; Фасмер–Трубачев І 300);

здавна успадкованою в давньоруській мові могла бути форма *вьртъпъ, відображена в укр. верто́пити;

р. Верте́п, [вертебище], бр. [вярцеп], др. вертепъ, вьртьпъ «печера», п. wertep (з укр.),болг. върто́п «вир», слн. vrtép «печера», стсл. врьтъпъ, врътъпъ «печера»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

вepména «прірва, провалля, ущелина; яма в річці з виром Карп. диал. и оном; непрохідне кам’янисте місце в лісі тж»

верте́пи́стий

вертепний

вертепъ «вибоїста дорога; печера» (XVII ст.)

ве́ртіб «яма з водою на полі»

ве́ртіп «яма в річці з виром; непрохідне місце в лісі»

є́ртіп «глибока яма в горах»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
вярцеп	білоруська
върто́п «вир»	болгарська
вьртьпъ	давньоруська
вертепъ	давньоруська
upe «тс.»	латиська
ùpė «річка»	литовська
wertep (з укр.)	польська
*urtupo-s	праслов’янська
*v (з ь замість ъ)	праслов’янська
верте́п	російська
врътъ «сад»	сербо-церковнослов’янська
vȑt «тс.»	сербохорватська
vrtép «печера»	словенська
врьтъпъ	старослов’янська
і	українська
верто́пити	українська
вертебище	українська
вьртьпъ «печера»	українська
врътъпъ «печера»	українська
*urtupo-s	?
*urt-/uert- «вертіти»	?
-upo- «вода, річка»	?
означати «прокручений водою»	?
вьртъпъ	?
Верте́п	?

виника́ти

похідне утворення від псл. nikati, яке, очевидно, вже тоді, як і пізніше др. никати, никнути, мало два протилежних значення «схилятися» і «підійматися, з’являтися»;

р. [виника́ть], бр. выніка́цъ, др. выникнути «висунутися», п. wynikać, ч. vznikati, слц. vznikať, болг. възни́квам, м. возникнува, слн. vznikati, стсл. възникнѫти;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́никлий

одника́ти «підійматися, трохи підростати» (від землі)] Ж

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
выніка́цъ	білоруська
възни́квам	болгарська
никати	давньоруська
выникнути «висунутися»	давньоруська
возникнува	македонська
wynikać	польська
виника́ть	російська
vznikať	словацька
vznikati	словенська
vznikati	чеська
nikati	?
никнути	?
значення «схилятися»	?
і «підійматися, з’являтися»	?
възникнѫти	?

виноку́р «робітник ґуральні»

складне слово, утворене з основ слів вино́ і кур-и́ти, тобто підігріванням добувати («викурювати») горілку;

змішування понять «вино» і «горілка» в російській розмовній мові дає підставу вважати, що укр. виноку́р походить з російської мови;

р. виноку́р, бр. вінаку́р, п. [winokur] (з бр.);

Фонетичні та словотвірні варіанти

винокуреный (XVIII ст.)

винокурі́ння

винокурня

виноку́рня

винокуръ

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
вінаку́р	білоруська
winokur (з бр.)	польська
виноку́р	російська
виноку́р	українська
вино́	?
кур-и́ти	?
понять «вино»	?
і «горілка»	?

ві́йник «гілка, пруття; віник»

очевидно, похідні утворення від псл. věja «вітка, гілка», пов’язаного з větъvь «гілка» і, можливо, з дінд. vajā «тс.»;

об’єднання значень «вітка» і «віник» є, мабуть, наслідком взаємодії слів різного походження ві́йник і ві́ник;

ч. vějík «прутик», слн. véjnik «зв’язка прутиків»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ві́нник «гілка; віник»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
vajā «тс.»	давньоіндійська
věja «вітка, гілка»	праслов’янська
véjnik «зв’язка прутиків»	словенська
vějík «прутик»	чеська
větъvь «гілка»	?
значень «вітка»	?
і «віник»	?
ві́йник	?
ві́ник	?

вікно́ «отвір у стіні; рама з шибками у цьому отворі»

псл. *okъno, утворене від *oko, як дісл. vindauga «вікно», з vindr «вітер» і auga «око» (звідси англ. window «вікно»);

слов’янське слово було засвоєне сусідніми мовами, напр., фін. akkuna, ест. aken, уг. ст. і діал. okna, okona, akona, akóna, akana;

р. болг. окно́, бр. акно, др. окъно, п. ч. слц. okno, вл. wokno, нл. hokno, полаб. våknü, м. окно, схв. òкно, слн. ôkno;

Фонетичні та словотвірні варіанти

вікна́стий

вікни́на «отвір для вікна»

вікня́р

віко́нний

віко́нник

віко́нниця

віко́ння (попід віко́нню)

навіко́нний

підвіко́нний

підвіко́нник

підвіко́ння

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
акно	білоруська
окно́	болгарська
wokno	верхньолужицька
vindauga «вікно»	давньоісландська
окъно	давньоруська
aken	естонська
окно	македонська
hokno	нижньолужицька
våknü	полабська
okno	польська
*okъno	праслов’янська
окно́	російська
òкно	сербохорватська
okno	словацька
ôkno	словенська
і	угорська
akkuna	фінська
okno	чеська
*oko	?
vindr «вітер»	?
auga «око» (звідси англ. window «вікно»)	?
і	?
okna	?
okona	?
akona	?
akóna	?
akana	?

ворю́га «злодій»

очевидно, запозичене з російської мови не раніше XVI ст;

р. вор, воря́га зіставляється з вру, врать, пов’язаним, можливо, з псл. *vьrati «плести» з дальшим розвитком семантики «плести – говорити дурниці»;

пор. і р. воровско́й «облудний, злодійський»;

порівнювання з п. wór «мішок» (Брандт РФВ 25, 214) непереконливе;

малоймовірне припущення про запозичення цього слова з уйг. оуrу «злодій», тур. oğru «шахрай, негідник» (Gombocz 109) або з фін. varas «злодій» (Mikkola Berühr. 104);

Фонетичні та словотвірні варіанти

вір «тс.»

вор «злодій»

вори́ця «злодійка»

воровкува́йтий

воря́га «злодій, шахрай Я, Пі; ворог Ж»

воря́к

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
wór «мішок»	польська
*vьrati «плести»	праслов’янська
вор	російська
воровско́й «облудний, злодійський»	російська
oğru «шахрай, негідник»	турецька
оуrу «злодій»	уйгурська
varas «злодій»	фінська
воря́га	?
вру	?
врать	?
семантики «плести -- говорити дурниці»	?
і	?

галацю́цько «пташеня, яке ще не оперилося»

варіант слова [голоцю́цьок], можливо, пов’язаний з давнім варіантом гал- основи гол-(ий), як у га́ля́ва і под;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
голоцю́цьок	?
гал-	?
гол-	?
ий	?
га́ля́ва	?
і	?

гаргу́ц (вигук для передачі звуку від падіння чого-небудь великого)

звуконаслідувальне утворення, аналогічне до беркиць і под;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
беркиць	?
і	?

гаца́ти «підскакувати, витанцьовувати; [гасати ж]»

афективно-звуконаслідувальне утворення;

значення «гасати» виникло в результаті семантичного зближення слів гаса́ти і гаца́ти, або внаслідок фонетичного перетворення гаса́ти, викликаного характерним для частини пд.-західних, меншою мірою пд.-східних (зокрема, слобожанських) говірок переходом с у ц в інтервокальній позиції (пор. [приця́га] ‹ прися́га, [бу́цол]‹бу́сол);

р. [гаца́ть] «бігати; скакати»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
гаца́ть «бігати; скакати»	російська
слів	?
гаса́ти	?
і	?
гаца́ти	?
гаса́ти	?

ґе́дло «наказ»

очевидно, форма, утворена гіперично від п. godło «гасло, пароль; [заклик]» за співвідносністю: укр. о (мох, сон) – п. e (mech, sen);

пор. подібне фольклорне «суперпольське» слово ба́рзе зам. п. bar(d)zo;

спроба пояснити слово як таке, що походить від п. *gied-ło (‹*gd-lo) (Sławski I 306) сумнівна через те, що його відбито лише в українському записі 1875 р. і в жодному з польських джерел не засвідчено;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
godło «гасло, пароль; [заклик]»	польська
e (mech, sen)	польська
bar(d)zo	польська
gied-ło (‹gd-lo)(Sławski I 306)	польська
і	російська
о (мох, сон)	українська
подібне фольклорне «суперпольське»	?
bar(d)zo	?

гей «ніби, мов, як»

форма ге, очевидно, тотожна егимологічно з вказівною часткою [ге];

розвиток значення сполучника «як, ніби» міг початися від значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка), укр. еге́, [гей] «тс.»;

пор. також jako «як» з первісного «так»;

форма гей могла утворитися в результаті злиття часток ге та і (початкове значення «так і»);

форми ги, гі є, очевидно, результатами стягнення форми гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку п. [kej] «ніби, як», [ke, ki] «тс.», утвореного від займенникового кореня k- з неозначено-вказівним і питальним значенням;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ге

ги

гі «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
kej «ніби, як»	польська
еге́	українська
ге	?
ге	?
сполучника «як, ніби»	?
значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка)	?
гей «тс.»	?
jako «як»	?
гей (початкове значення «так і»)	?
ге (початкове значення «так і»)	?
і (початкове значення «так і»)	?
ги	?
гі	?
гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку	?
ke «тс.»	?
ki «тс.»	?
k-	?

глуз «глум, насміх»

результат фонетичного спрощення форм [глузд] «глум, насміх», [глуздува́ти] «глузувати», значення яких могло розвинутися або від глузд «розум» через «дотепність, жарт», або від [глу́здити] «бити» (первісно «відбивати глузд, розум») через «відбивати глузд жартами, глумом»;

фонетичне спрощення глузд › глуз стало засобом виразнішого розгалуження значень слова глузд «розум» і «глум»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

глу́зи «глузування»

глузли́вий

глузовни́к «глузлива людина»

глузува́ти

глузуви́тий «глузливий»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
глузд «глум, насміх»	?
глуздува́ти «глузувати»	?
глузд «розум»	?
через «дотепність, жарт»	?
глу́здити «бити» (первісно «відбивати глузд, розум»)	?
через «відбивати глузд жартами, глумом»	?
глузд › глуз стало засобом виразнішого розгалуження значень слова глузд «розум»	?
і «глум»	?

глу́пий «дурний; глухий»

псл. glupъ, очевидно, повʼязане з псл. glumъ (укр. глум) і gluxъ (укр. глухи́й);

первісно, очевидно, обʼєднувало значення «дурний» і «глухий»;

споріднене з дісл. glópr «ідіот», лит. glùšas «дурний»;

необґрунтоване припущення про запозичення з пгерм. *glōpa-, дісл. glópr (Bern. I 309), як і про звʼязок з лит. klùbas «кульгавий» (Machek LP 1, 131 – 132) або з лит. glùmti «втрачати ясність розуму» (Machek ESJČS 132);

лит. glupas «дурний», лтс. glups «тс.», мабуть, з бр. глуп (Skardžius 76);

р. глу́пый, бр. глупя́к «дурень», [самая глу́пась] «північ» (про час), др. глупыи, п. głupi, ч. hloupý, [hlupiti] «затінювати, заглушувати», слц. hlúpy, вл. hłupy, нл. głupy, болг. м. глуп, схв. глуп, слн. glúp, стсл. ГЛОУПЪ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

глупа «північ»

глупа́к

глупа́чество «дурість»

глупина́ «глушина»

глупо́та́

глу́пощі

глу́пство

глупта́вий

глупта́к

глупува́тий

зглу́патися «стати безпорадним, зніяковіти»

не́глуп «великий дурень»

не́голоп «тс.»

оглу́пати «оманою звернути розмову на щось інше» (бесіду)] Ж

оглупі́ти «стати дурним»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
глуп	білоруська
глупя́к «дурень»	білоруська
глуп	болгарська
hłupy	верхньолужицька
glópr «ідіот»	давньоісландська
glópr	давньоісландська
глупыи	давньоруська
glups «тс.»	латиська
glùšas «дурний»	литовська
klùbas «кульгавий»	литовська
glùmti «втрачати ясність розуму»	литовська
glupas «дурний»	литовська
глуп	македонська
głupy	нижньолужицька
głupi	польська
*glōpa-	прагерманська
glupъ	праслов’янська
glumъ (укр. глум)(укр. глухи́й)	праслов’янська
глу́пый	російська
глуп	сербохорватська
hlúpy	словацька
glúp	словенська
ГЛОУПЪ	старослов’янська
самая «північ» (про час)	українська
hlupiti «затінювати, заглушувати»	українська
hloupý	чеська
значення «дурний»	?
і «глухий»	?

глухи́й

псл. gluxъ «глухий», *glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть, п. ст. (o)kłnąć ‹ *(o)głъchnąti);

споріднене з лит. glusnùs «слухняний, уважний», glùšas «дурень, дурнуватий», glùšti «ставати дурним», можливо, також з литовськими відповідниками з початковим k зам. g : лит. klusnùs «слухняний», klùsas «трохи глухий», klausýti «чути»;

первісне значення, очевидно, «той, хто слухає», далі «уважний», потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою);

крім того, слово повʼязане з псл. glupъ, оскільки поняття «глухий» і «дурний» часто змішуються;

зіставлення з дісл. glupna «бути захопленим зненацька» (Loewenthal AfSlPh 37, 388) непереконливе;

сумнівне також пояснення значення «глухий» префіксацією *o-glъxnǫti (Vaillant RÉS 22, 43 – 44);

р. глухо́й, бр. глухі́, др. глухыи, п. нл. głuchy, ч. слц. hluchý, вл. hłuchi, болг. глух, м. глув, схв. глух, слн. glúh, стсл. ГЛОУХЪ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

глу́ха «тиф»

глуха́нь «глуха людина»

глуха́ня

глуха́р

глуха́чка

глу́хман

глу́хнути

глухота́

глухува́ти «бути глухим»

глухува́тий

глуш

глу́ша

глуша́к

глуша́н

глушина́

глуши́тель

глуши́ти

глуші́нь

глуші́ти

глу́шка «глуха жінка; тиф»

глушка́ня «тс.»

глушко́

глушли́вий «оглушливий»

глу́шма́н

глушме́нь «тс.»

глушня́ «глуш»

глушови́на «глуш, чагарі»

за́глу́шка

заглу́шливий

заглу́шний

оглу́шливий

оглушни́й

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
глухі́	білоруська
глух	болгарська
hłuchi	верхньолужицька
glupna «бути захопленим зненацька»	давньоісландська
глухыи	давньоруська
glusnùs «слухняний, уважний»	литовська
klusnùs «слухняний»	литовська
глув	македонська
głuchy	нижньолужицька
głuchy	польська
gluxъ «глухий»	праслов’янська
glupъ	праслов’янська
глухо́й	російська
глух	сербохорватська
hluchý	словацька
glúh	словенська
ГЛОУХЪ	старослов’янська
hluchý	чеська
glъxnǫti «глухнути» (пор. р. глохнуть*, п. ст. (o)	?
*(o)głъchnąti)	?
glùšas «дурень, дурнуватий»	?
glùšti «ставати дурним»	?
g	?
klùsas «трохи глухий»	?
klausýti «чути»	?
далі «уважний»	?
потім «глухуватий, глухий» (за характерною рисою глухих, слуханням з напруженою увагою)	?
поняття «глухий»	?
і «дурний»	?
*o-glъxnǫti	?

груз «бита цегла, щебінь»

запозичення з польської мови;

п. gruz «уламки муру, скель, руїни; щебінь», gruzel «грудка; (ст.) болячка», ст. gruzła «грудка; болячка; ґуля», [gruzel] «залоза», як і їх відповідники вл. hruzl «грудка, брила», нл. gruzła, [gruzdla] «тс.», болг. гру́за «грудка (сиру)», походять, можливо, від того самого кореня, що й псл. gruda, укр. гру́да, і найближче споріднені з лит. gráužas «крупний гравій», лтс. gruži (мн.) «груз, гравій», graušļ і «груз; руїни», які зводяться до дієслова лит. gráužti «гризти, жерти», лтс. graûzt «тс.», спорідненого з псл. gryzti, укр. гри́зти;

Фонетичні та словотвірні варіанти

груза́лок «грудка»

грузла́тий «залозуватий, із залозами»

ґрузло «грудка, купа»

ґрузоль «залоза» (XVI ст.)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
гру́за «грудка (сиру)»	болгарська
hruzl «грудка, брила»	верхньолужицька
gruži «груз, гравій» (мн.)	латиська
graûzt «тс.»	латиська
gráužas «крупний гравій»	литовська
gráužti «гризти, жерти»	литовська
gruzła	нижньолужицька
gruz «уламки муру, скель, руїни; щебінь»	польська
gruda	праслов’янська
gryzti	праслов’янська
гру́да	українська
гри́зти	українська
gruzel «грудка; (ст.) болячка»	?
gruzła «грудка; болячка; ґуля»	?
gruzel «залоза»	?
gruzdla «тс.»	?
і «груз; руїни»	?

гургу́ц (вигук для відтворення звуку від падіння)

очевидно, результат злиття вигуків гур і гуц (див.);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
гур	?
і	?
гуц	?

дай «тай» (спол.)

результат злиття сполучників да «та» і і (й) (див.);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
да «та»	?
і (й)	?

ди́кий

псл. (пн.) [*dikъ одного кореня з *divъ, *divьjь (Sławski І 204; Meillet Études 378–379; Bern. I 199–200; Trautrnann 54);

про суфікси *-ko/*-vo див. ще Solmsen KZ 37, 598;

Specht 64;

псл. *dikъ далі зіставляється з лит. dỹkas «порожній, бездіяльний» (Сенн, однак, вважає його запозиченням із слов’янських мов – Language 9, 206–208), лтс. dīks «тс.», а також, менш переконливо, з кімр. dig «гнів, гнівний» (Lane Language 8, 297; 9, 268–270), нвн. Ziege «коза», двн. ziga «тс.» (Zubatý St. a čl. II 95; Lewy ZfSlPh I 415–416), гр. δίω «побоююсь, утікаю», дінд. dīyati «летить». – Шанский ЭСРЯ І 5, 118;

Фасмер І 514;

Преобр. І 184185;

Горяев 91;

Brückner 113;

БЕР І 388;

Skok І 403–404;

Otrębski LP 6, 179. – Див. ще ди́вий;

р. ди́кий, бр. дзі́кі, др. дикыи, п. dziki, вл. dźiki;

Фонетичні та словотвірні варіанти

дик «дикий кабан»

дика́р «дикун Ж; вид каменю Г; вид голуба Я»

дика́рство

ди́кість

дикове́нний

дико́ви́на

дико́винка

дико́винний

дикува́тий

дикува́тися «ховатися»

дику́н «дика людина; [дикий кабан Ж]»

дику́нство

дикунча́ «дике порося»

дику́ха «дикунка»

дич «дика орда, дикуни»

дича́вина «глушина»

дича́віти

дича́к «дикий звір; (бот.) дикий горошок Mak»

дичина́

дичі́ти

ди́чка «дике плодове дерево»

дичко́ «дикий кінь»

дичко́вий

дичо́к «тс.; [бджолиний рій, що залетів з чужого вулика]; дикий кінь; (бот.) вівсюг»

діч «дичина»

задичаві́лий

задича́влений

здичаві́лий

предикови́нний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дзі́кі	білоруська
dźiki	верхньолужицька
δίω «побоююсь, утікаю»	грецька
ziga «тс.»	давньоверхньонімецька
dīyati	давньоіндійська
дикыи	давньоруська
dig «гнів, гнівний»	кімрська
dīks «тс.»	латиська
dỹkas «порожній, бездіяльний»	литовська
Ziege «коза»	нововерхньонімецька
dziki	польська
*dikъ	праслов’янська
ди́кий	російська
-ko/-vo	?
І	?

дібро́ва

псл. dǫbrava «ліс», dǫbrova «тс.» походять від *dǫbrъ «тс.» (пор. болг. ст. дѫбрь, п. [dąbrza] «дубина», ч. ст. dúbra «полонина»), що дальшої загальноприйнятої етимології не має;

розглядається як результат контамінації dǫbъ «дуб» і *dьbrъ (*dьbrъ) «нетрі» (БЕР І 453);

реконструюється іє. *dhumb-r- «багнисте місце, поросле лісом» - «дубовий ліс», звідки виводиться також лтс. dumbrs «багно, багнистий», dumbrava «багнисте місце», dumbrājs «тс.», лит. dumblas «багно, мочар», dumburỹs «вибоїна, калюжа» (Sławski І 140–141);

зіставляється з балтійськими словами, але заперечується зв’язок з dǫbъ (Brückner 85–86; Vaillant RÉS 14, 223–224; Rozwadowski Studia 55);

Фасмер (І 548), навпаки, пов’язуючи dǫbrava з dǫbъ, вважає зближення з лтс. dumbrava і под. позбавленим підстав (пор. ЭССЯ 5, 93–94; Bezlaj ESSJ I 106);

припускається спорідненість псл. *dǫbrъ з гр. δρυμός «ліс» (Machek ESJČ 123; Holub–Kop. 105);

зіставляється з дінд. dhūmráḥ «димний, сірий, темний» (Lehr-Spławiński JP 17, 107–109; Міlewski PF 15, 198–199), з лит. duobe «яма» (Ильинский РФВ 78, 207);

пов’язується також з гіпотетичним *dondrovā, звідки гр. δένδρεον «дерево», стсл. дрѣво, укр. де́рево (Meillet Études 373), вважається (Skok I 449), що форма dǫbrova первісно була прикметником;

укр. і в дібро́ва з’явилося нефонетично, пор. ст. доброва (XIV ст.), що виникло внаслідок деетимологізації слова та асиміляції першого складу наступному (Булаховський НЗ КДУ 1946 VI, 102–103);

р. дубро́ва, дубра́ва, бр. дубро́ва, др. дубрава, п. dąbrowa, ч. doubrava, слц. dubrava, вл. нл. dubrawa, болг. дъбра́ва, схв. дýбрава, слн. dobráva, стсл. дѫброва, дѫбрава;

Фонетичні та словотвірні варіанти

дібро́вистий

дубра́к «горлянка, Ajuga L.» (бот.)

дубрівка

дубрі́вка «вовчок лісовий, Myoxus nitela» (зоол.)

дубрі́вник «перстач прямостоячий, калган, Potentilla tormentilla Neck. (P. erecta)» (бот.)

дубро́ва

дубро́вина

дубровка «тс.»

дубро́вник «гриб щирак» (бот.)

піддубровник «айстра степова, Aster amellus L.» (бот.)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дубро́ва	білоруська
дъбра́ва	болгарська
dubrawa	верхньолужицька
δρυμός «ліс»	грецька
δένδρεον «дерево»	грецька
dhūmráḥ «димний, сірий, темний»	давньоіндійська
дубрава	давньоруська
*dhumb-r- «багнисте місце, поросле лісом»	індоєвропейська
dumbrs «багно, багнистий»	латиська
dumbrava	латиська
dumblas «багно, мочар»	литовська
duobe «яма»	литовська
dubrawa	нижньолужицька
dąbrowa	польська
dǫbrava «ліс»	праслов’янська
*dǫbrъ	праслов’янська
дýбрава	сербохорватська
dubrava	словацька
dobráva	словенська
дрѣво	старослов’янська
дѫброва	старослов’янська
де́рево	українська
і	українська
дубра́ва	українська
дѫбрава	українська
doubrava	чеська
dǫbrъ «тс.» (пор. болг. ст. дѫбрь*, п. [dąbrza] «дубина», ч. ст. dúbra «полонина»)	?
dьbrъ «нетрі» (dьbrъ)(БЕР І 453)	?
dumbrava «багнисте місце»	?
dumbrājs «тс.»	?
dumburỹs «вибоїна, калюжа»	?
позбавленим підстав (пор. ЭССЯ 5, 93--94; Bezlaj ESSJ I 106)	?
*dondrovā	?
доброва	?
доброва	?
дубро́ва	?

діву́нка «підмаренник справжній, медівник, Galium verum L.» (бот.)

неясне;

можливо, пов’язане з [дива́на] «коров’як, Verbascum thapsus L.», або диви́на́, [ді́ви́на] (пор. із суфіксом -кр. дива́нка «тс.»);

в такому разі виникло в результаті деетимологізації та зближення з ді́вка і діву́ля;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дива́на «коров’як, Verbascum thapsus L.»	?
диви́на́	?
ді́ви́на (пор. із суфіксом -кр. дива́нка «тс.»)	?
ді́вка	?
і	?
діву́ля	?

ді́яти

псл. dějati «діяти, чинити, робити», утворене від děti «класти, подіти; робити»;

про розвиток значення див. Zubatý St. а čl. І 98–102;

р. де́ять, др. дѣяти «робити; чіпати; говорити», п. dziać się ( ‹dziejać się) «діятися», [dzieć] «діяти», [dziejać] «тс.», ч. díti «сказати», díti se «діятися», слц. diať «тс.», нл. źaś «сказати», стсл. дѣгати «діяти»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

безді́йство

бездія́льний

ді́вий «дійовий»

діє́вий

ді́єць «діяч»

ді́йник «тс.»

дійо́вий

ді́йство

ді́ючий

дія

дія́льний

дія́льність

ді́янка

дія́тель

дія́тельний

ді́ятися

дія́ч

заді́яна «виснажена» (про землю),. заподі́яти

зді́йкатися «трапитися»

неді́йний

недія

поді́я

поді́яти «зробити; [зробити щось погане чаклунством]»

споді́яти «вчинити»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дѣяти «робити; чіпати; говорити»	давньоруська
źaś «сказати»	нижньолужицька
dziać się «діятися» ( ‹dziejać się)	польська
dějati «діяти, чинити, робити»	праслов’янська
де́ять	російська
diať «тс.»	словацька
дѣгати «діяти»	старослов’янська
dzieć «діяти»	українська
dziejać «тс.»	українська
díti «сказати»«діятися»	чеська
díti se «сказати»«діятися»	чеська
děti «класти, подіти; робити»	?
Zubatý	?
а	?
І	?

дуб «Quercus robur L.; деревина дуба; дубильна речовина; (діал., іст.) вид великого човна» (бот.)

псл. dǫbъ, – дальші зв’язки визначаються по-різному;

останньою за часом є спроба (Falk Scandoslavica IV 265 – 285) виведення з більш раннього псл. *dumbås «дупло, дуплище; дерево», паралельного до лит. dumbas «заглиблення, порожнина», dùbti «дупліти», dubùs «глибокий, запалий», dumbùs, dumbrùs «тс.», dùba, dublỹs «дупло», лтс. duôbums «заглиблення, печера», dùobt «видовбувати» (пор. слц. dbol «вулик, дупло», п. dub, dziub, dziubnia«дупло»), як назалізованого варіанта кореня псл. *dŭb-›*dъb-, що зводиться до іє. *dheub- «глибокий, низько розташований»;

найближчі відповідники: дірл. domain «глибокий», гот. diups «тс.», норв. dump «заглиблення в землі», дат. [dump] «печера, заглиблення», нвн. Tümpel «калюжа; невеликий ставок»;

розвиток нової семантики пояснюється як наслідок ототожнення понять «дупло» і «дуплисте дерево» та перенесення цієї назви на дуба за характерною перш за все для нього ознакою дуплистості;

інші дослідники (Vaillant RÉS 14,223 – 224; Sławski І 139 – 140; ЭССЯ 5,95 – 97), відносячи псл. dǫbъ разом з dǫb-r-ava, dǫb-r-ova до назалізованої форми іє. *dheu-b-, *dhum-b- «глибокий, низько розташований», пов’язують його з лит. dumblas «трясовина, болото», daubà «долина», лтс. dumbrs «болотиста місцевість» і припускають такий розвиток значень: «низько розташована місцевість» – «долина» – «волога долина, поросла лісом» – «ліс» – «дерево» – «найбільш звичайне дерево, дуб»;

зіставлялося ще (Bern. І 216 – 217; Міlewski IF 16, 198 – 199) з гр. τυφλός «сліпий, темний; дурний», τύφος «дим, чад», дангл. dumb «німий», дісл. dumbr «тс.», ірл. dub «чорний», двн. tumb «німий; дурний» (як «чорне дерево»);

припускалося також (Фасмер І 547; Brückner 85) початкове значення «дерево» (пор. полаб. jopjeedumb «яблуня») і пов’язувалося (Mikkola Ursl. Gr. 124; Брандт РФВ 21, 220; Uhlenbeck KZ 40, 554; Mikl. EW 48) з гр. δέμω «будую», дісл. timbr, дангл. timber, двн. zimber «будівельний матеріал; будова; кімната», гот. tіmrjan «будувати», псл. domъ «дім»;

зіставлялося (Brückner 85; Machek ESJČ 132) з двн. tanna «ялина» (з герм. *dan֊ wo), дінд. dhánvan-, dhánuh «дуга, звід»;

р. бр. дуб, др. дубъ «дерево; дуб», п. dąb, ч. слц. вл. нл. dub, полаб. dumb, болг. дъб, м. даб, схв. дуб «дуб; [дерево]», слн. dób, стсл. дѫбъ «дерево; дуб»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

дуб'я́ «дуби» (зб.)

дуб'я́к «дубняк»

дуб'янці́ «вид постолів з дубленої шкіри»

дуба́ «людина високого зросту»

дуба́рь «великий дуб»

дубе́ць «молодий дуб; прутик»

дуби́ло «дубильна речовина»

дуби́льний

дуби́льник «той, хто дубить шкіри; [червоний вовняний верхній одяг Шyx]»

дуби́льня «приміщення, в якому дублять шкіри»

ду́би́на «дуб; дубовий ліс; палиця; [дубові дрова Ж]»

дубиння «дубняк»

дубиня́к «дубова різка»

дубиняки́ «удари палкою»

дуби́тель

дуби́ти

ду́бити «здирати (гроші)»

ду́битися «ставати догори; коробитися»

дубі́вка «сорт дині; [чорнильний горіх; горілка, настояна на дубових бруньках Ж]»

дубівни́к «той, хто дубить шкіри, дубильник»

дубі́нка «чорнильний горіх» (бот.)

дубі́ти

дубле́нець «видублена шкіра»

дубле́ний «червоно пофарбований»

ду́блений

дублени́стий «червоножовтуватий, кольору дубленої шкіри»

ду́блє «тс.»

дубли́ти «дубити (рибальські сіті)»

дубля́ «тс.»

дубля́нка «дублений кожушок»

дубни́й «дубильний»

дубни́к «дубовий ліс»

дубни́ця «дубильно-травильний розчин»

дубня́к

дубове́ць «голуб’янка дубова, Lycaena quercus» (ент.)

ду́бо́вий

дубови́к «власник човна-дуба»

дубови́на «дубова труна»

дубо́вник «тс.»

дубо́к «дрова»

дубува́ти «мерзнути Г; не спати; бродити на свободі Ж»

дубува́тий

дубча́к «молодий дубок»

задубі́лий

задубі́ти

заду́блий

заду́бнути

заду́бти

здуби́ти «здерти»

здуби́тися «одубіти»

зду́биця «залишки дубової кори, що йдуть на дубіння»

одубені́ти

одуби́тися «вмерти, околі́ти»

одубі́лий

одубі́ти

оду́бнути

оду́бти

па́дуб «Ilex aquiîolium L.»

пі́ддубень «гриб синяк, дубовик, Boletus lurіdus» (?)

підду́бець

підду́бник

піддубо́вик

пі́дду́бок «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дуб	білоруська
дъб	болгарська
dub	верхньолужицька
diups «тс.»	готська
tіmrjan «будувати»	готська
τυφλός «сліпий, темний; дурний»	грецька
δέμω «будую»	грецька
dumb «німий»	давньоанглійська
timber	давньоанглійська
tumb «німий; дурний» (як «чорне дерево»)	давньоверхньонімецька
zimber «будівельний матеріал; будова; кімната»	давньоверхньонімецька
tanna «ялина» (з герм. *dan֊ wo)	давньоверхньонімецька
dhánvan-	давньоіндійська
domain «глибокий»	давньоірландська
dumbr «тс.»	давньоісландська
timbr	давньоісландська
дубъ «дерево; дуб»	давньоруська
dump «печера, заглиблення»	датська
*dheub- «глибокий, низько розташований»	індоєвропейська
*dheu-b-	індоєвропейська
dub «чорний»	ірландська
duôbums «заглиблення, печера»	латиська
dumbrs «болотиста місцевість»	латиська
dumbas «заглиблення, порожнина»	литовська
dumblas «трясовина, болото»	литовська
даб	македонська
dub	нижньолужицька
Tümpel «калюжа; невеликий ставок»	нововерхньонімецька
dump «заглиблення в землі»	норвезька
dumb	полабська
dąb	польська
dǫbъ	праслов’янська
*dumbås «дупло, дуплище; дерево»	праслов’янська
dŭb-›dъb-	праслов’янська
dǫbъ	праслов’янська
domъ «дім»	праслов’янська
дуб	російська
дуб «дуб; [дерево]»	сербохорватська
dub	словацька
dób	словенська
дѫбъ «дерево; дуб»	старослов’янська
dub	чеська
dùbti «дупліти»	?
dubùs «глибокий, запалий»	?
dumbùs	?
dumbrùs «тс.»	?
dùba	?
dublỹs «дупло»	?
dùobt «видовбувати» (пор. слц. dbol «вулик, дупло», п. dub, dziub, dziubnia«дупло»)	?
понять «дупло»	?
і «дуплисте дерево»	?
*dhum-b- «глибокий, низько розташований»	?
daubà «долина»	?
τύφος «дим, чад»	?
значення «дерево» (пор. полаб. jopjeedumb «яблуня»)	?
dhánuh «дуга, звід»	?

дю́жина

очевидно, через російське посередництво запозичено з французької мови;

фр. douzaine «дюжина», пов’язане з douze «дванадцять», що походить від лат. duodecim «тс.», утвореного з duo «два», спорідненого з псл. d(ъ)va, укр. два, і decem «десять», спорідненого з псл. desętь, укр. десять, – Шанский ЭСРЯ І 5, 228;

Фасмер І 560;

Преобр. І 209 – 210;

Matzenauer 151;

Dauzat 256;

Walde – Hofm. I 327 – 329, 382 – 383;

р. дю́жина, бр. ту́зін, п. tuzin, ч. слц. tucet, болг. дузи́на, м. дузена, схв. тỳце, слн. dúcat;

Фонетичні та словотвірні варіанти

недю́жинний

подю́жинний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ту́зін	білоруська
дузи́на	болгарська
duodecim «тс.»	латинська
дузена	македонська
tuzin	польська
d(ъ)va	праслов’янська
desętь	праслов’янська
дю́жина	російська
тỳце	сербохорватська
tucet	словацька
dúcat	словенська
два	українська
десять	українська
douzaine «дюжина»	французька
tucet	чеська
douze «дванадцять»	?
duo «два»	?
decem «десять»	?
І	?

дя́тел «Picus» (орн.)

псл. *dętelъ/dętelь/dętьlъ;

позаслов’янські зв’язки відсутні, і етимологія непевна;

пов’язувалося з псл. *delbti, *d^ьlbti «довбати», звідки *d^ьlbtьlь «той, що довбає», а згодом внаслідок старої дисиміляції (l – l ›n – l) і спрощення *d^ьlb-tel-› *d^ьnb-tel- *d^ьn-tel- ›dętel› (Mikkola Ursl. Gr. 104; Фасмер l 562; Sławski I 202 – 203; Machek ESJČ 111);

пор. і інші назви цього птаха за тією ж ознакою довбання: укр. [довба́ч Mo, довба́ло Mo], р. [долби́лка];

інші етимологи (Mikl. EW 41; Bern. I 190 – 191; Moszyński JP 33/5, 364 – 365; Булаховский ИАН ОЛЯ 7, 110) визначають *dętelь як звуконаслідувальну назву і пов’язують її з лтс. dęmu, dimt, dìmstu «гриміти, дзвеніти», стсл. дьмѣти та о-дьмѣти «відповідати (голосом), віддзвонювати» (пор. слн. odmèv «луна»);

виводиться також (Schuster-Šewc Probeheft 52 – 53) від іє. *dhen«бити, штовхати» і зіставляється з норв. [datta] (‹*danton) «стукати», [denta] «злегка штовхати»;

припущення зв’язку з іє. *dent- «зуб» (Погодин Следы 200; Rječnik II 452) або з псл. *tęt(п. tętent, Brückner 112) видаються менш вірогідними;

р. дя́тел, бр. дзя́цел, др. дятьлъ, п. dzięcioł,[dzięcior, dziędziół, dziętel, dzięciel], ч. datel, [ďatei, jatel, jetel], ст. dětel, слц. ďatel, [detel’], вл. dźećele, нл. źeśele, болг. м. де́тел, схв. дјȅтао, род. дјȅтла, ст. дјȅтео, род. дјȅтела, [дèтао], слн. détel;

Фонетичні та словотвірні варіанти

дє́длик

дє́дюх

дє́клик

дє́кол

дє́тьол

дяд́ьок

дя́клик

дя́тель

дя́тер

дятленя́

я́тел

я́тлик

я́тол

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
дзя́цел	білоруська
де́тел	болгарська
dźećele	верхньолужицька
дятьлъ	давньоруська
dęmu	латиська
де́тел	македонська
źeśele	нижньолужицька
datta «стукати» (‹*danton)	норвезька
dzięcioł	польська
*dętelъ/dętelь/dętьlъ	праслов’янська
*delbti	праслов’янська
tętent	праслов’янська
долби́лка	російська
дя́тел	російська
дјȅтао	сербохорватська
ďatel	словацька
détel	словенська
дьмѣти та о-дьмѣти «відповідати (голосом), віддзвонювати» (пор. слн. odmèv «луна»)	старослов’янська
довба́ч Mo	українська
довба́ло	українська
Mo	українська
dzięcior	українська
dziędziół	українська
dziętel	українська
dzięciel	українська
ďatei	українська
jatel	українська
jetel	українська
detel'	українська
дèтао	українська
datel	чеська
*d «довбати»	?
*d «той, що довбає»	?
*d	?
і	?
*dętelь	?
dimt	?
dìmstu «гриміти, дзвеніти»	?
*dhen «бити, штовхати»	?
denta «злегка штовхати»	?
*dent- «зуб»	?
tętent	?
dětel	?
дјȅтла	?
дјȅтео	?
дјȅтела	?

єфна́р «весільний батько, розпорядник весільного обряду»

очевидно, перекручене запозичення з німецької мови;

нвн. Hofnarr «придворний блазень» складається з іменників Hof «двір», спорідненого з нвн. Hübel «горб», ав. kaofa «гора», псл. kupa, укр. купа, і Narr «дурень, блазень», що походить від пізньолат. nārio «насмішник, той, хто морщить ніс», пов’язаного з лат. nāris «ніздря, ніс», спорідненим з дінд. nāsa «ніс», псл. nosъ, укр. ніс;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
kaofa «гора»	авестійська
nāsa «ніс»	давньоіндійська
nāris «ніздря, ніс»	латинська
Hofnarr «придворний блазень»	нововерхньонімецька
Hübel «горб»	нововерхньонімецька
nārio «насмішник, той, хто морщить ніс»	пізньолатинська
kupa	праслов’янська
nosъ	праслов’янська
купа	українська
ніс	українська
Hof «двір»	?
і «дурень, блазень»	?

кру́пний «великий»

псл. *krupьnъ (krupъ), прикметник, похідний від krupa «крупнозмелене зерно, збіжжя; крихта; зернисті опади»;

семантичний розвиток від первісного відносного значения прикметника (пор. укр. [кру́пний] «крупчастий», п. krupny «круп’яний», вл. krupny, ч. krupný, нл. kšupny «тс.», ч. ст. krúpný «градовий») привів до створення двох протилежних якісних значень «.малий» і «великий»;

друге з цих з’явилося внаслідок порівняння крупнозмеленого зерна з борошном (пор. болг. діал. крупно брашно «борошно грубого помолу»);

в українській мові слово, можливо, є запозиченням з російської;

р. кру́пный «великий », др. круподухыи «малодушний», крупнодушьныи «тс.», ч. ст. krupný «грубий», болг. кру́пен «крупний», схв. крýпан (крŷпнӣ) «тс.», стсл. кроупъ «малий»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

розукрупни́ти

укрупни́ти

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
кру́пен «крупний»	болгарська
круподухыи «малодушний»	давньоруська
*krupьnъ (krupъ)	праслов’янська
крýпан «тс.» (крŷпнӣ)	сербохорватська
кроупъ «малий»	старослов’янська
крупнодушьныи «тс.»	українська
krupný «грубий»	чеська
krupa «крупнозмелене зерно, збіжжя; крихта; зернисті опади»	?
значень «.малий»	?
і «великий»	?
кру́пный «великий »	?
krupný «грубий»	?

о́б'є́м

калька р. объ¸м, утвореного, як і п. objemność, ч. слц. objеm, вл. wobjim, болг. обе́м, м. обем, схв. о̏бим, з префікса об- та основи ём-, наявної в приём, наём і т. д. і пов’язаної з псл. jęti, jьmati «брати»;

слов’янські форми могли бути утворені за аналогією до нім. Umfang «об’єм, обсяг», похідного від umfangen «охоплювати», що складається з префікса um- «об-» та дієслова fangen «хватати» і вважається калькою лат. circumferentia «коло», утвореного за зразком гр.περι-φέρεια «коло, периферія, дуга, поверхня, округлість»;

бр. аб’ём;

Фонетичні та словотвірні варіанти

об'є́ми́стий

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
аб'ём	білоруська
обе́м	болгарська
wobjim	верхньолужицька
circumferentia «коло»	латинська
обем	македонська
Umfang «об’єм, обсяг»	німецька
objemność	польська
jęti	праслов’янська
объ¸м	російська
о̏бим	сербохорватська
objеm	словацька
objеm	чеська
об-	?
ём-	?
приём	?
наём	?
і	?
і	?
jьmati «брати»	?
umfangen «охоплювати»	?
um- «об-»	?
fangen «хватати»	?
гр.περι-φέρεια «коло, периферія, дуга, поверхня, округлість»	?

ож «що; тому що» (спол.)

псл. eže, утворене із займенникової (вказівної) основи е-, паралельної до а, і, та підсилювальної частки že;

др. оже «що, якщо», ч. ст. ež «що», стсл. єжє «що» (етимологічно відмінне від ѥжє);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
оже «що, якщо»	давньоруська
eže	праслов’янська
єжє «що» (етимологічно відмінне від ѥжє)	старослов’янська
ež «що»	чеська
е-	?
а	?
і	?
ež «що»	?

макогі́н «дерев’яний товкач, яким розтирають мак, пшоно тощо»

складне утворення з основ слів мак і гна́ти, ганя́ти;

р. макого́н «макогін» (з укр.), п. [makohon] «тс.» (з укр.);

Фонетичні та словотвірні варіанти

макого́н «волоть кукурудзи»

обмакого́нити «низько обстригти»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
makohon «тс.» (з укр.)	польська
макого́н «макогін» (з укр.)	російська
мак	?
і	?
гна́ти	?
ганя́ти	?

макодзьо́ба «зяблик, Fringilla coelebs L.» (орн.)

складні утворення з основ слів мак і дзьо́ба́ти;

назви зумовлені тим, що зяблик і коноплянка живляться переважно насінням;

пор. [макої́д] «волове очко», [макої́дик] «коноплянка» ВеБ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

макодзьо́б «коноплянка, Cannabina (Acanthis, Linaria, Fringilla) cannabina L.»

макодзьо́бниця «зяблик»

макозо́ба «коноплянка»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мак	?
і	?
дзьо́ба́ти	?
макої́д «волове очко»	?
макої́дик «коноплянка»	?

мали́нівка «вільшанка, Erithacus rubecula L.» (орн.)

очевидно, пов’язане з мали́новий «червоний» з огляду на оранжево-рудувате забарвлення горла і грудей птаха;

пор. і лат. rubecula, пов’язане з ruber «червоний»;

р. мали́новка, бр. малі́наўка, п. [malinówka] «тс.»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
малі́наўка	білоруська
rubecula	латинська
malinówka «тс.»	польська
мали́новий «червоний»	?
і	?
ruber «червоний»	?
мали́новка	?

маму́ха «пух на грудях та між ногами у птахів»

неясне;

можливо, видозмінений результат контамінації слів мох і пух;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мох	?
і	?
пух	?

мара́ «привид, примара; [відьма, не- χ чиста сила ЛексПол]»

псл. mara «привид»;

не зовсім ясне;

припускається зв’язок з ма́рний, мори́ти, ме́рти (Gołąb Essays Jakobson І 779 – 780), але здебільшого пов’язується з ма́яти, мани́ти, маха́ти ì под. (Преобр. І 509 – 510; Фасмер II 571; Brückner 322; Bern. II 12);

р. [мара́] «туман; привид», бр. ма́ра «мрія», мара́ «привид», др. мара «сновидіння, забуття», п. mara «сновидіння, привид», слц. mariť sa «ввижатися, маритися», вл. womara «півсон, запаморочення», болг. [ма́ра] «страх уві сні, кошмар», [мара́] «сонливість; примара», мараня́ «спека, задуха; марево»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

мареві́ти «мигтіти маревом»

ма́ревний

маревни́чий «мрійливий; який марить»

ма́рево «міраж; примара; сухий туман»

маре́нник «страховище»

ма́ри «мрії»

ма́рина́ «мара Ж; мрія, фантазія Пі»

ма́рити «мріяти»

ма́ритися «уявлятися»

марли́вий «мрійливий; фантастичний; облудний»

ма́рник «біс»

обмара «привид»

обма́ри́ти «ввести в оману, зачарувати»

прима́ра

прима́рливий

прима́рний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ма́ра «мрія»	білоруська
ма́ра «страх уві сні, кошмар»	болгарська
womara «півсон, запаморочення»	верхньолужицька
мара «сновидіння, забуття»	давньоруська
mara «сновидіння, привид»	польська
mara «привид»	праслов’янська
мара́ «туман; привид»	російська
mariť sa «ввижатися, маритися»	словацька
мара́ «привид»	українська
мара́ «сонливість; примара»	українська
мараня́ «спека, задуха; марево»	українська
ма́рний	?
мори́ти	?
ме́рти	?
ма́яти	?
мани́ти	?
маха́ти	?
І	?
І	?

марму́зити «бруднити обличчя»

очевидно, результат контамінації дієслів мара́ти і му́рзати, зближених з марму́за «пика»;

бр. [марму́за] «замазура»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

замарму́зити «забруднити»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
марму́за «замазура»	білоруська
мара́ти	?
і	?
му́рзати	?
марму́за «пика»	?

маруча́ти «буркотіти; дзюрчати»

звуконаслідувальне утворення, паралельне до мурча́ти, бурча́ти і под;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мурча́ти	?
бурча́ти	?
і	?

масляниця «нічний метелик, Phalaena L.» (ент.)

похідне утворення від ма́сло;

назва виникла у зв’язку з давнім віруванням у те, що душі померлих втілюються в метеликів і можуть завдавати шкоди худобі, зокрема псувати молоко;

пор. і англ. butterfly «метелик», букв. «масляна муха», нвн. [Milchdieb] (назва метелика, букв. «молочний злодій»), які вважаються етимологічно неясними (ODEE 131);

п. [maślak] «вид денного метелика»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
butterfly «метелик»	англійська
Milchdieb (назва метелика, букв. «молочний злодій»)	нововерхньонімецька
maślak «вид денного метелика»	польська
ма́сло	?
і	?

ма́тка «істерика»

пов’язане з ма́тка (анат.), оскільки істерію здавна помилково пов’язували з жіночими хворобами;

виникло, можливо, як калька медичного терміна лат. hysteria «істерія», утвореного на основі гр. ὑστέρα «матка» (анат.);

пор. і нім. Mutterkrankheit «істерія» (букв. «маточна хвороба»), Mutterplage «тс.»;

р. [ма́точница], маточный припадок, п. macinniса, схв. мȁтēрница, [мȁтица, мȁтичина] «тс.»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ὑστέρα «матка» (анат.)	грецька
hysteria «істерія»	латинська
Mutterkrankheit «істерія» (букв. «маточна хвороба»)	німецька
macinniса	польська
ма́точница	російська
мȁтēрница	сербохорватська
маточный	українська
мȁтица	українська
мȁтичина «тс.»	українська
ма́тка (анат.)	?
і	?
Mutterplage «тс.»	?

ме́лос «мелодійна, пісенна основа в музиці»

запозичення з грецької мови;

гр. μέλος «пісня, наспів; суглоб, частина тіла» зіставляється в значенні «кісточка, щиколотка; згин пальців» з брет. mell, корн. mal, мн. mellow, а також з кімр. cymmal «суглоб, частина тіла» (пракельт. * mel-sā);

поєднання в одному давньогрецькому слові двох значень «пісня, наспів» і «суглоб, частина тіла» можна пояснити тим, що найдавніші музичні інструменти виготовлялися з кісток (див. Бибиков, Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта, К., 1981);

р. болг. ме́лос, бр. ме́лос, п. ч. melos, схв. мȇлос, слн. mélos;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ме́лос	білоруська
ме́лос	болгарська
mell	бретонська
μέλος «пісня, наспів; суглоб, частина тіла»«кісточка, щиколотка; згин пальців»	грецька
cymmal «суглоб, частина тіла» (пракельт. * mel-sā)	кімрська
mal	корнська
melos	польська
ме́лос	російська
мȇлос	сербохорватська
mélos	словенська
melos	чеська
mellow	?
значень «пісня, наспів»	?
і «суглоб, частина тіла»	?

між (прийменник)

псл. *medji, *medjū, місц. в. одн. і дв. іменника *medja «межа»;

р. меж, между, бр. між, др. межю, межу, п. między, [mezy], ч. mezi, слц. medzi, вл. mjez, miezy, нл. mjaz, mjazy, болг. между́, м. меѓу, схв. [мед], мèђу, слн. mèj, стсл. мεждоу;

Фонетичні та словотвірні варіанти

Г

з-по́між

зме́дже «з-поміж»

змеж

зме́жи

зміж «тс.»

ме́джи

ме́джо «тс.»

меж

ме́же

ме́жи́

по́меж «серед, між»

поме́же

поме́жи́ «тс.»

помі́ж «серед, між; [повз]»

по́між «біля, коло; підряд, цілком»

проме́ж

проме́жи

про́мі́ж

промі́ждо «проміж»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
між	білоруська
между́	болгарська
mjez	верхньолужицька
miezy	верхньолужицька
межю	давньоруська
меѓу	македонська
mjaz	нижньолужицька
mjazy	нижньолужицька
między	польська
*medji	праслов’янська
меж	російська
мед	сербохорватська
medzi	словацька
mèj	словенська
мεждоу	старослов’янська
между	українська
межу	українська
mezy	українська
мèђу	українська
mezi	чеська
*medjū	?
і	?
і	?
і	?
*medja «межа»	?

мла «темрява; туман; марево»

псл. mьgla, пов’язане з mьžiti «мжити»;

споріднене з лит. miglà «туман», лтс. migla, гр. ὀμίχλη «тс.», дінд. megháḥ «хмара»;

іє. *meigh- «мигати; темрява; хмара»;

р. мгла, бр. імгла́, др. мьгла, п. mgła, ч. mlha, ст. mhla, слц. hmla, вл. mhła, нл. mła, полаб. meagla, болг. мъгла, м. магла, схв. мàгла, слн. meglà, стсл. мьгла;

Фонетичні та словотвірні варіанти

имла́ «тс.»

і «мрячіти» ()мли́ти] Ба

імла́

імли́стий

мгли́тися «розпливатися в імлі»

мли́стий

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
імгла́	білоруська
мъгла	болгарська
mhła	верхньолужицька
ὀμίχλη «тс.»	грецька
megháḥ «хмара»	давньоіндійська
мьгла	давньоруська
*meigh- «мигати; темрява; хмара»	індоєвропейська
migla	латиська
miglà «туман»	литовська
магла	македонська
mła	нижньолужицька
meagla	полабська
mgła	польська
mьgla	праслов’янська
мгла	російська
мàгла	сербохорватська
hmla	словацька
meglà	словенська
мьгла	старослов’янська
mlha	чеська
mьžiti «мжити»	?
mhla	?

м'я́зок «(кістковий) мозок; серцевина; найкраще»

результат контамінації слів мо́зок і м’язга́ (див.);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мо́зок	?
і	?

м'яч «куля з пружного матеріалу»

псл. *męčь, пов’язане з *mękъ «м’який» («зім’ятий»);

Фасмер III 32;

Преобр. І 585;

Machek ESJČ 362;

Holub–Lyer 313;

Olesch 1547;

Bern. II 42;

Mikl. EW 189;

р. бр. мяч, ч. míč, ст. mieč, полаб. mąc «тс.», схв. [мȅча] «м’якуш хліба», слн. [mȇč] «м’яч»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
мяч	білоруська
mąc «тс.»	полабська
*męčь	праслов’янська
мяч	російська
мȅча «м’якуш хліба»	сербохорватська
mȇč «м’яч»	словенська
míč	чеська
*mękъ «м’який» («зім’ятий»)	?
І	?
EW	?
mieč	?

Они́кій (чоловіче ім’я)

єдиної етимології не має;

розглядається як запозичення з грецької мови (пор. гр. Ἀνίκιος, Ἀννίκιος) і пов’язується з гр. νίκη «перемога» (Вл. імена 76; Петровский 50);

припускається також походження від гр. Ἰωαννίκιος, пестливої форми від Ἰωάννης (чоловіче ім’я), звідки укр. Іва́н (Спр. личн. имен 418; Constantinescu 85);

можливо, що йдеться про два етимологічно не тотожних імені Іоани́кій і Ани́кій, які зводяться до двох різних грецьких імен;

р. Анике́й, Ани́кий, бр. Аніке́й, Ані́кій, стсл. Аникии, Иоаникии;

Фонетичні та словотвірні варіанти

Ани́кій

І «бл(а)г(ода)ти полнъ» (1627)

Іоани́кій

Йоани́кій

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
Аніке́й	білоруська
νίκη «перемога»	грецька
Ἰωαννίκιος	грецька
Анике́й	російська
Аникии	старослов’янська
Іва́н	українська
Ани́кий	українська
Ані́кій	українська
Іоани́кій	?
Ани́кій	?

осо́ба

псл. osobь «осібно, окремо», що виникло з прислівникового звороту o sobě, o sebě «окремо, сам собі»;

на ґрунті окремих слов’янських мов дало численні похідні;

пор. і лат. persona «персона» з per se «про себе»;

р. болг. осо́ба, бр. асо́ба, др. особь (особъ) «окремо», п. ч. слц. osoba, вл. нл. wosoba, м. особен «особливий», схв. о̀соба, слн. oséba, стсл. особь «окремо», особh «тс.»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

безособо́вий

відосо́бити

знеосі́бка

знеосо́бити

зосе́бна «зокрема»

зосі́бна

на-осо́бі «окремо»

надосо́бний «особливий»

одособитися

осі́бне

осі́бний

осі́бно

о́соб «особина»

осо́бе

особе́нний «особливий»

о́собень «тс.»

осо́бий «тс., окремий»

осо́би́на

особи́стий

особи́стість

особи́тель «ізолятор»

особи́тно

особі́тний

особли́ве (заст.)

особли́вий

особли́во

осо́бне

осо́бний «тс.»

осо́бність «самостійність; особливість»

осо́бно

особня́к

особняко́м

осо́бшаний «особливий»

осо́бше «особливо»

по-осо́бі «окремо»

по-особли́вому

по-осо́бне «одинично»

уосо́бити

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
асо́ба	білоруська
осо́ба	болгарська
wosoba	верхньолужицька
особь «окремо» (особъ)	давньоруська
persona «персона»	латинська
особен «особливий»	македонська
wosoba	нижньолужицька
osoba	польська
osobь «осібно, окремо»	праслов’янська
осо́ба	російська
о̀соба	сербохорватська
osoba	словацька
oséba	словенська
особь «окремо»	старослов’янська
особh «тс.»	українська
osoba	чеська
sebě «окремо, сам собі»	?
і	?
se «про себе»	?

сіверя́ни «східнослов’янське плем’я в басейнах Десни, Сейму і Сули»

етимологічно тотожне з назвою племінного об’єднання Σεβερείς, severes у басейні Дунаю VII ст. н. е. (пор. також п. Siewierz «м. Сєвєж», колишній центр Сіверського князівства, відомий з XII ст.);

походження назви загальноприйнятого пояснення не має;

очевидно, це результат давнього зближення з псл. sěverъ «північ, холодний край» назви одного з протоболгарських (тюркських, пізніше слов’янізованих) племен савірів (саварів, суварів, севордиків), які з’явились на Дунаї бл. VI ст. н. е. і частина яких згодом переселилась у Східну Наддніпрянщину;

менш переконлива думка (Фасмер ІІІ 588–589) про власне слов’янське походження назви;

р. северя́не, бр. севяра́не, др. сѣверяне, Сѣверъ «земля сіверян; сіверяни»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
севяра́не	білоруська
сѣверяне	давньоруська
Siewierz «м. Сєвєж»	німецька
і	німецька
sěverъ «північ, холодний край»	праслов’янська
северя́не	російська
Сѣверъ «земля сіверян; сіверяни»	українська
Siewierz «м. Сєвєж»	?
Siewierz «м. Сєвєж»	?
Siewierz «м. Сєвєж»	?
VI	?
і	?
і	?

скримпува́ти «стиснути зв’язане ще закрутом»

запозичення з польської мови;

п. skrępować «зв’язати» є похідним від krępować «в’язати, міцно стягувати», яке, очевидно, зводиться до нвн. ст. і діал. krampen «зчіплювати, з’єднувати скобами», похідного від Krampe «гак, скоба», пов’язаного з двн. kramph «скривлений», спорідненим з псл. grǫbъ «грубий», стсл. грѫбъ «грубий, неосвічений»;

менш переконливе пов’язання через варіант [krеpować] з нвн. Krippe «ясла» (Brückner 267);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
kramph «скривлений»	давньоверхньонімецька
і	нововерхньонімецька
krampen «зчіплювати, з’єднувати скобами»	нововерхньонімецька
Krampe «гак, скоба»	нововерхньонімецька
Krippe «ясла»	нововерхньонімецька
skrępować «зв’язати»	польська
krеpować	польська
grǫbъ «грубий»	праслов’янська
грѫбъ «грубий, неосвічений»	старослов’янська
krępować «в’язати, міцно стягувати»	?
і	?

суро́вий «суворий»

псл. surovъ «грубий, суворий» (про людину), що є результатом видозміни значення «сировий, грубий» (про тканину, нитки тощо);

пор. аналогічний розвиток значень в лат. crūdūs «сирий, необроблений» і «грубий, суворий»;

р. суро́вый «суворий», бр. суро́вы «тс.», др. суровыи «дикий, жорстокий», п. surowy «суворий», ч. слц. surový «жорстокий, грубий», вл. surowy «суворий, жорстокий», нл. surowy «суворий, грубий, жорстокий, лютий, сердитий», болг. суро́в «суворий», м. суров «суворий, жорстокий», схв. су̏ров «суворий, грубий», слн. surа̏v «суворий, дикий, грубий», стсл. соуровъ «суворий, жорстокий»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

су́равий «норовистий (кінь)»

сурові́ти «ставати суворим»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
суро́вы «тс.»	білоруська
суро́в «суворий»	болгарська
surowy «суворий, жорстокий»	верхньолужицька
суровыи «дикий, жорстокий»	давньоруська
crūdūs «сирий, необроблений»	латинська
суров «суворий, жорстокий»	македонська
surowy «суворий, грубий, жорстокий, лютий, сердитий»	нижньолужицька
surowy «суворий»	польська
surovъ «грубий, суворий» (про людину)	праслов’янська
суро́вый «суворий»	російська
ров «суворий, грубий»	сербохорватська
surový «жорстокий, грубий»	словацька
surа̏v «суворий, дикий, грубий»	словенська
соуровъ «суворий, жорстокий»	старослов’янська
surový «жорстокий, грубий»	чеська
значення «сировий, грубий» (про тканину, нитки тощо)	?
аналогічний	?
і «грубий, суворий»	?

командо́р «у середньовічних духовних і лицарських орденах -- одне з найвищих звань; один з вищих ступенів в ієрархії масонських лож; флотський чин (у Росії XVIII -- початку XIX ст.); звання голови яхт-клубу (в СРСР до 1926 p., y країнах Західної Європи і США); керівник пробігів та екскурсій; (заст.) начальник загону кораблів, який не має адміральського звання»

очевидно, через російське і, можливо, через польське посередництво запозичено з західноєвропейських мов;

фр. commandeur «командор (ордену)», ст. commandeor, гол. commandéur «тс.; військовий командир», англ. commander «командир, офіцер, який командує; старший офіцер, командуючий; (заст. рідк.) командор ордену» зводяться до нар.лат. commandare «доручати, наказувати», з яким генетично пов’язане також укр. команда;

конкретні джерела запозичення переконливо не встановлені, найвірогідніше, для окремих значень вони були різними;

до розвитку давніших значень «командор чернечого ордену» і «один з найвищих титулів духовно-лицарських орденів» пор. подібні п. kommendor (заст. рідк.) «кавалер ордена; начальник духовно-лицарського ордену (Мальтійського і ін.)», ст. comendor «магістр ордену іоаннітів (з 1530 р.– Мальтійського)», komendar, komender «тс.», ч. ст. komendor «монастирський начальник», р. ст. кумендеръ «командор ордену мечоносців», кумендерь «тс.», що, як і свн. kommendūr «командор (ордену)», kommendur, фр. ст. commendeor, походять з слат. commendor, паралельного до commendator «тс.», якому відповідають п. ст. komendator «магістр ордену іоаннітів», ч. komendátor «командор (ордену)», схв. слн. komendátor «тс.»;

до поширення пізнішого значення «флотський офіцерський чин, начальник загону кораблів» пор. укр. комодо́р «командир загону кораблів, який не має адміральського звання (у Великобританії, США і Нідерландах)», р. коммодо́р, п. komodor «тс.; титул голови яхт-клубу», ч. komodor «старший флотський і військово-повітряний чин (в англійській армії та ін.); командир, начальник», komodore «тс.», болг. комодо№р «флотський командир (по чину – після контр-адмірала)», слн. komodór «командир загону військових кораблів», що через посередництво західноєвропейських мов (англ. commodore «флотський офіцерський чин; начальник загону кораблів, старший офіцер ескадри; голова яхт-клубу; авангардний конвоїр купецьких суден», іт. commodoro «флотський офіцерський чин», ісп. comodoro «тс.; комодор») зводяться також до лат. commendāre;

тлумачення р. командо́р як видозміненого за аналогією до форм кома́нда, кома́ндовать запозичення з італійської мови (іт. commodoro, Фасмер II 300) викликає сумнів;

зовсім неприйнятне з огляду на семантику виведення р. командо́р «флотський чин» від п. komandor (Смирнов 147);

р. болг. командо́р, бр. командо́р, п. komandor «тс.»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
commander «командир, офіцер, який командує; старший офіцер, командуючий; (заст. рідк.) командор ордену»	англійська
командо́р	білоруська
комодо «флотський командир (по чину -- після контр-адмірала)»	болгарська
р «флотський командир (по чину -- після контр-адмірала)»	болгарська
командо́р	болгарська
commandéur «тс.; військовий командир»	голландська
commendāre	латинська
kommendor «кавалер ордена; начальник духовно-лицарського ордену (Мальтійського і ін.)» (заст. рідк.)	польська
komendator «магістр ордену іоаннітів»	польська
komodor «тс.; титул голови яхт-клубу»	польська
komandor	польська
komandor «тс.»	польська
кумендеръ «командор ордену мечоносців»	російська
коммодо́р	російська
командо́р як видозміненого за аналогією до форм кома́нда	російська
командо́р «флотський чин»	російська
командо́р	російська
komendátor «тс.»	сербохорватська
kommendūr «командор (ордену)»	середньоверхньнімецька
commendor	середньолатинська
komendátor «тс.»	словенська
komodór «командир загону військових кораблів»	словенська
команда	українська
комодо́р «командир загону кораблів, який не має адміральського звання (у Великобританії, США і Нідерландах)»	українська
commandeur «командор (ордену)»	французька
commendeor	французька
komendor «монастирський начальник»	чеська
komendátor «командор (ордену)»	чеська
komodor «старший флотський і військово-повітряний чин (в англійській армії та ін.); командир, начальник»	чеська
commandeor	?
commandare «доручати, наказувати»	?
значень «командор чернечого ордену»	?
і «один з найвищих титулів духовно-лицарських орденів»	?
подібні	?
comendor «магістр ордену іоаннітів (з 1530 р.-- Мальтійського)»	?
komendar	?
komender «тс.»	?
komendor «монастирський начальник»	?
кумендеръ «командор ордену мечоносців»	?
кумендерь «тс.»	?
kommendur	?
commendeor	?
commendator «тс.»	?
komendator «магістр ордену іоаннітів»	?
значення «флотський офіцерський чин, начальник загону кораблів»	?
комодо́р «командир загону кораблів, який не має адміральського звання (у Великобританії, США і Нідерландах)»	?
komodore «тс.»	?
кома́ндовать (іт. commodoro, Фасмер II 300)	?

юкаги́р «представник палeоазіатської народності на півночі Східного Сибіру»

запозичене з евенкійської мови зa російським посередництвом;

евенк. jekēgir «якути» (jekēgin «якут») утворене від jeke [jako] «якут» за допомогою cуфікса -gir (одн. -gin), що означає належність до племені;

змішування значень «якут» і «юкагир» сталося, очевидно, в евенкійській мові;

р. юка́ги́р, бр. юкагі́р «тс.», п. jukagirski «юкагирський»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
юкагі́р «тс.»	білоруська
jukagirski «юкагирський»	польська
юка́ги́р	російська
jekēgir «якути» (jekēgin «якут»)	?
jako «якут»	?
-gir (одн. -gin)	?
значень «якут»	?
і «юкагир»	?

чалама́ха «густа бовтанка, невдала густа їжа; болото»

результат експресивної видозміни (з появою негативного семантичного відтінку) слова салама́ха;

початковий звук ч- замість с- з’явився, можливо, під впливом чаму́р «розчин вапна з піском» або слів з експресивним префіксом ча-;

пор. і ч. čаlamáda «страва з овочів», запозичене з угорської мови;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
čаlamáda «страва з овочів»	чеська
салама́ха	?
чаму́р «розчин вапна з піском»	?
ча-	?
і	?

чей «либонь, може»

пов’язане із займенниковим елементом čе (че), спорідненим з болг. че «що», лат. -que «і», дінд. са, ав. čа, гр. τέ «тс.», що сягають іє. *q^ue «і»;

кінцевий -й може бути залишком енклітичної частки і, кінцеве -нь – заперечної частки ні;

Фонетичні та словотвірні варіанти

чень «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
čа	авестійська
че «що»	болгарська
τέ «тс.»	грецька
са	давньоіндійська
*q «і»	індоєвропейська
-que «і»	латинська
і	?
ні	?

че́рі́нь «вогнище; під печі; майданчик над склепінням варистої печі; майдан, простір»

псл. čerěnъ/čerěnь;

споріднене з гр. ϰέρνος «чаша для офірування, жертвоприношення», ірл. cern «миска»;

(‹ іє. *k^uer-/ker- «плести»);

псл. *čerěnь мало первісне значення «решітка, сітка над вогнем», звідки розвинулися пізніші «вогнище; під печі» і «рибальська сітка»;

зв’язок з коренем іє. *k^uer-/ker- «плести» пояснюється стародавнім способом виготовлення посуду або сіток над вогнищем, які робили у вигляді плетениць, обмазаних глиною (ЭССЯ 4, 64–65; Трубачев Рем. терминол. 204–206; 226–227);

зіставляється також із псл. *černъ «руків’я» (Sł. prasł. II 153), з лтс. cеri «розпечене каміння (у печі, лазні тощо)», двн. hёrd «вогнище» (Bern. I 146; Osten-Sacken IF 22, 312);

р. [черен] «солеварний казан для випарювання солі», бр. чарэ́нь «черінь», др. черенъ «сковорода для випарювання солі», п. trzon «черінь», ч. čeřeň «гірський хребет; вид рибальської сітки», слц. čereň «рибальська сітка», нл. šerjeń «підсака ловити рибу», болг. ст. че́ренъ «верхня частина вогнища», схв. чѐрен, чѐрjен «склепіння над вогнищем», слн. čerén «скеляста місцевість»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

передчері́ннє «майданчик перед челюстями варистої печі»

чаро́н

чере́н

че́рень

чери́н

черо́н

чєрано́ «тс.»

чири́н «тс.; тік»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чарэ́нь «черінь»	білоруська
че́ренъ «верхня частина вогнища»	болгарська
ϰέρνος «чаша для офірування, жертвоприношення»	грецька
hёrd «вогнище»	давньоверхньонімецька
черенъ «сковорода для випарювання солі»	давньоруська
*k «плести»	індоєвропейська
cern «миска»	ірландська
cеri «розпечене каміння (у печі, лазні тощо)»	латиська
šerjeń «підсака ловити рибу»	нижньолужицька
trzon «черінь»	польська
čerěnъ/čerěnь	праслов’янська
*čerěnь «решітка, сітка над вогнем»	праслов’янська
*černъ «руків’я»	праслов’янська
черен «солеварний казан для випарювання солі»	російська
чѐрен	сербохорватська
čereň «рибальська сітка»	словацька
čerén «скеляста місцевість»	словенська
чѐрjен «склепіння над вогнищем»	українська
čeřeň «гірський хребет; вид рибальської сітки»	чеська
пізніші «вогнище; під печі»	?
і «рибальська сітка»	?
че́ренъ «верхня частина вогнища»	?

чмер «головокрут, Helichrysum arenarium DC.» (бот.)

очевидно, свою назву рослина дістала у зв’язку з отруйними властивостями, що відбито в її іншій назві головокру́т;

пор. і слов’янські назви хвороб з тією самою основою: р. [че́мер] «хвороба в крижах або животі; спазми», бр. [чэ́мер] «кінська хвороба», п. [сzemier] «чемериця; біль у шлунку в коня», ч. čemer «назва хвороби; відраза», слц. čеmer «хвороба, викликана згортанням крові», болг. че́мер «біда; отрута; чемериця», м. чемер «гіркота; [чемериця]», схв. че̏ме̑р «отрута», слн. čеmér «отрута; гній у рані», čmér «тс.»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чэ́мер «кінська хвороба»	білоруська
че́мер «біда; отрута; чемериця»	болгарська
чемер «гіркота; [чемериця]»	македонська
сzemier «чемериця; біль у шлунку в коня»	польська
че́мер «хвороба в крижах або животі; спазми»	російська
че̏ме̑р «отрута»	сербохорватська
čеmer «хвороба, викликана згортанням крові»	словацька
čеmér «отрута; гній у рані»	словенська
čemer «назва хвороби; відраза»	чеська
головокру́т	?
і	?
čmér «тс.»	?

човпти́ «іти, важко переступаючи ногами; плентатися; бити; повторювати, вивчаючи щось напам’ять; багато читати; [розуміти Нед]» (розм.)

«повторювати те саме» Бі], [човпі́ти] «безперервно говорити; комусь щось навіювати, доводити» Нед, [човпсти́] «важко, незграбно ходити» Нед, розчо́впати (розм.) «зрозуміти; [пояснити Нед]»;

псл. *č^ьl̥pti «плести», звідки пізніше «плестися (плентатися)» і «плести (базікати)»;

споріднене з лит. kìlpoti «робити петлі; заплутуватися», лтс. cilˆpuôt «робити петлі; плести гачком», лит. kìlpa «петля»;

припущення (Bern. І 167; Sł. prasł. ІІ 222) про зв’язок з дінд. kálpate «удається, пасує, дістається» (‹іє. *skelp- «різати, розколювати») за аналогією до лат. scio «знаю» – дінд. chyáti «відрізає» менш імовірне;

бр. чаўпці́ «говорити нісенітницю; говорити те саме, товкти», чаўпці́ся «маритися, увижатися, не виходити з голови», слц. [čulpat’ sа] «плентатися, невпевнено ходити»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

чо́впи́ти «сушити голову» (у виразі чо́впи́ти го́лову)

човпти́ся «возитися» (розм.)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чаўпці́ «говорити нісенітницю; говорити те саме, товкти»	білоруська
kálpate «удається, пасує, дістається» (‹іє. *skelp- «різати, розколювати»)	давньоіндійська
chyáti «відрізає»	давньоіндійська
scio «знаю»	латинська
cilˆpuôt «робити петлі; плести гачком»	латиська
kìlpoti «робити петлі; заплутуватися»	литовська
kìlpa «петля»	литовська
*č «плести»	праслов’янська
čulpat' sа «плентатися, невпевнено ходити»	словацька
чаўпці́ся «маритися, увижатися, не виходити з голови»	українська
пізніше «плестися (плентатися)»	?
і «плести (базікати)»	?

чубуко́вець «садовий жасмин, Philadelphus coronarius L.» (бот.)

очевидно, калька німецької назви рослини;

нім. Pfeifenstrauch «тс., (букв.) люльковий кущ», де Pfeife має значення «люлька» і «стебло»;

пор. також російську назву рослини чубу́шник (від р. чубу́к);

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
Pfeifenstrauch «тс., (букв.) люльковий кущ»	німецька
значення «люлька»	?
і «стебло»	?
чубу́шник (від р. чубу́к)	?

чу́лко «чілко (головний убір засватаної дівчини: картонний обруч, обвитий стрічками, позаду також пучок стрічок)»

запозичення з польської мови або діалектна форма, відповідна літ. чі́лко «тс.» у говірках, де українському літ. і відповідає монофтонг у ([вун] «він», [вул] «віл», [жу́нка] «жінка» і под.);

п. czîłko, зменш. від czоło, укр. чо́ло́;

п. czîłko «чулко (жіночий національний головний убір: пов’язка на чоло в жінок)»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
czîłko	польська
czîłko «чулко (жіночий національний головний убір: пов’язка на чоло в жінок)»	польська
чо́ло́	українська
чі́лко «тс.»	?
і ([вун] «він», [вул] «віл», [жу́нка] «жінка» і под.)	?
від	?

хамени́ти «доводити, переконувати»

достовірної етимології не має;

висловлювалася думка про запозичення з німецьких говірок укр. схамену́тися (свн. schämen sich «соромитися» – Кобилянський Зб. наук. праць I 82), але вірогідніше припустити спільне походження з цих говірок усіх слів;

свн. schämen (двн. scama «сором, ганьба», нвн. Scham «сором») споріднене з днн. skama «сором» і зводиться, можливо, до іє. *sk῀am-/sk῀em-, розширеного варіанта від *k῀am-/k῀em- «крити, покривати»;

на користь цієї етимології може свідчити російська паралель: крыть «покривати» і «лаяти кого-небудь, ганьбити»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

схамену́тися

хамени́тися «оглядітися, опам’ятатися»

хамену́тися

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
skama «сором»	давньонижньонімецька
*sk῀am-/sk῀em-	індоєвропейська
schämen (двн. scama «сором, ганьба», нвн. Scham «сором»)	середньоверхньнімецька
схамену́тися (свн. schämen sich «соромитися» -- Кобилянський Зб. наук. праць I 82)	українська
*k῀am-/k῀em- «крити, покривати»	?
крыть «покривати»	?
і «лаяти кого-небудь, ганьбити»	?

хла́мати «жадібно їсти»

р. [хламать] «стукати», п. klamać «чавкати», ч. chlamat «хламати», слц. chlamat’ «ковтати», вл. klamać so, klemić so «кричати»;

псл. xlamati звуконаслідувального походження;

об’єднання значень «жадібно їсти, глитати» і «кричати» цілком вірогідне, пор. укр. гам «шум, крик» і гам! (вигук, що імітує шум жадібного ковтка, глитання);

р. [хла́мать] «гуркотіти, стукати (дверима); жадібно їсти», [хло́мать] «стукати, грюкати»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
klamać	верхньолужицька
klamać «чавкати»	польська
xlamati	праслов’янська
хламать «стукати»	російська
хла́мать «гуркотіти, стукати (дверима); жадібно їсти»	російська
chlamat' «ковтати»	словацька
гам «шум, крик»	українська
хло́мать «стукати, грюкати»	українська
chlamat «хламати»	чеська
so «кричати»	?
значень «жадібно їсти, глитати»	?
і «кричати»	?
гам «шум, крик»	?
гам (вигук, що імітує шум жадібного ковтка, глитання)	?

хлебеста́ти «бити, хлистати; пити»

утворення, що виникло в результаті розширення дієслова хлебта́ти експресивним формантом -ес-;

припускалося також (Ильинский ИОРЯС 16/4, 10), що слово з’явилося внаслідок контамінації форм *хlebezati і *хlebetati;

дo словотвору пор. укр. рю́мати «плакати» : рю́мсати «голосно плакати», ре́мсати «тс.»;

р. хло́мать «стукати, бити» : хломызда́ть «гриміти»;

щодо суміщення значень «бити» і «пити» пор. укр. хлиста́ти кого і хлиста́ти горі́лку;

р. [хлебеста́ть] «хлистати; базікати», [хлобы́ста́ть] «хлистати»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

хлебесну́ти «сьорбнути, ковтнути»

хлебесту́н «хвіст»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
хло́мать «стукати, бити»	російська
хлебеста́ть «хлистати; базікати»	російська
рю́мати «плакати»	українська
хлиста́ти кого і хлиста́ти горі́лку	українська
хлобы́ста́ть «хлистати»	українська
хлебта́ти	?
-ес-	?
*хlebezati	?
рю́мати «плакати»	?
рю́мсати «голосно плакати»	?
ре́мсати «тс.»	?
хломызда́ть «гриміти»	?
значень «бити»	?
і «пити»	?
хлиста́ти кого і хлиста́ти горі́лку	?

хли́нути «политися бурхливо, раптово, у великій кількості звідкись; ринути»

псл. xlynǫti, xlunǫti, *xlyti;

утворене від кореня *хlū- (*xle(u)-/хlo(u)-) з первісними значеннями «потекти, политися, прорватися потоком» і «пити, глитати, сьорбати» (тобто «лити собі в горло»);

менш імовірний зв’язок з іє. *sreu- (дінд. srávati «тече», лит. sravėˊti «текти», укр. стру́мінь), де відбувся перехід іє. *s- › псл. х- (Потебня РФВ 4, 204);

висловлювалося припущення про запозичення з герм. *flōjan «текти» (дісл. flîa «текти») (Uhlenbeck AfSlPh 15, 485, проти Фасмер IV 247; Bern. I 390);

п. сhłonąć «всмоктувати, поглинати» зводилося до псл. *хъl- / хоl- «горнути», звідки псл. xoliti «чистити, пестити, доглядати» (укр. холи́ти) (Lehr-Spławiński JP 24, 40–45; Sławski I 68);

з псл. *xlū- «лити, литися; глитати» зіставлялося гр. χαλάω «відпускати, слабнути», яке достовірної етимології не має (Frisk II 1066);

р. хлы́нуть, бр. хлы́нуць, п. chlunąć, lunąć «хлинути, раптово политися», болг. хлу́йка, хлу́на «потекти, полинути», схв. ст. hlinuti «подути, повіяти», слн. hleniti «раптово виглянути, засяяти (про сонце)»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

захлина́тися

захлину́тися

похлина́тися

похли́ня «вплив, враження»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
хлы́нуць	білоруська
хлу́йка	болгарська
*flōjan «текти» (дісл. flîa «текти»)	германські
χαλάω «відпускати, слабнути»	грецька
sreu- (дінд. srávati «тече», лит. sravėˊti «текти», укр. стру́мінь*)	індоєвропейська
*s-	індоєвропейська
сhłonąć «всмоктувати, поглинати»	польська
chlunąć «хлинути, раптово политися»	польська
lunąć «хлинути, раптово политися»	польська
xlynǫti	праслов’янська
х-	праслов’янська
*хъl- / хоl- «горнути»	праслов’янська
*xlū- «лити, литися; глитати»	праслов’янська
хлы́нуть	російська
hlinuti «подути, повіяти»	сербохорватська
hleniti «раптово виглянути, засяяти (про сонце)»	словенська
хлу́на «потекти, полинути»	українська
xlunǫti	?
*xlyti	?
значеннями «потекти, политися, прорватися потоком» (*xle(u)-/хlo(u)-)	?
і «пити, глитати, сьорбати» (тобто «лити собі в горло»)	?
xoliti «чистити, пестити, доглядати» (укр. холи́ти)	?
hlinuti «подути, повіяти»	?

хли́ставка «вид гриба сироїжки»

пов’язане з хлиста́ти через можливість їсти («хлистати») гриб у сирому вигляді, пор. і бр. [хляста́ць] «їсти»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
хляста́ць «їсти»	білоруська
хлиста́ти («хлистати»)	?
і	?

хлібове́ць «хлібне дерево, Artocarpus incisa L.» (бот.)

часткова калька латинської наукової назви Artocarpus, утвореної від гр. ἄρτος «хліб» і ϰαρπός «плід», пор. і н. Brotbaum, Brotfruchtbaum «хлібне дерево», фр. arbre à pain, англ. bread-tree «тс.»;

назва мотивується тим, що плоди рослини використовуються замість хліба;

п. chlebowieс «хлібне дерево», вл. chlěbownik;

Фонетичні та словотвірні варіанти

хлібовник «тс.»

хлібовцюва́ті «хлібоплідні, Artocarpaceae»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
bread-tree «тс.»	англійська
chlěbownik	верхньолужицька
ἄρτος «хліб»	грецька
Brotbaum	німецька
chlebowieс «хлібне дерево»	польська
arbre	французька
ϰαρπός «плід»	?
і	?
Brotfruchtbaum «хлібне дерево»	?

хльо́ра «шмагання, лупка»

не зовсім ясне;

можливо, експресивне утворення, що виникло внаслідок контамінації слів хлост «лупка» (пор. дієслово хльо́стати) і хля́ра «негода, сльота»;

значення «бити, шмагати» і «лити, литися» часто асоціюються, пор. джерело́ б’є, дощ пері́щить (тю́жить) і под;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
хлост «лупка» (пор. дієслово хльо́стати)	?
хля́ра «негода, сльота»	?
значення «бити, шмагати»	?
і «лити, литися»	?
джерело́ б'є	?
дощ пері́щить (тю́жить)	?

ци́ба «довга нога»

не зовсім ясне;

для п. [cyby] припускався зв’язок з dyby, dybać (SW I 357, 610, 666), пор. і укр. ди́би «ходулі» (тобто «довгі ноги»), циб «вигук на позначення переступання через щось» і диб, диб-диб «вигук, що відображає переступання ніг»;

фонетичні зміни в обох випадках (d- › c-, -i- › -y-) можна пояснити експресивністю утворення;

можливий зв’язок і з псл. сěръ/сіръ, сіра «ціп» (ЭССЯ 3, 196; Лексіка Палесся ў прасторы і часе, Мінск, 1971, 13);

бр. цыба́ты «цибатий, довготелесий», п. [сyby] «довгі ноги», [dzyby] «тс.»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

циб «вигук на позначення переступання через щось»

циба́нь «довгоногий»

ци́батень

ци́ба́ти «широко ступати, стрибати»

циба́тий «тс.»

цибила́нь «тс.»

цибила́тий

ціба́тий «тс.»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
цыба́ты «цибатий, довготелесий»	білоруська
cyby	польська
сyby «довгі ноги»	польська
сěръ/сіръ	праслов’янська
ди́би «ходулі» (тобто «довгі ноги»)	українська
dzyby «тс.»	українська
dybać	?
і	?
циб «вигук на позначення переступання через щось»	?
диб	?
диб-диб «вигук, що відображає переступання ніг»	?
сіра «ціп»	?

ЗМІСТ

і (спол. і частка)

і (виг.)

аге́л «кругла загорода для овець»

а́дде «тут; ось, дивися»

ай «але; та й» (спол.)

акроба́т

а́ркуш

аче́й «можливо, принаймні, хоча б»

бай «та й» (спол.)

байба́рзо «байдуже»

байли́к «безплатна примусова робота, на яку виганяли селян румунські бояри на Ізмаїльщині»

ба́ня «купол на будівлі»

би́стрий «швидкий; жвавий; спритний; гострий, меткий; Ікрутий, обривистий ВеЗа; ясний ЛексПол]»

бля́кнути

верте́п «старовинний ляльковий театр; печера; непрохідна ущелина, провалля; балка з болотом Карп. диал. и оном.; велика скала тж; [велика обора]»

виника́ти

виноку́р «робітник ґуральні»

ві́йник «гілка, пруття; віник»

вікно́ «отвір у стіні; рама з шибками у цьому отворі»

ворю́га «злодій»

галацю́цько «пташеня, яке ще не оперилося»

гаргу́ц (вигук для передачі звуку від падіння чого-небудь великого)

гаца́ти «підскакувати, витанцьовувати; [гасати ж]»

ґе́дло «наказ»

гей «ніби, мов, як»

глуз «глум, насміх»

глу́пий «дурний; глухий»

глухи́й

груз «бита цегла, щебінь»

гургу́ц (вигук для відтворення звуку від падіння)

дай «тай» (спол.)

ди́кий

дібро́ва

діву́нка «підмаренник справжній, медівник, Galium verum L.» (бот.)

ді́яти

дуб «Quercus robur L.; деревина дуба; дубильна речовина; (діал., іст.) вид великого човна» (бот.)

дю́жина

дя́тел «Picus» (орн.)

єфна́р «весільний батько, розпорядник весільного обряду»

кру́пний «великий»

о́б'є́м

ож «що; тому що» (спол.)

макогі́н «дерев’яний товкач, яким розтирають мак, пшоно тощо»

макодзьо́ба «зяблик, Fringilla coelebs L.» (орн.)

мали́нівка «вільшанка, Erithacus rubecula L.» (орн.)

маму́ха «пух на грудях та між ногами у птахів»

мара́ «привид, примара; [відьма, не- χ чиста сила ЛексПол]»

марму́зити «бруднити обличчя»

маруча́ти «буркотіти; дзюрчати»

масляниця «нічний метелик, Phalaena L.» (ент.)

ма́тка «істерика»

ме́лос «мелодійна, пісенна основа в музиці»

між (прийменник)

мла «темрява; туман; марево»

м'я́зок «(кістковий) мозок; серцевина; найкраще»

м'яч «куля з пружного матеріалу»

Они́кій (чоловіче ім’я)

осо́ба

сіверя́ни «східнослов’янське плем’я в басейнах Десни, Сейму і Сули»

скримпува́ти «стиснути зв’язане ще закрутом»

суро́вий «суворий»

юкаги́р «представник палeоазіатської народності на півночі Східного Сибіру»

чалама́ха «густа бовтанка, невдала густа їжа; болото»

чей «либонь, може»

че́рі́нь «вогнище; під печі; майданчик над склепінням варистої печі; майдан, простір»

чмер «головокрут, Helichrysum arenarium DC.» (бот.)

човпти́ «іти, важко переступаючи ногами; плентатися; бити; повторювати, вивчаючи щось напам’ять; багато читати; [розуміти Нед]» (розм.)

чубуко́вець «садовий жасмин, Philadelphus coronarius L.» (бот.)

чу́лко «чілко (головний убір засватаної дівчини: картонний обруч, обвитий стрічками, позаду також пучок стрічок)»

хамени́ти «доводити, переконувати»

хла́мати «жадібно їсти»

хлебеста́ти «бити, хлистати; пити»

хли́нути «политися бурхливо, раптово, у великій кількості звідкись; ринути»

хли́ставка «вид гриба сироїжки»

хлібове́ць «хлібне дерево, Artocarpus incisa L.» (бот.)

хльо́ра «шмагання, лупка»

ци́ба «довга нога»