ХОЧ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
хоч (спол., частка)
висловлювалась думка (Булаховський Вибр. пр. III 405–406), що процес утворення сполучника і частки супроводжувався деетимологізацією, вивітрюванням первинної семантики слова;
закостеніле утворення від дієслова хоті́ти, найвірогідніше, його віддієприкметникова форма (псл. xotę «хотячи», ст. укр. хотя, пор. шутя́, сто́я, що стали в сучасній українській мові прислівниками);
однак, не виключена можливість, що форма хоч, принаймні в частині своїх уживань, постала шляхом скорочення особової форми хо́чеш, як бач від ба́чиш;
р. хотя́, бр. хоць, хаця́, др. хотя, п. choć, chociaż, [chocia, chociaj], ч. ст. chotě «охоче»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
хоть
хотя́
хотя́й
хоць
хоця́й
хоча́
хоча́й
хо́чень
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хоць | білоруська |
| хотя | давньоруська |
| choć | польська |
| chociaż | польська |
| хотя́ | російська |
| хаця́ | українська |
| chocia | українська |
| chociaj | українська |
| chotě «охоче» | чеська |
| хоті́ти | ? |
| хоч | ? |
| хо́чеш | ? |
| бач | ? |
| ба́чиш | ? |
| chotě «охоче» | ? |
хоті́ти «мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (у їжі, відпочинку і т. ін.); мати намір, збиратися (щось робити)»
псл. xotěti, xъtěti;
надійних відповідників не має;
імовірний зв’язок з xvatati, укр. хвата́ти – через первісну форму *xvot-, пор. р. охо́та і охво́та (ЭССЯ 8, 83–84; Эндзелин СБЭ 121–122; Iljinskij AfSlPh 28, 458–460; Ильинский ИОРЯС 20/4, 149–151; Bern. I 398–399; Черных II 353);
зіставлялося з вірм. xand «сильне бажання, жага», xind «радість», xndam «радію» (Bugge KZ 32, 42; Meillet Études 174, MSL 8, 315), куди інші відносили також кімр. chwant, брет. hoant «бажання» (Pedersen KZ 38, 388–389; 40, 178–179; Persson Beitr. I 305, проти Bern. I 399 з огляду на труднощі з носовим);
вважалося також експресивним утворенням, спорідненим з лит. ketėˊti «замишляти, задумувати», ketìnti «тс.» (Machek Slavia 16, 176; Mikkola Ursl. Gr. I 177; Brückner 177);
р. хоте́ть, бр. хаце́ць, др. хотѣти, хътѣти, п. chcieć, ч. chtíti, слц. chciet’, вл. chcyć, болг. ща (‹хъщу), [хо́йта], схв. хте̏ти, хо̀тjeти, слн. hotåti, стсл. хотѣти, хътѣти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
доне́схочу
досхочу́
заохо́та
заохо́тливий
заохо́тник
заохо́чення
заохо́чувати
захоті́нка
«забаганка»
зне́хотя
зне́хочу
навхо́чина
наухо́чина
не́хіть
не́хотя
нехотячи́
обхі́тний
«охочий»
охво́та
охі́тний
охі́тниця
охі́тно
охі́чно
охо́та
«бажання, нахил; полювання»
охо́титися
«бажати»
охо́тка
«охота, бажання»
охо́тливий
охо́тний
охо́тник
охо́тницький
охо́тниця
охо́тою
охоту́ха
охо́ча
охо́че
охо́чий
перехо́чливий
«примхливий, капризний»
прихоть
розохо́чувати
розхі́ття́
«задоволення»
схоті́нка
«бажання»
ухі́тний
«охочий, бажаючий»
ухі́ття
«охота, бажання СУМ; насолода, втіха, примха; користування Нед, Пі»
хвіть
«тс.»
хіть
«охота, бажання»
хота́
«хтивість, похітливість»
хоті́й
«той, що чогось хоче»
хотя́
хотя́чка
«тс.»
хоч
хти́вий
хти́вість
хті́ти
хуть
«бажання, прагнення»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хаце́ць | білоруська |
| ща (‹хъщу) | болгарська |
| hoant «бажання» | бретонська |
| chcyć | верхньолужицька |
| xand «сильне бажання, жага» | вірменська |
| хотѣти | давньоруська |
| chwant | кімрська |
| ketėˊti «замишляти, задумувати» | литовська |
| chcieć | польська |
| xotěti | праслов’янська |
| охо́та | російська |
| охво́та | російська |
| хоте́ть | російська |
| ти | сербохорватська |
| chciet' | словацька |
| hotåti | словенська |
| хотѣти | старослов’янська |
| хвата́ти | українська |
| хътѣти | українська |
| хо́йта | українська |
| хо̀тjeти | українська |
| хътѣти | українська |
| chtíti | чеська |
| xъtěti | ? |
| охо́та | ? |
| охво́та | ? |
| xind «радість» | ? |
| xndam «радію» | ? |
| ketìnti «тс.» | ? |
воль «або -- або, як -- так і» (то)(то)] Ж
неясне;
у такому разі розділове значення «або – або» розвинулось у цієї вказівної за походженням частки при її повторенні так само, як і у вказівної частки то – – то;
могло бути також утворене з займенникових елементів vo – того самого, що і в укр. [а-во́] «ось», р. во-т, а-во-сь, та le– того самого, що і в укр. a-ле, ле-м, п. le-cz;
може бути результатом якоїсь особової форми дієслова voliti «воліти, хотіти», як хоч виникло з хо́чеш (від хоті́ти);
др. воле (частка) «ось; ану», воле – воле «або – або», стсл. волѥ «ану, ось, і от, чи не, хіба не»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
во́лі
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| воле «ось; ану» (частка) | давньоруська |
| le-cz | польська |
| во-т | російська |
| волѥ «ану, ось, і от, чи не, хіба не» | старослов’янська |
| а-во́ «ось» | українська |
| a-ле | українська |
| воле «або -- або» | українська |
| значення «або -- або» | ? |
| то | ? |
| то | ? |
| vo | ? |
| а-во-сь | ? |
| le- | ? |
| ле-м | ? |
| voliti «воліти, хотіти» | ? |
| хоч (від хоті́ти) | ? |
| хо́чеш (від хоті́ти) | ? |
хо́лем «хоча б, якби»
слово утворилося внаслідок стягнення словосполучення хот’лем, де хот’ походить від хотя́, хоті́ти, а лем «але; лише; же» – частка в лемківських говірках;
сх.-слц. [chol’em];
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| хот'лем | ? |
| хот' | ? |
| хотя́ | ? |
| хоті́ти | ? |
| лем «але; лише; же» | ? |
| chol'em | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України