ХОМУТ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. xomǫtъ;

загальновизнаної етимології не має;

припускається зв’язок із псл. *(s)kem-/(s)kom-/xom- «тиснути, гнітити», пор. скемі́ти, щемі́ти, оскоме́лок «гілка, тріска», р. ком «брила, груда», п. ст. szczmić «стискувати, охоплювати», ч. chomáč «жмут, гроно; купа», мор. [chomtat] «жадібно хватати щось» (Sławski I 75; Brückner 182);

сюди ж відноситься лит. kamanos (мн.) «шкіряна вуздечка», н. [Hamen] «хомут», снідерл. hāme, гол. haam «тс.» (ЭССЯ 8, 69–70);

заслуговує на увагу припущення про монголо-тюркське походження слова: монг. (k)hom «подушка під сідло верблюда», мн. khomut, тат. komyt, чув. khomyt;

носове ǫ на слов’янському ґрунті могло виникнути із подвоєння tt при запозиченні слова (tt l nt; -unt l ǫt) (Machek ESJČ 203; Holub–Lyer 204);

менш переконливі гіпотези про запозичення готського дієприкметника *hamands (пор. н. hemmen «гальмувати», [Ham, Hamen] «хомут» – Bern. I 395), про спорідненість з дінд. śámyā «палиця, клин, опора, точка опори», śamyati «старається, працює», śamáyati «заспокоює» (Machek Slavia 16, 192, 211);

р. хому́т, бр. хаму́т, др. хомутъ, п. chomąt, chomąto, ч. chomout, слц. chomút «ярмо», вл. нл. chomot, болг. хаму́т, хомо́т «ярмо, іго, гніт», схв. хо̏муˇт «жменя, пучок», ст. «ярмо», слн. komat, homôt «невід», стсл. хомѫтъ;