УМІЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ум
псл. umъ, у якому виділяється корінь u̯- (‹ іє. *аu̯- «сприймати органами чуття; розуміти») і суфікс -m-, що виступає також у псл. dymъ (укр. дим), šumъ (укр. шум);
споріднене з лит. aumuõ «розум, інтелект», сх.-лит. [aumenis] «пам’ять», omenìs, ómena «свідомість, почуття», omė˜ «інстинкт», далі, можливо, зі стсл. авити, авити «явити», укр. яви́ти від псл. *(j)aviti (sę);
були спроби пов’язати ум з учи́ти (Брандт РФВ 25, 34–35);
р. бр. болг. м. ум, др. умъ, п. ч. слц. um, схв. у̑м, слн. úm, стсл. оумъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безрозу́мний
безрозу́мність
безрозу́мно
бе́зум
безума́н
«дурень»
безу́мен
«безумний»
безу́мець
безу́мє
«божевілля»
безу́миця
«божевільна»
безу́міти
безу́мний
безу́мниця
«тс. Г, Ж; дурна, нерозумна жінка Г»
безу́мність
безу́мно
безу́мство
безу́мствувати
ви́розумілий
«справедливий»
ви́розумілість
ви́розуміти
«зрозуміти»
ви́розумітися
«стати зрозумілим»
вирозумля́ти
«уявляти»
врозуми́ти
врозумля́ти
довми́тися
«додуматися»
довмі́ти
«надоумити»
додорозуміва́тися
дорозуміва́тися
«додумуватися»
дорозумі́тися
«додуматися, здогадатися»
дорозу́млювати
дорозу́млюватися
дорозу́мова́тися
«здогадатися, зрозуміти, припускати»
дорозумо́вуватися
«додумуватися»
дорозумува́тися
«додуматися»
доу́ми́тися
«додуматися, здогадатися»
доу́мува́тися
«розмірковувати, додумуватися»
зарозуміва́тися
зарозумі́лець
зарозумі́лий
зарозумі́лість
зарозумі́ло
зарозумі́ння
зарозумі́тися
зарозу́мний
зарозу́мно
за́ум
зау́мний
збезу́митися
«втратити розум»
зрозумі́лий
зрозумі́лість
зрозумі́ло
зрозумі́ння
зрозумі́ти
зрозу́мно
«зрозуміло»
зума́ти
«збожеволіти»
зуми́ти
«звабити; переконати; звести з розуму»
зуми́тися
«здивуватися»
зуміва́тися
«дуже дивуватися»
зумі́ти
«змогти»
зу́міти
«втратити розум; змогти»
зумі́тися
«здивуватися Г, Ж; збожеволіти, втратити розум Г»
зумля́тися
«дуже дивуватися, вражатися»
зу́мствувати
«придумати»
надоу́мити
«навчити, дати добру пораду»
надоумля́ти
напоу́мити
напоумля́ти
нарозуми́ти
«напоумити»
нарозумі́ти
«набратися розуму»
нарозу́мнюватися
«братися за розум»
невмі́лий
невмі́лість
невмі́ло
невмі́ння
недо́ро́зум
недо́у́м
недоуміва́ти
«не могти зрозуміти; сумніватися»
недоу́мковатий
недоу́мкуватий
недоу́мкуватість
недоу́мкувато
недо́у́мок
недоу́мство
незрозумі́лий
незрозумі́лість
незрозумі́ло
незумі́лий
«незрозумілий»
непорозумі́ло
«нічого не розуміючи»
непорозумі́ння
непорозумі́ти
«не розуміти добре; неправильно розуміти»
непорозу́мний
«некмітливий; безпомічний»
неро́зум
нерозумі́ння
нерозумі́юче
нерозумі́ючий
нерозу́мний
нерозу́мність
нерозу́мно
неумі́лий
неумі́лість
неумі́ло
неу́мний
«нерозумний»
обезу́мити
«позбавити розуму»
обезу́мілий
обезу́міти
«втратити розум»
оброзу́митися
«взятися за розум»
переу́мити
«примусити змінити думку, погляди, переконавши в чомусь»
порозуміва́тися
порозумі́ння
порозумі́ти
«зрозуміти; порозумнішати»
порозумі́тися
порозумні́йшати
«порозумнішати»
порозумні́ти
порозумні́шати
пре́розумний
прирозуми́ти
«задумати, придумати, винайти»
прирозумі́лий
прирозумі́ти
«додуматися, придумати»
приумі́тися
«зуміти»
ро́зум
розума́ка
розума́ха
розуме́ць
розумі́ння
розумі́ти
розумі́тися
розумі́юче
розумі́ючий
розумна́к
«розумник»
розумне́нький
розумне́ча
«ученість, ерудиція»
розу́мний
розу́мник
розу́мниця
розумні́йшати
розумні́шати
розу́мно
розумо́вець
«раціоналіст»
розумо́вий
розумо́к
(знев.)
розумо́чок
(знев.)
розумува́ння
розумува́ти
у́мати
«вирішувати розумом»
у́мен
«розумний»
уме́ць
«митець»
умі́лець
«вправний майстер; [артист]»
умі́лець
умі́лий
умі́лий
умі́лиця
умі́лість
умі́ло
умі́лость
умі́ння
умі́ння
умі́ти
умі́ти
у́мний
«розумний»
умни́тельний
«науковий»
у́мниця
«розумний, кмітливий»
умни́чество
«наука»
у́мність
«розум, знання»
умствова́ти
урозуми́ти
(врозуми́ти)
урозумля́ти
(врозумля́ти)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ум | білоруська |
| ум | болгарська |
| умъ | давньоруська |
| aumuõ «розум, інтелект» | литовська |
| omenìs | литовська |
| ómena «свідомість, почуття» | литовська |
| omė˜ «інстинкт» | литовська |
| ум | македонська |
| um | польська |
| umъ | праслов’янська |
| dymъ (укр. дим) | праслов’янська |
| šumъ (укр. шум) | праслов’янська |
| *(j)aviti (sę) | праслов’янська |
| ум | російська |
| у̑м | сербохорватська |
| um | словацька |
| úm | словенська |
| авити | старослов’янська |
| авити «явити» | старослов’янська |
| оумъ | старослов’янська |
| яви́ти | українська |
| ум | українська |
| учи́ти | українська |
| um | чеська |
| aumenis «пам’ять» | ? |
навмі́й «на умі, в думці»
результат стягнення і видозміни виразу на умі, зумовленої, можливо, впливом прислівників з префіксальним нав- і займенника мій або дієслівної форми умі́й;
бр. наўме́ «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| наўме́ «тс.» | білоруська |
| на | українська |
| умі | українська |
| нав- | українська |
| мій | українська |
| умі́й | українська |
примі́ти «могти, бути в змозі»
очевидно, результат видозміни слова умі́ти, др. умѣти, чи, можливо, похідної від нього форми *приуміти, др. *приумѣти (пор. [приумі́тися] «догадатися, зметикувати»);
бр. прыме́ць «змогти» (у виразі каб прымеў «якби зміг»);
Фонетичні та словотвірні варіанти
неспри́мий
«невідворотний, нездоланний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| прыме́ць «змогти»«якби зміг» (у виразі каб прымеў ) | білоруська |
| умѣти | давньоруська |
| *приумѣти (пор. [приумі́тися] «догадатися, зметикувати») | давньоруська |
| умі́ти | українська |
| *приуміти | українська |
уміє́тний «знаючий; вправний; освічений, науковий»
запозичення з польської мови;
п. umiejętny «знаючий, здібний, вправний, кваліфікований», umiętny, umienny «тс.» походять від п. umiеć «уміти», якому відповідає укр. умі́ти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
умі́нний
«умілий»
умі́тний
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| umiejętny «знаючий, здібний, вправний, кваліфікований» | польська |
| umiętny | польська |
| umienny «тс.» | польська |
| umiеć «уміти» | польська |
| умі́ти | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України