У — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. vъ;

результат фонетичної видозміни прийменника псл. *vъn (‹*ъn ‹ іє. *on), у якому початкове v- протетичного походження;

споріднене з прус. еn «в», лтс. ìе- «тс.», лит. į˜, іñ(g) «тс.», гр. ἐν, ἐνί, [ἰν], лат. en, in, ірл. in, гот. in, нвн. in;

стсл. въ зі зн. в. пов’язувалося з іє. *up-, *ub- (Meillet IF Anz. 21, 85, Études 160);

р. в, в-, во, во-, вн-, бр. у, ў, ва-, ува-, др. въ, въ(н)-, п. w, we, w(n)-, ч. v, ve, v(n)-, слц. v, vo, вл. w, we, wo, wó, нл. w, we, wo, wa, болг. в, във, у, ув, м. в, во, у, схв. у, ва-, слн. v, стсл. въ, въ(н)-;

псл. u, u-;

споріднене з прус. au- (aumūsnan «умивання»), лтс. au- (aumanis «не при своєму розумі»), лит. au- (auliñk «взагалі»), лат. au- (auferre «забирати», aufugiо «тікаю, уникаю»), гр. αὐ˜ «знову; далі», дірл. ó, úа «від, геть», гот. auþeis «пустинний» (*auti̯os «віддалений»), дінд. áva «вниз; геть», ав. ava «тс.», що зводяться до іє. *au- «у; від; з; вниз»;

р. у, у-, бр. у, ў, ува-, др. стсл. оу, у, у, п. ч. слц. u, болг. схв. у;

результат фонематичного оформлення інстинктивного вигуку, подібного до а!, і!, о!;

можливо, первісно передавав страх, погрозу і був пов’язаний з імітацією звуків, які видають дикі тварини;

р. у (вигук на позначення страху, докору, ганьби та ін.), бр. у (вигук на позначення докору, погрози, невдоволення), р.-цсл. оу, п. u «a!, o!», болг. у «вигук подиву і жаху», м. у, стсл. оу;

звуконаслідувальне утворення, що являє собою імітацію звуків різного походження – голосу тварин, плачу людини (дитини), звуків працюючих механізмів тощо;

пояснюється як звуконаслідувальне утворення (Фасмер І 96; Преобр. І 10) або як наслідок злиття вигуків а та у (Шанский ЭСРЯ І 1, 174);

р. ау́, бр. агу́;

запозичено з французької мови;

фр. vaseline утворене в 1877 р. у США з першого складу нім. Wasser «вода» і початку гр. ἔλαιον «олія з оливи» та суфікса -ine;

р. болг. м. вазели́н, бр. вазелі́н, п. вл. wazelina, ч. vaselina, слц. vazelín, схв. вазелūн;

очевидно, пов’язане з п. wedle «згідно, на підставі», według «тс.», які утворилися з прийменника we (w), спорідненого з укр. в, у, і основ dl-, dług- «довжина, довгий», споріднених з укр. до́вгий;

складне утворення з основ слів (з)верх(у) і плу́тати (афективний синонім дієслова вишива́ти);

р. болг. м. у́лица, бр. ву́ліца, др. улица «площа, вулиця, прохід», улъка «провулок», п. слц. ulica, ч. ulice, вл. wulica, схв. улица, слн. úlica, цсл. ѹЛИЦА;

псл. ulica, демінутивне утворення від *ula (первісно «порожнина»), можливо, спорідненого з гр. αὐλών «яр, міжгір’я», вірм. ułi «шлях, подорож», далі з ву́лик, гр. αὐλός «трубка, дудка», норв. [aul] «трубка, стебло»;

малоймовірним є припущення (Брандт РФВ 25, 34; Wiedemann BB 27, 255; Schrader Reallexikon 2, 494; Горяев 387; Machek ESJČ 668–669) про зв’язок з гр. αὐλή «двір»;

варіант слова голопу́п, можливо, пов’язаний з давнім варіантом гал- основи гол-(ий), як у га́ля́ва і под. (див.);

граматичний термін, створений в українській мові в середині XIX ст;

вперше вжитий у «Практичній граматиці німецької мови» невідомого автора, виданій у Відні в 1863 р. (ч. II);

складається з основ іменників ді́я і сло́во;

бр. дзеясло́ў;

очевидно,первісне *котохві́ст, утворене з основ слів кіт і хвіст з огляду на довгий (як у кота) хвіст цієї пташки, який у гнізді загинається;

ц на місці т у слові коцофіст міг виникнути під впливом [ко́цур] «кіт»;

н. Inventár (у XVIII ст.– Inventarium) «інвентар, старі меблі, пожитки» походить від слат. (юрид.) inventarium «те, що служить для знаходження, опис, список», пов’язаного з invenio «знаходжу, розкриваю, дізнаюсь», утвореним з префікса in- «в-, на-, при-», пов’язаного з прийменником in «в, на», ст. en, спорідненим з гр. ἐν, [ἰv, ἐνς, дангл. двн. in, прус. en, лит. (iñg), псл. *on-, ǫ-, ѵъn-, ѵъ, укр. в, у, та дієслова venio «приходжу, прибуваю», спорідненого з гр. βαίνω «іду» (пор. на-йти). – CIC 279;

запозичення з німецької мови;

р. инвента́рь, ст. инвентариум, бр. інвента́р, п. inwentarz, ч. inventař, слц. слн. inventár, вл. inwentar, болг. инвентáр, схв. инвèнтар;

помилкове виведення (БСЭ 33, 654; РЧДБЕ 575; Falk–Torp 1527) з ч. půlka «півкроку»;

танець з’явився в 1831 р. у Празі і був названий на знак солідарності з Польщею, яка боролася проти царського гноблення;

запозичено, можливо, через польське посередництво, з чеської мови;

ч. polka є результатом семантичної видозміни слова Polka «полячка», якому відповідає укр. по́лька «тс.»;

р. бр. по́лька, п. polka, слц. polka, заст. pol’ka, болг. м. полка, схв. по̑лка, по̏лка, слн. pólka;

англ. tandem «розташування один за одним; тандем» походить від лат. tandem (*tamdem) «нарешті, кінець кінцем», що складається з tam «так, настільки», спорідненого з дінд. tád «те», ав. tat «тс.», тох. В te «це», лит. tàs «той», псл. *tъ «тс.», укр. той, і частки на означення тотожності -dem, пов’язаної з dē «з; від; про; з приводу, щодо; згідно», спорідненого з дірл. dī (de) «з; від», дкімр. di, кімр. у, корн. the, брет. di «тс.»;

запозичення з англійської мови;

р. болг. та́ндем, бр. тандэ́м, п. ч. слц. вл. tandem, схв. тандем, слн. tándem;

утворення, можливо, споріднене з щи́кати «ковтати; хлипати, гикати»;

пор. також фонетично й семантично близьке до [щі́кніти] «злидарювати», [цкні́ти] «терпіти злидні» O;

пор. у семантичному плані глита́й від глита́ти;

експресивне утворення, споріднене з [чо́впти] «товкти, бити»;

пор. у фонетичному плані щебре́ць і чебре́ць;

п. chędogi «чистий, гарний, охайний, чепурний» продовжує псл. xǫdogъ, яке є давнім германізмом, пор. гот. handugs «мудрий», дісл. hǫdugr «старанний, пильний», двн. hantag «гострий, гіркий», що утворені від назви руки – гот. handus, дісл. hǫnd (застереження щодо такого зв’язку в гот. *handags «спритний, вправний» див. Jîhannesson 228, 479);

зіставлення з лит. skanùs «смачний», skonėˊti «смакувати» (Brückner 178–179) непереконливе;

припускалася також можливість суто слов’янської інтерпретації псл. xǫdogъ при допущенні варіантної форми *xudogъ, яку можна зіставити з укр. [худо́га] «художник» Нед і худо́ба «скот», пор. у семантичному плані твори́ти – твари́на;

запозичення з польської мови;

бр. [хандо́га, хандо́жыць, хандо́жны];

експресивне утворення, пов’язане з хлю́скати «плескати; литися з шумом (про дощ)» (псл. xl’uskati/xl’ustati);

значення знаряддя праці, відбите у польському слові, первинне стосовно негативного значення «пройдисвіт» у східнослов’янських мовах;

пор. у семантичному плані укр. плеска́ти язико́м, прони́ра, проно́за, прола́за тощо;

р. хлюст, [хлю́зда] «пройдисвіт, шахрай», бр. хлюст «тс.», п. chlust «віха, береза, зрубана з вітами й листям, щоб трусити сажу в коминах; важкий держак із соломою покривати хату», ч. chlust «бульк, плесь», слц. chl’ust «тс.»;