КОРІНЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ко́рінь «частина рослини, що міститься в землі»
зіставлення з ірл. crann «дерево», гал. pren, кімр. prenn «тс.», брет. prenn «дерев’яна будівля» (Бецценбергер у Stokes 63; Младенов 251) фонетично неприйнятне;
пов’язання з лит. kìrnas «вишневе дерево, Cerasus Juss.», kirnis «назва божества (захисника черешень)» (‹ балт. *kirnijas) i лат. cornus «кизил, Cornus mascula L.; кизилове дерево» (‹ іє. *kr̥n-os), гр. κράνος «тс.» (Trautmann Apr. Sprachdenkm. 358) через семантичні труднощі менш певне;
споріднене з лит. [kẽras «кущ, корінь, засохлий пень», [kẽrė] «пень, безлисте стебло», kerėˊti «вкорінюватися», лтс. cęrs «кущ», cę͂ra «волосся (на голові), особливо розкудлане», лит. kìrna «гострий пень», прус. kirno «кущ» (сюди ж, можливо, більш віддалене алб. shkurrë «кущ», похідне від *sm̥-ker-n-), що, як належні до іє. *(s)ker- «різати, стригти; відділяти», здебільшого зближуються з лит. kérti «відстати, відділитися» (про шкіру, кору), пов’язаним також з лат. corium «товста шкіра, шкура, оболонка», дінд. kṛ́ttiḥ «шкіра, шкура», cárman- «тс.», лит. kardà «лико», karnà «тс.», псл. kora «кора, луб», укр. кора́ (інакше ЭССЯ 11, 62–65);
псл. *korę (род. в. *korene, зн. в. *korenь) «корінь рослини; нижня частина, основа; початок, джерело; рід, покоління» (‹*koren «корінь»), пов’язане чергуванням голосних із пн.сл. [*kъrjь] «кущ, корінь» (представленим у р. [корь] «корінь», п. заст. [kierz] «купина, кущ» (з XIII ст.), ст. kierzek «кущик», ч. keř «кущ», слц. вл. ker, вл. kerk, вл. нл. keŕ, р.-цсл. кърь «корінь» і сл. [*kъr-j-ak-ъ] «кущик», укр. [кряк, крак] «тс.»), а також, очевидно, з псл. *černъ / *černo / *černa / *černь «рукоятка, держак, колодочка; стовбур, ніжка» (‹ іє. *ker-n-), укр. [че́ре́н] «держак; леміш»;
р. ко́рень, бр. ко́рань, др. корень, коря, къря, п. korzeń, ч. kořen, [kořeň, kořán], слц. koreň, вл. нл. korjeń, заст. koren, koreṅ, полаб. ťörin (ťau̯rín, kürėˊn, küörėˊn ‹*kurenь), болг. м. ко́рен, схв. кȍрēн, kȍrijen, kȍrīn, [koren], ст. korěnь (‹*koręnь), korenь, слн. korén (kȏren), p.-цсл. с.-цсл. коpѧ, стсл. корєнь, корьнь, корєнъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́коренити
ви́коренитися
«зникнути, пропасти; [втратити життєдайні корені]»
ви́коренувати
викорі́нювати
викорі́нюватися
вкорени́ти
вкорени́тися
вкорі́нювати
вкорі́нюватися
докорі́нний
закорени́тися
закорені́лий
закорені́ти
закоре́нок
«основний корінь»
закорі́нений
закоріни́тися
зако́рінки
«кореневі паростки; зародки»
(мн.)
корена́стий
«тс.»
корена́тий
«тс. Ж; кремезний Г»
кореневи́ще
корени́стий
«тс.; у якому міститься коріння, з корінням; [твердий як корінь Я]”›, корінько́вий «зроблений з кореня; настояний на корінні (про горілку)»
корени́ти
«вкорінювати»
корени́тися
кореніза́ція
«введення до складу державних установ національних областей представників місцевого населення»
коренізува́ти
«вводити до складу державних установ національних областей представників місцевого населення»
коренча́тий
«з великим сильним, глибокосидячим корінням»
ко́рень
коріне́ць
«маленький корінь; ніжка гриба; частина книжки, зошита, папки; частина, що залишається після відривання квитанції, ордера та ін.»
коріни́стий
корі́нка
«пеньок зрізаного стебла»
корі́нна
«горілка, настояна на коріннях»
корі́нни́й
корінни́к
«кінь, запряжений у голоблі (при наявності підпряжних); середній кінь у трійні»
корі́нниця
«банка з прянощами»
коріння
(зб.)
корінча́к
«бичок, який водиться у Дністрі під корінням прибережних дерев чи під камінням Дз; вид риби з роду бичків, Gobius Mo»
(іхт.)
корінча́н
«вид риби з роду бичків»
корі́нча́стий
«тс.»
на́ко́ре́нок
«тс.; потомство; поріддя, виродок (про чию-небудь дитину)»
на́корінок
«паросток, коренева парость, пагін; нащадок; рід, покоління; походження; спадкова хвороба»
невикорі́нний
окорени́тися
«пустити коріння»
окоре́нкуватий
«кремезний»
око́ре́нок
«тс.; нижня частина дерева, що прилягає до кореня; нижній товщий кінець чого-небудь, зробленого з дерева; [паросток, кореневий пагін Ж]»
окоре́шок
«окорінок»
окорі́нок
«частина стовбура дерева від кореня до гілок»
о́корок
«тс.»
підкорі́нний
повикореня́ти
«знищити, повиривати з коренем (рослини та ін.)»
повикоріня́ти
«тс.»
поко́ренок
«нащадок; пагонець, паросток»
поко́реньство
«нащадки»
прикорене́вий
прикорени́тися
«прикріпитися коренями»
прикоре́нок
«частина стовбура біля кореня; пеньок; частина стебла трав’янистої рослини біля кореня»
при́корень
«тс.; [прикіл; кіл, вбитий у землю]»
прикорі́ння
«частини стебла трав’янистих рослин біля кореня»
при́корінь
«тс.; кілок, до якого прив’язують коня»
розкорени́тися
розкоріни́тися
скорени́ти
скореня́ти
«винищувати, усувати»
укорени́ти
укорі́нювати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| shkurrë | албанська |
| *sm̥-ker-n- | албанська |
| *kirnijas | балтійські |
| ко́рань | білоруська |
| ко́рен | болгарська |
| prenn «дерев’яна будівля» | бретонська |
| ker | верхньолужицька |
| kerk | верхньолужицька |
| keŕ | верхньолужицька |
| korjeń | верхньолужицька |
| koren (заст.) | верхньолужицька |
| pren | галльська |
| κράνος «тс.» | грецька |
| kṛ́ttiḥ «шкіра, шкура» | давньоіндійська |
| cárman- «тс.» | давньоіндійська |
| корень | давньоруська |
| коря | давньоруська |
| къря | давньоруська |
| *kr̥n-os | індоєвропейська |
| *(s)ker- «різати, стригти; відділяти» | індоєвропейська |
| *ker-n- | індоєвропейська |
| crann «дерево» | ірландська |
| prenn «тс.» | кімрська |
| cornus «кизил, Cornus mascula L.; кизилове дерево» (‹ іє. *k$rn-os) | латинська |
| corium «товста шкіра, шкура, оболонка» | латинська |
| cęrs «кущ» | латиська |
| cę͂ra «волосся (на голові), особливо розкудлане» | латиська |
| kìrnas «вишневе дерево, Cerasus Juss.» | литовська |
| kirnis «назва божества (захисника черешень)» (‹ балт. *kirnijas) | литовська |
| kẽras «кущ, корінь, засохлий пень» | литовська |
| kẽrė «пень, безлисте стебло» | литовська |
| kerėˊti «вкорінюватися» | литовська |
| kìrna «гострий пень» | литовська |
| kérti «відстати, відділитися» (про шкіру, кору) | литовська |
| kardà «лико» | литовська |
| karnà «тс.» | литовська |
| ко́рен | македонська |
| keŕ | нижньолужицька |
| korjeń | нижньолужицька |
| koreṅ (заст.) | нижньолужицька |
| ťörin | полабська |
| ťau̯rín | полабська |
| kürėˊn | полабська |
| küörėˊn | полабська |
| *kurenь | полабська |
| kierzek «кущик» (ст.) | польська |
| kierz (заст.) | польська |
| korzeń | польська |
| kora «кора, луб» | праслов’янська |
| *korę «корінь рослини; нижня частина, основа; початок, джерело; рід, покоління» (род. в. *korene, зн. в. *korenь)(‹*koren «корінь») | праслов’янська |
| *černъ «рукоятка, держак, колодочка; стовбур, ніжка» (‹ іє. *ker-n-) | праслов’янська |
| *korene | праслов’янська |
| *korenь | праслов’янська |
| *koren | праслов’янська |
| *černo | праслов’янська |
| *černa | праслов’янська |
| *černь | праслов’янська |
| kirno «кущ» (сюди ж, можливо, більш віддалене алб. shkurrë «кущ», похідне від *s$m-ker-n-) | прусська |
| корь | російська |
| ко́рень | російська |
| кърь «корінь» | русько-церковнослов’янська |
| коpѧ | русько-церковнослов’янська |
| коpѧ | сербо-церковнослов’янська |
| кȍрēн | сербохорватська |
| koren | сербохорватська |
| korěnь (‹*koręnь), korenь, (ст.) | сербохорватська |
| kȍrijen | сербохорватська |
| kȍrīn | сербохорватська |
| *koręnь (ст.) | сербохорватська |
| korenь (ст.) | сербохорватська |
| *kъr-j-ak-ъ «кущик» | слов’янські |
| ker | словацька |
| koreň | словацька |
| korén (kȏren), p.-цсл. с.-цсл. коpѧ | словенська |
| korenь | словенська |
| kȏren | словенська |
| корєнь | старослов’янська |
| корьнь | старослов’янська |
| корєнъ | старослов’янська |
| кора́ (інакше ЭССЯ 11, 62--65) | українська |
| кряк «тс.» | українська |
| че́ре́н «держак; леміш» | українська |
| крак | українська |
| keř «кущ» | чеська |
| kořen | чеська |
| kořeň | чеська |
| kořán | чеська |
| *kъrjь «кущ, корінь» (представленим у р. [корь] «корінь», п. заст. [kierz] «купина, кущ» (з XIII ст.) | ? |
ко́рінь «величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число» (мат.)
очевидно, запозичення з російської мови;
р. ко́рень (мат.) (з XVII ст.) є калькою латинського наукового терміна radix «тс.», утвореного на основі іменника radix «корінь, підземна частина рослини»;
бр. ко́рань «тс.», ч. kořen (у словосполученні k. rovnice «рішення рівняння»), заст. kořen (мат.) «корінь», слц. koreň, вл. korjeń, болг. м. ко́рен, схв. кȍрēн, kȍrijen, слн. korén «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́рань «тс.» | білоруська |
| ко́рен | болгарська |
| korjeń | верхньолужицька |
| radix «корінь, підземна частина рослини» | латинська |
| ко́рен | македонська |
| ко́рень «тс.» (мат.)(з XVII ст.) | російська |
| кȍрēн | сербохорватська |
| kȍrijen | сербохорватська |
| koreň | словацька |
| korén «тс.» | словенська |
| kořen (у словосполученні k. rovnice «рішення рівняння») | чеська |
| kořen «корінь» (мат.), (заст.) | чеська |
| rovnice | чеська |
корінь «penis (у чоловіків або самців тварин)»
очевидно, запозичення з польської мови;
п. заст. korzeń (жарт. згруб.) «чоловічий статевий орган (з XVI ст.); клітор, корінь жіночий», як і ст. korzeń (korzenie) «покоління, рід, плем’я, початок роду, потомство» (з XIV ст.), виникло в результаті переносного вживання korzeń «корінь рослини», спорідненого з укр. ко́рінь «тс.»;
мотивація перенесення не зовсім ясна;
можливо, розвиток семантики польського слова пов’язаний із впливом лат. radix «корінь; коренеплід; нижня частина, низ, основа; (перен.) початок, походження, джерело; (нар.-лат.) penis»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| radix «корінь; коренеплід; нижня частина, низ, основа; (перен.) початок, походження, джерело; (нар.-лат.) penis» | латинська |
| penis | народнолатинська |
| korzeń «чоловічий статевий орган (з XVI ст.); клітор, корінь жіночий» (жарт. згруб.), (заст.) | польська |
| korzeń «покоління, рід, плем’я, початок роду, потомство» (korzenie)(з XIV ст.)(ст.) | польська |
| korzenie (ст.) | польська |
| korzeń (ст.) | польська |
| ко́рінь «тс.» | українська |
корени́ти «ущипливо докоряти; дуже лаяти, ганити»
очевидно, пов’язане з ко́рінь (перен.) «рід, предки», тобто первісне значення тут було «лаяти не тільки саму людину, а й її батьків і дальших предків» (це вважалося особливо образливим);
р. корени́ть «лаяти, докоряти, гудити, клясти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
коріни́ти
«лаяти; ганьбити, гудити Ж; будити МСБГ»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| корени́ть «лаяти, докоряти, гудити, клясти» | російська |
| ко́рінь «рід, предки» (перен.) | українська |
корешник «китятки, Polygala .» (бот.)
корені одного з видів цієї родини рослин – північноамериканської сенеги – використовуються в медицині;
назва зумовлена, можливо, якимись особливостями коренів китятки;
очевидно, пов’язане з ко́рінь;
р. [корешник] «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́рінь | українська |
| корешник «тс.» | ? |
коріню́ха «кишковопорожнинна тварина з класу сцифомедуз, коренерот, Rhizostoma» (зоол.)
пор. також інші назви цих медуз: р. корнеу́сты, корнеро́ты (відповідає укр. коренеро́т «тс.»), кім. Wurzelqualle (букв. «коренева морська медуза»), утворене з основ іменників Wurzel «корінь» і Qualle (зоол.) «морська медуза, Acalepha»;
назва зумовлена подібністю до коріння рослин великих лопатей навколо ротового отвору у цього роду сцифомедуз;
похідне утворення від ко́рінь;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Wurzelqualle (букв. «коренева морська медуза») | німецька |
| Wurzel «корінь» | німецька |
| Qualle | німецька |
| корнеу́сты | російська |
| корнеро́ты (відповідає укр. коренеро́т «тс.») | російська |
| коренеро́т | українська |
| ко́рінь | українська |
корі́ньчик «вех солодкий, Sium sisarum L.» (бот.)
похідне утворення від ко́рінь;
назва зумовлена тим, що цей вид веху, на відміну від інших, має не отруйний, а їстівний солодкий (майже 4% цукру) корінь, використовуваний для виготовлення цукру, горілки й сурогату кави;
п. korzeń cukrowy «тс. »;
Фонетичні та словотвірні варіанти
коріньчик солодкий
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| korzeń cukrowy «тс. » | польська |
| ко́рінь | українська |
корна́к «залишок кореня (пень)»
очевидно, результати контамінації слова ко́рінь і основи корн- «короткий, куций (‹обрізаний)», наявної у дієслові [корня́ти] «бити, рубати», а також у зміненому вигляді в словах карнаву́хий, курно́сий;
Фонетичні та словотвірні варіанти
корна́га
«сукуватий кусок дерева, сукуватий пень»
корна́дка
«пень»
корна́тка
«нижня частина пня з гнилим коренем»
корнє́ґа
«пень разом із коренем; нижня частина стовбура дерева з коренем; кореневище»
корня́га
«сукувате кореневище»
корня́к
«кореневище»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́рінь «короткий, куций (‹обрізаний)» | українська |
| корня́ти «бити, рубати» | українська |
| карнаву́хий | українська |
| курно́сий | українська |
| корн- | українська |
Корні́й
через посередництво старослов’янської мови запозичено в давньоруську мову з грецької;
гр. Κορνήλιος походить від лат. Cornēlius «Корнелій», давньоримського патриціанського родового імені, яке загальноприйнятого пояснення не має;
пов’язується (Суперанская 79; Спр. личн. имен 426) з лат. cornū «ріг, бивень»;
припускається також зв’язок з лат. cornum «ягода дерену», cornus «дерен (кущ чи деревце)», спорідненим з гр. κράνος «тс.», κράνον «кизил (ягода)», лит. *kìrnas «вишневе дерево», дальші генетичні зв’язки яких із прус. kirno «кущ», лит. kẽras «тс.; корінь, пень», псл. *korę (korene) «корінь рослини», укр. ко́рінь та псл. *černъ (‹*ker-n-o) «держак; леміш», укр. че́ре́н «тс.» (Фасмер IV 340; Bern. I 146) менш певні, як і зіставлення (Boisacq 439, 509) з гр. κέρασος «вишневе дерево» (звідки виводяться лат. cerasus «тс.; плід вишні», псл. *čeršьna / čeršьnia «черешня», укр. чере́шня]. – Беринда 217; Сл. вл. імен 56; Бондалетов Русск. ономастика 102, 133; Петровский 135; Спр. личн. имен 426, 504; Knappová 113–114; Бірыла 102; Илчев 270; Constantinescu 35; Walde–Hofm. І 202; Frisk І 827–828; Pokorny 572–573. – Пор. ко́рінь1, корне́т1, че́ре́н, чере́шня;
р. Корне́лий, Корне́лия, заст. Корни́лий, розм. Корне́й, Ко́рни́й, Корни́л, Корни́ла, бр. Карне́й, Карне́лій, Карне́ль, Карні́л, Карні́ла, розм. Карно́, Карну́сь, др. Корнилий, п. Kornel, Korneli, Korneliusz, ч. слц. Kornel, болг. Корне́лий, Корнели, м. Корнел, Корнелие, Корнилие, схв. Кòрнēлије, Kornilije, слн. Kornel, Kornélius, Kornélij, стсл. Корнилии, Корнилъ, Корниль, Корнѣлъ, Корънилъ, Корьниль;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Kopи́лій
«рогъ, (рог)ат(ъ)»
(Корнил)(1627)
Корне́лій
Корне́лія
Корни́лій
Корни́лко
Корни́ло
Корні́єць
Корні́йко
Корну́сь
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Карне́й | білоруська |
| Карне́лій | білоруська |
| Карне́ль | білоруська |
| Карні́л | білоруська |
| Карні́ла | білоруська |
| Карно́ (розм.) | білоруська |
| Карну́сь (розм.) | білоруська |
| Корнилий | білоруська |
| Корне́лий | болгарська |
| Корнели | болгарська |
| Κορνήλιος | грецька |
| κράνος «тс.» | грецька |
| κράνον «кизил (ягода)» | грецька |
| κέρασος «вишневе дерево» (звідки виводяться лат. cerasus «тс.; плід вишні», псл. *čeršьna / čeršьnia «черешня», укр. чере́шня]. -- Беринда 217; Сл. вл. імен 56; Бондалетов Русск. ономастика 102, 133; Петровский 135; Спр. личн. имен 426, 504; Knappová 113--114; Бірыла 102; Илчев 270; Constantinescu 35; Walde--Hofm. І 202; Frisk І 827--828; Pokorny 572--573. -- Пор. ко́рінь1, корне́т1, че́ре́н, чере́шня., | грецька |
| Корнилий | давньоруська |
| Cornēlius «Корнелій» | латинська |
| cornū «ріг, бивень» | латинська |
| cornum «ягода дерену» | латинська |
| cornus «дерен (кущ чи деревце)» | латинська |
| cerasus | латинська |
| *kìrnas «вишневе дерево» | литовська |
| kẽras «тс.; корінь, пень» | литовська |
| Корнел | македонська |
| Корнелие | македонська |
| Корнилие | македонська |
| Kornel | польська |
| Korneli | польська |
| Korneliusz | польська |
| *korę «корінь рослини» (korene) | праслов’янська |
| *černъ «держак; леміш» (‹*ker-n-o) | праслов’янська |
| korene | праслов’янська |
| *ker-n-o | праслов’янська |
| *čeršьna | праслов’янська |
| čeršьnia | праслов’янська |
| kirno «кущ» | прусська |
| Корне́лий | російська |
| Корне́лия | російська |
| Корни́лий (заст.) | російська |
| Корне́й (розм.) | російська |
| Ко́рни́й (розм.) | російська |
| Корни́л (розм.) | російська |
| Корни́ла (розм.) | російська |
| Кòрнēлије | сербохорватська |
| Кòрнēлије | сербохорватська |
| Kornel | словацька |
| Kornel | словенська |
| Kornélius | словенська |
| Kornélij | словенська |
| Корнилии | старослов’янська |
| Корнилъ | старослов’янська |
| Корниль | старослов’янська |
| Корнѣлъ | старослов’янська |
| Корънилъ | старослов’янська |
| Корьниль | старослов’янська |
| ко́рінь | українська |
| че́ре́н «тс.» | українська |
| чере́шня | українська |
| Kornel | чеська |
ко́рост «коріння і под. на полі»
очевидно, результат контамінації слів ко́рінь (корі́ння) і хво́ро́ст «хмиз» (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
коростуватий
(у сполученні [к-те поле] «поле, на якому багато всякого коріння»)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ко́рінь «хмиз» (корі́ння) | українська |
| хво́ро́ст | українська |
| корі́ння | українська |
корч «затонуле в воді дерево; викорчуване дерево або пень; кущ»
псл. *kъr̥čь ‹*kъr̥-k-jo;
очевидно, пов’язане з korę (korene), укр. ко́рінь менш вірогідні зближення з псл. *kъr̥kъ (п. kark) «карк» (Brückner 220), з гр. κείρω «стрижу» (Младенов РФВ 71, 456), з дінд. kūrcá- «пучок, в’язка» (Machek ESJČ 260, 291);
р. [корч] «пень; корінь», [корчь] «викорчувані пні», бр. корч «пень; кущ», п. karcz «пень», ч. ст. krč «пень, колода», слц. kŕč «сук», вл. ст. korč «розкорчована ділянка», м. крчи «корчує», схв. кр̀чевина «розкорчоване місце», слн. kŕč «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
закорча́віти
«покривитися»
кирч
«тс. »
корчаго́вина
«коренасте дерево з кількома кривими стовбурами»
корча́к
«криве гілля дерева Я; пеньок Кур»
корча́ка
«корч»
(згруб.)
корча́куватий
«пенькуватий»
корчама́ка
«сучкуватий обрубок дерева»
ко́рчань
«покривлені дерева»
корчастий
корча́тий
«корчастий»
корчи́стий
«тс.»
корчі́вка
«місце, де викорчувано ліс»
корчолува́тий
«рябий»
(про людину)
корчомакува́тий
«покручений, покривлений»
корчома́ха
«товста крива палиця»
корчува́лка
(тех.)
корчува́льний
(тех.)
корчува́льник
«машина для корчування»
корчува́ти
корчува́тий
корчува́ч
«тс.»
корчу́н
«місце, де викорчувано ліс»
корчу́нок
«тс.»
корчу́ха
«сорт цибулі»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| корч «пень; кущ» | білоруська |
| korč «розкорчована ділянка» (ст.) | верхньолужицька |
| κείρω «стрижу» | грецька |
| kūrcá- «пучок, в’язка» | давньоіндійська |
| крчи «корчує» | македонська |
| karcz «пень» | польська |
| *k<SUP>ъ</SUP>r̥čь | праслов’янська |
| *k<SUP>ъ</SUP>r̥-k-jo | праслов’янська |
| korę | праслов’янська |
| *k<SUP>ъ</SUP>r̥kъ «карк» (п. kark)(Brückner 220) | праслов’янська |
| korene | праслов’янська |
| корч «пень; корінь» | російська |
| корчь «викорчувані пні» | російська |
| кр̀чевина «розкорчоване місце» | сербохорватська |
| kŕč «сук» | словацька |
| kŕč «тс.» | словенська |
| ко́рінь | українська |
| krč «пень, колода» (ст.) | чеська |
корьо́житися «коробитися, кривитися, гнутися»
очевидно, запозичення з російської мови;
р. корёжить(ся) «коробити(ся), гнути(ся)», можливо, споріднене з дінд. krúñcati «кривиться, згинається»;
виводиться також від р. [корёга] «корч», що разом з [корга́] «дуга; криве дерево; корч» вважається пов’язаним з р. ко́рень, укр. ко́рінь;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| krúñcati «кривиться, згинається» | давньоіндійська |
| корёжить(я) «коробити(ся), гнути(ся)» | російська |
| корёга «корч» | російська |
| корга́ «дуга; криве дерево; корч» | російська |
| ко́рень | російська |
| ко́рінь | українська |
кряч «жердина, якою перевертають колоду»
очевидно, пов’язане з [кряк] «кущ», ко́рінь (Фасмер II 391, 392);
не зовсім ясне;
р. [кряч] «цурка, закрутка», [кря́чить] «прикручувати, закручувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кря́квини
«два дерев’яні ріжки позаду саней для сітки, в яку кладуть речі»
кря́чка
«коротка паличка, яку вкручують у парену лозу»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кряч «цурка, закрутка» | російська |
| кря́чить «прикручувати, закручувати» | українська |
| кряк «кущ» | ? |
| ко́рінь | ? |
розкере́ша «кривонога людина; розгалуження на сосні»
результат контамінації запозиченого лит. kerė́ža «гіллясте дерево, кущ» (пор. лит. rekešỹs «гіллясте дерево, сукувата гілляка; незграбна людина»), спорідненого з псл. *korę, укр. ко́рінь, та укр. розкаря́ка;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kerėˊža «гіллясте дерево, кущ» (пор. лит. rekešỹs «гіллясте дерево, сукувата гілляка; незграбна людина») | литовська |
| *korę | праслов’янська |
| ко́рінь | українська |
| розкаря́ка | українська |
по́кор «молодняк, молода порість»
очевидно, результат спрощення форми [поко́ренок] «нащадок; паросток», пов’язаної з ко́рінь1 (див.);
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| поко́ренок «нащадок; паросток» | українська |
| ко́рінь | українська |
год «рік»
звукова форма год замість закономірнішого гід, можливо, зумовлена впливом російської мови;
безпідставні спроби довести германське походження (Hirt РВrВ 23, 33), звʼязок з іє. *ghed- «досягати» (Vaillant RÉS 22, 26 – 27) або спорідненість з нім. Tag «день» (пгерм. *dagha-) при перестановці приголосних у псл. godъ (Machek ESJČ 173; Семереньи ВЯ 1967/4, 17);
менш імовірне первісне значення «очікуваний день, очікуване свято» при повʼязанні з псл. *žьdati (укр. жда́ти) (Mikl. EW 61; Baudouin de Courtenay PF 3, 471; Потебня РФВ 2, 9);
дінд. gadhya- «те, що має бути триманим», яке сюди, очевидно, належить (інакше Фасмер І 426), вказує на попереднє значення кореня «тримати, міцно тримати, обʼєднувати», звідки «властивий, пристосований, відповідний, згідний»;
з іншим ступенем чергування – лит. guõdas «честь, слава; частування», лтс. gùods «честь, слава», гот. gōþs «добрий», дангл. gōd, двн. guot, нім. gut «тс.», іє. *ghedh-/ghodh-, первісне значення «відповідний, стосовний; добрий», звідки «відповідний час; (велике річне) свято; рік»;
споріднене з снн. gaden «бути відповідним, пасувати», двн. gi-gat «відповідний, стосовний», дангл. ge-gada «товариш, дружина (чоловік)», свн. ge-gate «тс.», нім. Gatte «чоловік (дружина)», нім. gätlich «стосовний», гот. gadilings «свояк, родич», двн. gatuling «тс.», дфриз. gada «обʼєднувати», англ. together «разом, спільно», лтс. gadîgs «здатний; шановний; твердий», gadît «потрапляти, придбавати, зʼявлятися», gadîtiês «знаходитися, зʼявлятися», алб. ngeh [(ngae)]» «випадок, вільний час»;
псл. godъ;
р. бр. год «рік», др. годъ «час; термін», п. gody «бенкет, учта; (заст.) новорічні свята», ч. hod «храмове свято; бенкет», слц. hod «урочистий бенкет; свято», вл. hody «різдво», нл. gody «тс.», болг. годи́на «рік», м. година «тс.», схв. гȏд «свято», слн. gód «пора; стиглість; свято, річниця», стсл. годъ «час»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безгі́ддя
«лихоліття»
безго́да
«негода»
вгі́ддя
«умова»
вгі́дний
«відповідний»
вго́ден
«придатний»
вдогі́дний
«задовільний»
вигіддя
«вигода, привілля»
вигі́дливий
«зручний»
вигі́дний
«зручний»
ви́гідний
«корисний, прибутковий»
ви́гідь
«вигода»
ви́года
«користь; [шинок на рибальських промислах] Я»
виго́ди
ви́годинитися
ви́годити
«догодити»
гід
«тс.»
гі́дний
«вартий чогось»
гідні
«різдво»
года
«передшлюбна угода»
го́ден
«здатний»
годи́льник
«стінний годинник»
годи́н
«кишеньковий годинник»
(к)и]
годи́на
година́р
го́ди́нка
«годинник»
годи́нний
«погідний»
(про погоду)
годи́нник
годинника́р
годинника́рство
годинува́тий
«тс.»
годи́няно
«ясно»
(про погоду)
годиня́р
«годинникар»
годи́ти
го́ді
годли́вість
«справедливість»
го́дний
годови́к
«одноліток»
годови́ни
«роковини»
годови́ще
«річний термін наймитів; рік Ж»
го́дяний
«ясний»
(про погоду)
годя́щий
ѓожий
гожи́ти
«вдаватися, щастити»
догі́дливий
догі́дний
догі́дник
догі́дництво
догі́дця
«прислужник»
дого́да
«догоджання»
дого́дливий
дого́дне
«зручно»
дого́дний
за́годі
«заздалегідь»
за́годя
«тс.»
згі́ддя
«майно»
згі́дливий
«придатний; миролюбний»«згодний; відповідний; придатний»
згі́дно
зго́да
зго́ді
зго́дливий
«миролюбний»
зго́дний
«який дає згоду; придатний»
згодно
«вигідно»
зго́дом
зго́жий
«придатний»
знегі́ддя
«лихо»
знего́да
«тс.»
Ізагода
«заловоляння»
невго́да
«нестатки, нужда»
невго́дний
невгожа́й
«нелюбий»
невѓожий
«такий, якого важко задовольнити, якому важко вгодити»
невдого́да
«незадоволення»
невдого́ддя
«тс.»
невзго́да
«обурення»
невзгоди́на
«лихо, нещастя; неспокійний час Ж»
невигі́дник
«незручний»
не́гід
«негода»
негі́да
«негідник»
негі́дник
негі́дництво
не́гідь
неѓода
негоди́вий
«злий»
не́годиця
«негода»
негодня́
«непотрібні речі, мотлох»
не́годь
«негода; непотрібні речі; бездоріжжя Л»
негодя́й
«нездатна людина»
него́дяний
негодя́щий
негоже
«недобре»
незгі́дник
не́згідь
«незгода»
незгодли́в
«нерішучий»
огідна́ти
«стати гідним; змʼякшити»
огі́дний
«тс.»
огі́дник
«розумний, гарний»
перего́д
«певний час»«за певний час»
(у виразі го́домперего́дом )
перего́да
«перерва»
перего́дом
перегод́я
погі́дє
«погода»
погі́дливий
«погожий»
погі́дний
пого́да
пого́ддя
«сприятливий час»
погоди́на
«погода»
погоди́нний
пого́ді
«пізніше»
пого́дка
«флюгер»
пого́дник
«тс.»
пого́док
«на один рік старший або молодший від брата (сестри)»
погодя́
«тс.»
пого́жий
приго́да
приго́ддя
«роздолля»
пригоди́тися
«трапитися»
приго́дник
«шукач пригод»
приго́дництво
розгода
«незгода»
розгоди́нитися
розго́дний
розпого́дитися
у́гіден
«догідний, зручний»
угі́дний
уго́да
«домовленість; догоджання»
уго́ден
уго́дливий
«тс.; добрий Ж; вартий уваги Ж»
уго́дний
«догідний, зручний»
уго́дник
угодо́вець
угожда́ти
уго́жий
узгі́днювати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ngeh «випадок, вільний час» [(ngae)] | албанська |
| together «разом, спільно» | англійська |
| год «рік» | білоруська |
| годи́на «рік» | болгарська |
| hody «різдво» | верхньолужицька |
| gōþs «добрий» | готська |
| gadilings «свояк, родич» | готська |
| gōd | давньоанглійська |
| ge-gada «товариш, дружина (чоловік)» | давньоанглійська |
| guot | давньоверхньонімецька |
| gi-gat «відповідний, стосовний» | давньоверхньонімецька |
| gatuling «тс.» | давньоверхньонімецька |
| gadhya- «те, що має бути триманим» | давньоіндійська |
| годъ «час; термін» | давньоруська |
| gada «обʼєднувати» | давньофризька |
| *ghed- «досягати» | індоєвропейська |
| *ghedh-/ghodh- | індоєвропейська |
| gùods «честь, слава» | латиська |
| gadîgs «здатний; шановний; твердий» | латиська |
| guõdas «честь, слава; частування» | литовська |
| година «тс.» | македонська |
| gody «тс.» | нижньолужицька |
| Tag «день» (пгерм. *dagha-) | німецька |
| gut «тс.» | німецька |
| Gatte «чоловік (дружина)» | німецька |
| gätlich «стосовний» | німецька |
| gody «бенкет, учта; (заст.) новорічні свята» | польська |
| godъ | праслов’янська |
| *žьdati (укр. жда́ти)(Mikl. EW 61; Baudouin de Courtenay PF 3, 471; Потебня РФВ 2, 9) | праслов’янська |
| godъ | праслов’янська |
| год «рік» | російська |
| гȏд «свято» | сербохорватська |
| ge-gate «тс.» | середньоверхньнімецька |
| gaden «бути відповідним, пасувати» | середньонижньонімецька |
| hod «урочистий бенкет; свято» | словацька |
| gód «пора; стиглість; свято, річниця» | словенська |
| годъ «час» | старослов’янська |
| hod «храмове свято; бенкет» | чеська |
| год | ? |
| гід | ? |
| значення «очікуваний день, очікуване свято» | ? |
| кореня «тримати, міцно тримати, обʼєднувати» | ? |
| звідки «властивий, пристосований, відповідний, згідний» | ? |
| gadît «потрапляти, придбавати, зʼявлятися» | ? |
| gadîtiês «знаходитися, зʼявлятися» | ? |
щу́пати «мацати; [щипати, обривати; пастися Ме]»
псл. [ščupati] «доторкатися пучками»;
очевидно, похідне утворення від іє. *skeu-p- «вістря, кінчик (› пучка)» (Трубачев КСИС 25, 99), яке може розглядатися як розширення нульового ступеня іє. кореня *sek-, наявного в псл. *sěkti, укр. сі́кти́;
менш певним є зближення з дінд. chupáti «доторкається» (Agrell BSl. Lautst. 39);
р. щу́пать, бр. шчу́паць, др. щюпати «торкатися, обмацувати», п. ст., діал. szczupać;
Фонетичні та словотвірні варіанти
неощу́пний
«невловимий»
щуп
щупа́к
«залізна палиця»
щу́пальце
щу́пик
щу́пка
«пучка, щіпка»
щу́пта
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шчу́паць | білоруська |
| chupáti «доторкається» | давньоіндійська |
| щюпати «торкатися, обмацувати» | давньоруська |
| *skeu-p- «вістря, кінчик (› пучка)» | індоєвропейська |
| кореня | індоєвропейська |
| ščupati «доторкатися пучками» | праслов’янська |
| *sěkti | праслов’янська |
| щу́пать | російська |
| сі́кти́ | українська |
| szczupać | ? |
чужи́й «належний комусь іншому, не власний, не свій»
сумнівна спроба виведення слова від припущуваного псл. кореня *skju- із суфіксом -dь і зближення з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») (Brückner 67);
менш імовірні інші пояснення: як праслов’янської форми, що походить з іє. *tou̯-/teu̯-, прислівникових утворень, ускладнених потім суфіксом -dj- (Обнорский РФВ 73, 84–85), виведення псл. *tjudjь, первісно «тамтешній», від tu «там» як спорідненого з гр. ἐντευ̃ϑεν «звідти» (Брандт РФВ 25, 28–29), пов’язання з р. тыть «жиріти», укр. [ти́ти] «тс.» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 214);
існує також припущення про праслов’янське походження слова: псл. *tjudjь, *tudjь разом із зазначеними вище відповідниками розглядаються як праслов’янська рефлексація іє. *tautā-/teutā-, де праслов’янські форми розвинули кореневе -d- під впливом іє. *leudhos (› псл. ljudъ, укр. люд) «народ» як близькі за значенням форми (пор. слн. ljúdski «чужий») (Machek ESJČ 88; Будимир Bjесник за археологиjу и историjу далматинску, 55, Сплит, 1953, 22, 25);
первісне значення мало бути «германський», пізніше «чужий узагалі»;
припускалась і спорідненість з герм. *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний», пор. двн. diot «тс.», споріднене з оск. touto «народ», ірл. tūath «тс.», прус. tauto «країна», лит. tautà «народ (люди, населення, нація)», лтс. tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село», хет. tuzzi- «військо»;
вважається запозиченням з герм. *þeudō- «народ» або гот. þiuda «тс.», розширеного на слов’янському ´рунті за допомогою суфікса -jo;
псл. *tjudjь/tudjь «тс.»;
р. чужо́й «чужий», бр. чужы́, др. чужии, п. cudzy, ч. cizí, ст. cuzí, слц. cudzí, вл. нл. cuzy, полаб. cauӡě, болг. чужд, м. туг, схв. ту̑ђ, слн. túj, стсл. штоуждь, тоуждь, стоуждь;
Фонетичні та словотвірні варіанти
за́чужа
«будучи чужим»
очужи́тися
«стати чужим»
очужі́лий
«який став чужим»
очужі́ти
«тс.»
чуджак
«чужак»
чуджий
«чужий»
чужа́к
чужани́на
чужани́ця
чужа́тися
чужби́на́
«чужина»
чужда́ти
«вести господарство, як чужі люди»
чужда́тися
«цуратися»
чуже́ний
«чужий, іноземний»
чужени́к
«чужинець, іноземець»
чужени́ця
«чужаниця»
чужи́на́
чужи́нець
чужи́нка
«чуже»
(зменш. форма від чужи́на)
чужи́нний
чужиня́
«чужинець, іноземець; чужина»
чужо́та
«чужина»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чужы́ | білоруська |
| чужд | болгарська |
| cuzy | верхньолужицька |
| *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний» | германські |
| *þeudō- «народ» | германські |
| þiuda «тс.» | готська |
| Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») | грецька |
| ἐντευ̃ϑεν «звідти» | грецька |
| diot «тс.» | давньоверхньонімецька |
| чужии | давньоруська |
| *tou̯-/teu̯- | індоєвропейська |
| *tautā-/teutā- | індоєвропейська |
| *leudhos «народ» (› псл. ljudъ, укр. люд) | індоєвропейська |
| tūath «тс.» | ірландська |
| tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село» | латиська |
| tautà «народ (люди, населення, нація)» | литовська |
| туг | македонська |
| cuzy | нижньолужицька |
| touto «народ» | оскська |
| cauӡě | полабська |
| cudzy | польська |
| кореня | праслов’янська |
| *tjudjь | праслов’янська |
| *tjudjь | праслов’янська |
| *tjudjь/tudjь «тс.» | праслов’янська |
| tauto «країна» | прусська |
| тыть «жиріти» | російська |
| чужо́й «чужий» | російська |
| ђ | сербохорватська |
| cudzí | словацька |
| túj | словенська |
| штоуждь | старослов’янська |
| ти́ти «тс.» | українська |
| тоуждь | українська |
| стоуждь | українська |
| tuzzi- «військо» | хетська |
| cizí | чеська |
| -dj- | ? |
| первісно «тамтешній» | ? |
| tu «там» | ? |
| *tudjь | ? |
| -d- | ? |
| бути «германський» | ? |
| пізніше «чужий узагалі» | ? |
| diot «тс.» | ? |
| -jo | ? |
| cuzí | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України