КАРАТ — ЕТИМОЛОГІЯ

кара́т «дрібна міра ваги»

запозичення з німецької або італійської мови;
нвн. Karát, іт. carato «тс.» походять від ар. qīrat «тс.», яке зводиться до гр. κεράτιον «срібна монета; (бот.) ріжок», похідного від κέρας «ріг», спорідненого з лат. cornu, двн. horn «тс.»;
зернинки ріжка використовувались як міра невеликої ваги;
р. бр. болг. кара́т, п. вл. karat, ч. слц. слн. karát, м. карат, схв. кȁрат;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
qīrat «тс.» арабська
кара́т білоруська
кара́т болгарська
karat верхньолужицька
κεράτιον «срібна монета; (бот.) ріжок» грецька
κέρας «ріг» грецька
horn «тс.» давньоверхньонімецька
carato «тс.» італійська
cornu латинська
карат македонська
Karát нововерхньонімецька
karat польська
кара́т російська
кȁрат сербохорватська
karát словацька
karát словенська
karát чеська

кори́ти «картати; дорікати комусь; (рідк.) примушувати покоритися; скоряти; [схиляти в покорі (голову, чоло); завойовувати Бі]»

споріднене з лтс. karinât «дражнити, дратувати, збуджувати», лит. [kìrinti] «тс.», гр. κάρνη «шкода; штраф; кара», лат. carino (cārino) «глузую, висміюю, ганьблю», дірл. caire (‹*qr̥i̯ria) «докір», дкімр. гал. cared «непридатність; недбалість; безпутність», кімр. carred, корн. cara «тс.», сбрет. carez «закид», що продовжують іє. *kar«ганьбити, ганити; карати», пов’язане з *(s)ker- «різати; гостро, різко ображати», представленим у гр. κέρτομος «той, хто глузує; лукавий, облудний», κερτόμιος «глузливий, образливий, уїдливий», σκερβόλλω «обливаю брудом, ображаю» (пор. дангл. gehornian «ображати», а також двн. harawēn «глузувати», свн. herwēn, дангл. hierwan «тс.» і більш віддалене тох. А, В kärn- «мучити, бити»);
зближення з лит. kãrias «військо», kãras «війна», kãrė «тс.», лтс. kaŗš «тс.; суперечка, неспокій, шум; військо», дперс. kāra- «військо; народ», прус. kargis «військо», сірл. cuire «натовп», ірл. cuire «військо», гот. harjis, двн. hari, heri «тс.», гр. κοίρανός «воєначальник, володар» (Sławski II 511; Trautmann 118; Fick I 377), що зводяться до іє. *kor(i̯o) «військо, війна», менш певне, як і пов’язання з р.-цсл. чаръ «чари, чаклунство» (Ильинский РФВ 61, 238);
алб. koris «корити; ганьбити» вважається запозиченням із болгарської мови;
пов’язане чергуванням голосних з псл. karati «карати, мучити; корити; дорікати; сварити», kara «лайка, ганьблення, осуд; покарання, приниження», укр. кара́ти, ка́ра;
псл. koriti «корити; ганити; сварити; принижувати; карати, мучити», очевидно, похідне від korъ «образа» (пор. р. заст. кор «образа; лайка, картання», болг. [кор] «прізвисько», цсл. коръ «образа, зневага»);
р. кори́ть «корити», [кори́ться] «скаржитися; мучитися; каятися; просити», бр. розм. кары́ць «корити», кары́цца «покорятися, примирятися», др. корити «ганити, осуджувати», коритися «каятися; сваритися», п. korzyć się «упокорюватися, примирятися; (заст., рідк.) сваритися», ст. рідк. korzyć «принижувати, корити», ч. kořiti «принижувати», kořiti se «упокорюватися», слц. koriť sa, вл. pokorić so «тс.», pokorić «принизити», болг. коря́ «докоряти, сварити, осуджувати», [ко́ра] «обмовляти», м. кори «корити, докоряти, сварити», схв. кòрити «тс., робити зауваження», кòрити се «докоряти один одному, сваритися», слн. ст. kоríti «ганити, картати; карати, мучити», стсл. корити «ганити, ображати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

до́кі́р
докі́рливий
докі́рний
докі́рник
доко́ра «докір»
докори́тель
докори́ти
доко́рище «докори, закиди»
докоря́ти
закори́тися «упертися, затятися; захопитися чимсь; завзятися на когось, щось»
кор «докір»
кори́тися «беззаперечно слухатися; підкорятися; [задиратися з кимось НЗ УжДУ 26/2]»
ко́рне «покірно»
навкі́р «поперек, усупереч; на зло»
навкі́рки
напере́кі́р
напереко́ри «тс.»
непо́кір
непокі́рниця «непокірна, непідвладна жінка»
непоко́ра
неско́ра
нескори́мий
нескори́мі «ті, кого не можна подолати, скорити»
перекі́р «тс.; [велика суперечка, сварка; упертість, опір Нед]»
перекі́рливий «схильний до перекорів, суперечок, опору»
перекі́рочка «опір; заперечення, суперечка»
переко́ри «взаємні докори, суперечки; [спірні питання Нед]» (мн.)
переко́ри́ще «тс. »
переко́рюватися «сперечатися, докоряти один одному»
перекоря́тися «тс.»
підкори́ти
підко́рювати
підко́рювач
підкоря́ти
покі́рливий
покі́рний
покі́рник «підвладна кому-небудь, слухняна людина Г; віддана людина, вірний слуга Нед»
поко́ра
покори́тель
покори́ти
поко́рствувати
покоря́ти
при́кір «неприємність»
скори́тель
скори́ти
ско́рювач
скоря́ти
супокі́рно
у́кір «докір, закид»
укори́зна «ображання, приниження»
уко́рищі (у словосполученні [на уко́рищі] «на зло, наперекір» Нед)
уко́рливий «докірливий»
укоря́ти «дорікати»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
koris «корити; ганьбити» албанська
кары́ць «корити» (розм.) білоруська
кары́цца «покорятися, примирятися» (розм.) білоруська
корити «ганити, осуджувати» білоруська
коритися «каятися; сваритися» білоруська
кор болгарська
коря́ «докоряти, сварити, осуджувати» болгарська
ко́ра «обмовляти» болгарська
pokorić so «тс.»«принизити» верхньолужицька
pokorić «тс.»«принизити» верхньолужицька
cared «непридатність; недбалість; безпутність» галльська
harjis готська
κάρνη «шкода; штраф; кара» грецька
κέρτομος «той, хто глузує; лукавий, облудний» грецька
κερτόμιος «глузливий, образливий, уїдливий» грецька
σκερβόλλω «обливаю брудом, ображаю» (пор. дангл. gehornian «ображати», а також двн. harawēn «глузувати», свн. herwēn, дангл. hierwan «тс.» і більш віддалене тох. А, В kärn- «мучити, бити») грецька
κοίρανός «воєначальник, володар» грецька
hari давньоверхньонімецька
heri «тс.» давньоверхньонімецька
caire «докір» (‹*q$$ria) давньоірландська
*qr̥i̯ria давньоірландська
cared «непридатність; недбалість; безпутність» давньокімрська
kāra- «військо; народ» давньоперська
корити «ганити, осуджувати» давньоруська
коритися «каятися; сваритися» давньоруська
*kar- «ганьбити, ганити; карати» індоєвропейська
*(s)ker- «різати; гостро, різко ображати» індоєвропейська
*kor(i̯o) «військо, війна» індоєвропейська
cuire «військо» ірландська
carred кімрська
cara «тс.» корнська
carino «глузую, висміюю, ганьблю» (cārino) латинська
cārino латинська
karinât «дражнити, дратувати, збуджувати» латиська
kaŗš «тс.; суперечка, неспокій, шум; військо» латиська
kìrinti «тс.» литовська
kãrias «військо» литовська
kãras «війна» литовська
kãrė «тс.» литовська
кори «корити, докоряти, сварити» македонська
korzyć się «упокорюватися, примирятися; (заст., рідк.) сваритися» польська
korzyć «принижувати, корити» (ст.), (рідк.) польська
karati «карати, мучити; корити; дорікати; сварити» праслов’янська
kara «лайка, ганьблення, осуд; покарання, приниження» праслов’янська
koriti «корити; ганити; сварити; принижувати; карати, мучити» праслов’янська
korъ «образа» (пор. р. заст. кор «образа; лайка, картання», болг. [кор] «прізвисько», цсл. коръ «образа, зневага») праслов’янська
kargis «військо» прусська
кор (заст.) російська
кори́ть «корити» російська
кори́ться «скаржитися; мучитися; каятися; просити» російська
чаръ «чари, чаклунство» русько-церковнослов’янська
кòрити «тс., робити зауваження» сербохорватська
кòрити се «докоряти один одному, сваритися» сербохорватська
carez «закид» середньобретонська
cuire «натовп» середньоірландська
koriť sa словацька
kоríti «ганити, картати; карати, мучити» (ст.) словенська
корити «ганити, ображати» старослов’янська
кара́ти українська
ка́ра українська
коръ церковнослов’янська
kořiti «принижувати»«упокорюватися» чеська
kořiti se «принижувати»«упокорюватися» чеська

ка́ра

псл. kara з похідним від нього дієсловом karati (або навпаки) повʼязане з koriti (укр. кори́ти);
споріднене з лтс. karinât «дражнити, дратувати», лит. [kìrinti] «тс.», лат. cārino «знущаюся, глузую», гр. κάρνη «шкода, збиток; грошове стягнення; кара», дірл. caire «догана»;
недостатньо обґрунтоване повʼязання (Fick І 377; Trautmann 118; Преобр. І 355) з дперс. kāra- «військо, народ», лит. kãrias «військо», гр. κοίρανος «полководець»;
не цілком певне також зіставлення (Machek ESJČS 193) з лит. kér̃noti «карати; бруднити», яке через лтс. kernât «бруднити» може бути, принаймні частково, повʼязане з лів. kärnə «тс.»;
р. бр. ка́ра, п. kara, ч. kára «докір; покарання», слц. kára «покарання», нл. karaś «бити батогом; карати», болг. ка́рам се «голосно, сердито кажу; лаю, кричу», м. кара «лає», кара се «свариться, лається», схв. кȃр «докір, догана; лайка; кара; біда, неприємність; турбота», слн. kȃr «сварка», kárati «докоряти, ганити», с.-цсл. кара «сварка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

кара́льний
кара́льник
кара́ник «жебрак, що робить сам собі рану»
карани́на «погана погода»
кара́тель
кара́ти
кара́тися «мучитися»
ка́рний «кримінальний»
нака́ра
пока́ра
покара́ння
скара́йний «каральний, невблаганний, суворий»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ка́ра білоруська
ка́рам се «голосно, сердито кажу; лаю, кричу» болгарська
κάρνη «шкода, збиток; грошове стягнення; кара» грецька
κοίρανος «полководець» грецька
caire «догана» давньоірландська
kāra- «військо, народ» давньоперська
cārino «знущаюся, глузую» латинська
karinât «дражнити, дратувати» латиська
kernât «бруднити» латиська
kìrinti «тс.» литовська
kãrias «військо» литовська
kér̃noti «карати; бруднити» литовська
kärnə «тс.» лівська
кара «лає» македонська
кара се «свариться, лається» македонська
karaś «бити батогом; карати» нижньолужицька
kara польська
kara (або навпаки)(укр. кори́ти) праслов’янська
karati праслов’янська
koriti праслов’янська
ка́ра російська
кара «сварка» сербо-церковнослов’янська
кȃр «докір, догана; лайка; кара; біда, неприємність; турбота» сербохорватська
kára «покарання» словацька
kȃr «сварка»«докоряти, ганити» словенська
kárati «сварка»«докоряти, ганити» словенська
кори́ти українська
kára «докір; покарання» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України