ЗВІДКИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
анци́бол «чорт»
не зовсім ясне;
як давній балтизм у східнослов’янських мовах зіставляється (Топоров Baltistica IX 34–36) з лит. ànčiabalis «качине болото», звідки «той, що належить до качиного болота, болотяник»;
припускається також (Кравчук ВЯ 1968/4, 121–122) запозичення з чеської мови, в якій могло бути результатом контамінації слів ancikrist «антихрист» (anciáš «тс.») і ďábel «чорт» (або Belial «Веліал» – одна з назв Сатани у новозавітній і пізнішій християнській літературі, пор. Machek ESJČ 37);
у такому разі зближення кінцевого компонента з основою слова болото відбулося пізніше;
р. [анцы́ба́л] «болотяний чорт; водяник», [анцы́бул, анчи́бал, анчи́бил] «тс.», [анчи́болит] (лайливе слово), ч. [апсіbél, jancybel] «антихрист; чорт»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
анци́· болотник
анци́бил
анци́болот
анциболъ
(XVIII ст.)
анци́бор
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ànčiabalis «качине болото» | литовська |
| анцы́ба́л «болотяний чорт; водяник» | російська |
| анцы́бул | українська |
| анчи́бал | українська |
| анчи́бил «тс.» | українська |
| анчи́болит (лайливе слово) | українська |
| апсіbél «антихрист; чорт» | чеська |
| jancybel «антихрист; чорт» | чеська |
| звідки «той, що належить до качиного болота, болотяник» | ? |
| ancikrist «антихрист» (anciáš «тс.») | ? |
| ďábel «чорт» (або Belial «Веліал» -- одна з назв Сатани у новозавітній і пізнішій християнській літературі, пор. Machek ESJČ 37) | ? |
| болото | ? |
ві́дки
утворено з прийменника від і займенникового кореня -к-, наявного в займеннику кий;
форма -ки, очевидно, зумовлена впливом прислівників до́ки і по́ки;
Фонетичні та словотвірні варіанти
зві́дки
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| від | ? |
| к- | ? |
| кий | ? |
| ки | ? |
| до́ки | ? |
| по́ки | ? |
гірки́й
непереконлива реконструкція (Vaillant RÉS 9, 8 – 10; BSL ЗІ, 46) псл. *gъrъkъ, нібито, повʼязаного з дінд. gurú- «важкий, гр. βαρύς «тс.»;
первісне значення «палючий, пекучий», звідки «такий, що пече в язик», далі «гіркий» (пор. ірл. goirt «гіркий» від gorim «грію», спорідненого з псл. gorěti);
псл. gorьkъ, прикметник, утворений від дієслова gorěti «горіти»;
р. го́рький, бр. го́ркі, др. горькыи, п. gorzki, ст. gorki «гіркий», [gorki] «гарячий», ч. hořký «гіркий», (horký «гарячий»), слц. horký «гіркий», вл. hórki, нл. górki, полаб. d’örťa, болг. го́рък, м. горок, схв. го́рак, гȏркū, слн. górek, стсл. горькъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гирка́й
гирка́ня
(вид гіркого гриба)
гирки́ня
«тс. Ж; Agaricus piperatus Scop. Mak»
гирча́к
«гірчак Mak; вид грибів Mo»
(бот.)
гирчи́на
«живокіст, Symphytum cordifolium»
(бот.)
гіре́нький
гірка́н
«смовдь, Peucedanum cervaria»
(оленячий)] (бот.)
гірканя
«сосюрея, гіркий корінь, Saussurea amara (L.) D. C.; гриб Agaricus piperatus Scop.»
(бот.)
гі́ркість
гі́рклий
гіркні́ти
«гіркнути»
гі́ркнути
гіркова́ня
«гірчак, Rhodeus amarus»
(іхт.)
гіркота́
гірко́тний
гіркува́тий
гірку́ша
«тс.»
гі́рок
«гіркий»
гірча́вий
«на смак подібний до гірчака, болотної рослини»
гірча́вінь
гірча́к
«Rhodeus sericeus amarus (Bloch.); (бот.) Polygonum persicaria L.; Polygonum bistorta L.; водяний перець, Polygonum hydropiper L.; неїстівний гриб Tyllopilus felleus (Bull.) Karst.; [свиріпа, Brassica campestris L. Mak; грицики звичайні, Capsella bursapastoris Mönch. Mak; волошка східна, Centaurea orientalis L. Mak; Centaurea picris Pall. Mak; чистотіл звичайний, Chelidonium majus L. Mak; кучерявий горошок, Coronilla varia L. Mak; гадючник шестипелюстковий, Filipendula hexapetala Gilib. Mak; підмаренник, Galium L. Mak; чаполоч пахуча, Hierochloe odorata (L.) Wahlbg. Mak; хрінниця широколиста, Lepidium latifolium L. Mak; слабник водяний, Malachium aquaticum (L.) Fr. Mak; гіркуша нечуйвітрова, Picris hieracioides L. Mak; редька дика, Raphanus raphanistrum L. Mak; жовтий осот польовий, Sonchus arvensis L.; смілка приземкувата, Silene supina M. B. Mak; гірчиця польова, Sinapis arvensis L. Mak; настійка на гірких травах]»
(іхт.)
гірчанка
«тирлич, Gentiana L.»
гірча́стий
«гіркуватий»
гірча́ти
гі́рчати
«ставати гіркішим»
гірчи́ти
гірчи́ця
«гірка приправа до страви; (бот.) Sinapis L.; [ерука посівна, Eruca sativa D. C.; гриб Agaricus species]»
гірчи́чний
горе́ни́ти
«бути гірким на смак; [ставати гірким Ж]»
горені́ти
«тс.»
горець
«тирлич»
(бот.)
го́реч
«гіркота»
горечавка
«тирлич звичайний, Gentiana pneumonanthe L.»
(бот.)
горичка
го́рко
«тяжко, важко»
горкун
«гадючник шестипелюстковий»
(бот.)
горчавка
«тс.»
горча́к
«неїстівна дрібна рибка-колючка»
згі́рклий
прогі́рклий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| го́ркі | білоруська |
| го́рък | болгарська |
| hórki | верхньолужицька |
| gurú- «важкий, гр. βαρύς «тс.» | давньоіндійська |
| горькыи | давньоруська |
| горок | македонська |
| górki | нижньолужицька |
| d'örťa | полабська |
| gorzki | польська |
| *gъrъkъ | праслов’янська |
| gorьkъ | праслов’янська |
| го́рький | російська |
| го́рак | сербохорватська |
| horký «гіркий» | словацька |
| górek | словенська |
| горькъ | старослов’янська |
| gorki «гарячий» | українська |
| гȏркū | українська |
| hořký «гіркий»«гарячий» (horký ) | чеська |
| значення «палючий, пекучий» | ? |
| звідки «такий, що пече в язик» | ? |
| далі «гіркий» (пор. ірл. goirt «гіркий» від gorim «грію», спорідненого з псл. gorěti) | ? |
| gorěti «горіти» | ? |
| gorki «гіркий» | ? |
год «рік»
звукова форма год замість закономірнішого гід, можливо, зумовлена впливом російської мови;
безпідставні спроби довести германське походження (Hirt РВrВ 23, 33), звʼязок з іє. *ghed- «досягати» (Vaillant RÉS 22, 26 – 27) або спорідненість з нім. Tag «день» (пгерм. *dagha-) при перестановці приголосних у псл. godъ (Machek ESJČ 173; Семереньи ВЯ 1967/4, 17);
менш імовірне первісне значення «очікуваний день, очікуване свято» при повʼязанні з псл. *žьdati (укр. жда́ти) (Mikl. EW 61; Baudouin de Courtenay PF 3, 471; Потебня РФВ 2, 9);
дінд. gadhya- «те, що має бути триманим», яке сюди, очевидно, належить (інакше Фасмер І 426), вказує на попереднє значення кореня «тримати, міцно тримати, обʼєднувати», звідки «властивий, пристосований, відповідний, згідний»;
з іншим ступенем чергування – лит. guõdas «честь, слава; частування», лтс. gùods «честь, слава», гот. gōþs «добрий», дангл. gōd, двн. guot, нім. gut «тс.», іє. *ghedh-/ghodh-, первісне значення «відповідний, стосовний; добрий», звідки «відповідний час; (велике річне) свято; рік»;
псл. godъ;
споріднене з снн. gaden «бути відповідним, пасувати», двн. gi-gat «відповідний, стосовний», дангл. ge-gada «товариш, дружина (чоловік)», свн. ge-gate «тс.», нім. Gatte «чоловік (дружина)», нім. gätlich «стосовний», гот. gadilings «свояк, родич», двн. gatuling «тс.», дфриз. gada «обʼєднувати», англ. together «разом, спільно», лтс. gadîgs «здатний; шановний; твердий», gadît «потрапляти, придбавати, зʼявлятися», gadîtiês «знаходитися, зʼявлятися», алб. ngeh [(ngae)]» «випадок, вільний час»;
р. бр. год «рік», др. годъ «час; термін», п. gody «бенкет, учта; (заст.) новорічні свята», ч. hod «храмове свято; бенкет», слц. hod «урочистий бенкет; свято», вл. hody «різдво», нл. gody «тс.», болг. годи́на «рік», м. година «тс.», схв. гȏд «свято», слн. gód «пора; стиглість; свято, річниця», стсл. годъ «час»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безгі́ддя
«лихоліття»
безго́да
«негода»
вгі́ддя
«умова»
вгі́дний
«відповідний»
вго́ден
«придатний»
вдогі́дний
«задовільний»
вигіддя
«вигода, привілля»
вигі́дливий
«зручний»
вигі́дний
«зручний»
ви́гідний
«корисний, прибутковий»
ви́гідь
«вигода»
ви́года
«користь; [шинок на рибальських промислах] Я»
виго́ди
ви́годинитися
ви́годити
«догодити»
гід
«тс.»
гі́дний
«вартий чогось»
гідні
«різдво»
года
«передшлюбна угода»
го́ден
«здатний»
годи́льник
«стінний годинник»
годи́н
«кишеньковий годинник»
(к)и]
годи́на
година́р
го́ди́нка
«годинник»
годи́нний
«погідний»
(про погоду)
годи́нник
годинника́р
годинника́рство
годинува́тий
«тс.»
годи́няно
«ясно»
(про погоду)
годиня́р
«годинникар»
годи́ти
го́ді
годли́вість
«справедливість»
го́дний
годови́к
«одноліток»
годови́ни
«роковини»
годови́ще
«річний термін наймитів; рік Ж»
го́дяний
«ясний»
(про погоду)
годя́щий
ѓожий
гожи́ти
«вдаватися, щастити»
догі́дливий
догі́дний
догі́дник
догі́дництво
догі́дця
«прислужник»
дого́да
«догоджання»
дого́дливий
дого́дне
«зручно»
дого́дний
за́годі
«заздалегідь»
за́годя
«тс.»
згі́ддя
«майно»
згі́дливий
«придатний; миролюбний»«згодний; відповідний; придатний»
згі́дно
зго́да
зго́ді
зго́дливий
«миролюбний»
зго́дний
«який дає згоду; придатний»
згодно
«вигідно»
зго́дом
зго́жий
«придатний»
знегі́ддя
«лихо»
знего́да
«тс.»
Ізагода
«заловоляння»
невго́да
«нестатки, нужда»
невго́дний
невгожа́й
«нелюбий»
невѓожий
«такий, якого важко задовольнити, якому важко вгодити»
невдого́да
«незадоволення»
невдого́ддя
«тс.»
невзго́да
«обурення»
невзгоди́на
«лихо, нещастя; неспокійний час Ж»
невигі́дник
«незручний»
не́гід
«негода»
негі́да
«негідник»
негі́дник
негі́дництво
не́гідь
неѓода
негоди́вий
«злий»
не́годиця
«негода»
негодня́
«непотрібні речі, мотлох»
не́годь
«негода; непотрібні речі; бездоріжжя Л»
негодя́й
«нездатна людина»
него́дяний
негодя́щий
негоже
«недобре»
незгі́дник
не́згідь
«незгода»
незгодли́в
«нерішучий»
огідна́ти
«стати гідним; змʼякшити»
огі́дний
«тс.»
огі́дник
«розумний, гарний»
перего́д
«певний час»«за певний час»
(у виразі го́домперего́дом )
перего́да
«перерва»
перего́дом
перегод́я
погі́дє
«погода»
погі́дливий
«погожий»
погі́дний
пого́да
пого́ддя
«сприятливий час»
погоди́на
«погода»
погоди́нний
пого́ді
«пізніше»
пого́дка
«флюгер»
пого́дник
«тс.»
пого́док
«на один рік старший або молодший від брата (сестри)»
погодя́
«тс.»
пого́жий
приго́да
приго́ддя
«роздолля»
пригоди́тися
«трапитися»
приго́дник
«шукач пригод»
приго́дництво
розгода
«незгода»
розгоди́нитися
розго́дний
розпого́дитися
у́гіден
«догідний, зручний»
угі́дний
уго́да
«домовленість; догоджання»
уго́ден
уго́дливий
«тс.; добрий Ж; вартий уваги Ж»
уго́дний
«догідний, зручний»
уго́дник
угодо́вець
угожда́ти
уго́жий
узгі́днювати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ngeh «випадок, вільний час» [(ngae)] | албанська |
| together «разом, спільно» | англійська |
| год «рік» | білоруська |
| годи́на «рік» | болгарська |
| hody «різдво» | верхньолужицька |
| gōþs «добрий» | готська |
| gadilings «свояк, родич» | готська |
| gōd | давньоанглійська |
| ge-gada «товариш, дружина (чоловік)» | давньоанглійська |
| guot | давньоверхньонімецька |
| gi-gat «відповідний, стосовний» | давньоверхньонімецька |
| gatuling «тс.» | давньоверхньонімецька |
| gadhya- «те, що має бути триманим» | давньоіндійська |
| годъ «час; термін» | давньоруська |
| gada «обʼєднувати» | давньофризька |
| *ghed- «досягати» | індоєвропейська |
| *ghedh-/ghodh- | індоєвропейська |
| gùods «честь, слава» | латиська |
| gadîgs «здатний; шановний; твердий» | латиська |
| guõdas «честь, слава; частування» | литовська |
| година «тс.» | македонська |
| gody «тс.» | нижньолужицька |
| Tag «день» (пгерм. *dagha-) | німецька |
| gut «тс.» | німецька |
| Gatte «чоловік (дружина)» | німецька |
| gätlich «стосовний» | німецька |
| gody «бенкет, учта; (заст.) новорічні свята» | польська |
| godъ | праслов’янська |
| *žьdati (укр. жда́ти)(Mikl. EW 61; Baudouin de Courtenay PF 3, 471; Потебня РФВ 2, 9) | праслов’янська |
| godъ | праслов’янська |
| год «рік» | російська |
| гȏд «свято» | сербохорватська |
| ge-gate «тс.» | середньоверхньнімецька |
| gaden «бути відповідним, пасувати» | середньонижньонімецька |
| hod «урочистий бенкет; свято» | словацька |
| gód «пора; стиглість; свято, річниця» | словенська |
| годъ «час» | старослов’янська |
| hod «храмове свято; бенкет» | чеська |
| год | ? |
| гід | ? |
| значення «очікуваний день, очікуване свято» | ? |
| кореня «тримати, міцно тримати, обʼєднувати» | ? |
| звідки «властивий, пристосований, відповідний, згідний» | ? |
| gadît «потрапляти, придбавати, зʼявлятися» | ? |
| gadîtiês «знаходитися, зʼявлятися» | ? |
гра́бати «обробляти землю граблями Ж; гребти; розгрібати»
псл. grabiti (*grabjǫ), первісний ітератив до grebǫ (greti) «гребти»;
малоймовірне повʼязання з *gabati (Machek ESJČ 182);
відокремлювання від grebǫ (greti) «гребти» (Meillet MSL 14, 332–333; Berп. I 347–348; Trautmann 95–96; Pokorny 455–456) непереконливе;
первісне значення «гребтися, дряпати, копати», звідки «хапати, схоплювати (напр., кігтями)»;
споріднене з лит. gróbti (давнім перетвореним ітеративом) «хапати, силоміць забирати», лтс. grãbât (многократне дієслово до grâbt) «хапати; згортати граблями», дінд. grābháyati «змушує схопити», каузативом до gṛbhṇati «хапає, краде», ав. gərəwnāiti «тс.», а також з лит. grebti «гребти; грабувати», grabùs «здатний до хапання»;
р. гра́бить «грабувати; [гребти граблями]», бр. гра́біць «грабувати», др. грабити «тс.», п. grabić «згрібати (граблями); грабувати», ч. hrabati «згортати; ритися; дряпати», [hrabiti] «тс.», слц. hrabať «гребти, ритися», вл. hrabać «згрібати граблями», нл. grabaś «тс.», болг. гра́бя «грабую», м. граба «грабує», граби «краде» (дівчину), схв. грȁбити «грабувати; гребти», слн. grábiti «згрібати; нагромаджувати; грабувати», стсл. грабити «грабувати, красти»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
граба́ля
«той, хто згрібає сіно»
граба́стати
граба́чка
«різновид рибальської сітки»
граба́чка
«жінка, що згрібає сіно або овес»
грабе́жа
«грабіж»
гра́бежливий
грабе́жний
грабе́жник
граби́тель
гра́бити
«грабувати»
грабі́ж
грабі́жка
грабі́жливий
грабі́жний
грабі́жник
грабі́жництво
грабли́вий
гра́бний
«грабіжницький»
грабови́тий
«користолюбний»
грабови́ці
«час збирання сіна»
грабови́ця
«збирання сіна; час цієї роботи»
грабува́ти
грабу́нок
гроби́вий
«грабіжницький»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gərəwnāiti «тс.» | авестійська |
| гра́біць «грабувати» | білоруська |
| гра́бя «грабую» | болгарська |
| hrabać «згрібати граблями» | верхньолужицька |
| grābháyati «змушує схопити» | давньоіндійська |
| грабити «тс.» | давньоруська |
| grãbât «хапати; згортати граблями» (многократне дієслово до grâbt) | латиська |
| gróbti «хапати, силоміць забирати» (давнім перетвореним ітеративом) | литовська |
| grebti «гребти; грабувати» | литовська |
| граба «грабує» | македонська |
| grabaś «тс.» | нижньолужицька |
| grabić «згрібати (граблями); грабувати» | польська |
| grabiti (*grabjǫ) | праслов’янська |
| гра́бить «грабувати; [гребти граблями]» | російська |
| грȁбити «грабувати; гребти» | сербохорватська |
| hrabať «гребти, ритися» | словацька |
| grábiti «згрібати; нагромаджувати; грабувати» | словенська |
| грабити «грабувати, красти» | старослов’янська |
| hrabiti «тс.» | українська |
| граби «краде» (дівчину) | українська |
| hrabati «згортати; ритися; дряпати» | чеська |
| *gabati | ? |
| значення «гребтися, дряпати, копати» | ? |
| звідки «хапати, схоплювати (напр., кігтями)» | ? |
| gṛbhṇati «хапає, краде» | ? |
| grabùs «здатний до хапання» | ? |
гуля́ти «ходити; розважатися, гратися; не працювати; бути в періоді тічки; [танцювати]»
зіставляється з схв. гу́лити «обдирати; пиячити» (Потебня РФВ З, 163), з цсл. гульнъ «чарівний» (Соболевский РФВ 70, 78–79; Jakobson Word 8, 387), з лит. guleti «лежати» (Преобр. І 169), припускається первісне значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча), звідки «гратися, забавлятися» і т. д. (Львов Этимология 1963, 110–115);
виводиться (Sławski I 433–434) від вигуку гу́ля, а також (Berп. I 361–362; Brückner 173) від основи гул;
єдиного пояснення не має;
р. гуля́ть «ходити; забавлятися», бр. гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі», п. hulać «гуляти, веселиися» (з укр.), ч. hulati «кричати, викрикувати з радощів», слц. hulʼať «тс.», болг. гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гул
ви́гульний
відгу́л
ві́дгулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
гула́й
«бродяга, нероба»
гу́лі
«гуляти»
(дит.)
гу́лі
«гуляння»
гульба́
гу́льби
гу́льбини
гу́льбище
гу́льбощі
гу́лька
гу́льки
«гуляння»
гульли́вий
«розгульний»
гульма́
(прислівник при інфінітиві гуля́ти як підсилення)
гульня́
гу́льови́й
(про худобу, яка перебуває на випасі)
гуляви́й
(про худобу)
гуля́йко
«тс.»
гуля́ка
гуля́льня
«гульбище»
гу́ля́нка
гуля́тика
«пиятика»
гуля́тися
«гратися»
гуля́тоньки
гуля́точки
«тс.»
гуля́чка
«неробоча худоба»
гуля́щий
загу́л
загуля́ти
«почати багато гуляти; заглушити горе, біду»
загуля́тися
«до втоми натанцюватися»
нагу́л
«угодованість худоби; привілля»
нагу́лювати
«пасти на доброму кормі»
(худобу)
нагуля́ти
«багато прогуляти; погладшати»
обгуля́тися
«програтися»
о́дгулень
«лоша свійської кобили від дикого жеребця»
перегу́л
«тимчасовий відпочинок (про землю)»
погуля́нка
«гуляння; перебування в гостях»
погуля́ння
«гулянка; полювання; війна; гульба»
при́гулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
пригуля́ти
«придбати гуляючи; прижити»
(дитину)
прогу́л
прогу́лька
«гулянка?»
про́гульком
«то зʼявляючись, то зникаючи»
прогу́льний
прогу́льник
прогу́лянка
розгу́л
розгу́лля
розгу́льний
розгу́ляний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі» | білоруська |
| гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.) | болгарська |
| guleti «лежати» | литовська |
| hulać «гуляти, веселиися» (з укр.) | польська |
| гуля́ть «ходити; забавлятися» | російська |
| гу́лити «обдирати; пиячити» | сербохорватська |
| hulʼať «тс.» | словацька |
| гульнъ «чарівний» | церковнослов’янська |
| hulati «кричати, викрикувати з радощів» | чеська |
| значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча) | ? |
| звідки «гратися, забавлятися» | ? |
| гу́ля | ? |
| гул | ? |
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
| лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
| λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
| λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
| lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
| locanam «око» | давньоіндійська |
| лучити «знайти» | давньоруська |
| лучитися «трапитися» | давньоруська |
| go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
| llygad | кімрська |
| *lukato- | кімрська |
| lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
| nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
| nùolũks «ціль, намір» | латиська |
| láukti | литовська |
| láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
| suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
| lūkėˊti «очікувати» | литовська |
| лучи «кинути» | македонська |
| łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
| łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
| lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
| звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
| lučatі (ітератив) | праслов’янська |
| lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
| lǫčiti | праслов’янська |
| laukīt «шукати» | прусська |
| лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
| луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
| лучи́ться «трапитися» | російська |
| случи́ться «тс.» | російська |
| слу́чай «випадок» | російська |
| слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
| лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
| lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
| lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
| лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
| лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
| lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
| loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
| lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
| *leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
притя́ти «прикріпити, прив’язати»
результат видозміни значення «обрізати», звідки «прикоротити, перепинити, обмежити переміщення, припинити»;
р. [прити́н] «місце, де стають вартові; місце, де щось прив’язано; межа руху, точка стояння чогось»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
прити́н
«місце, де стоять вартові, пост»
прити́на
«тс.»
притина́ти
«прикріплювати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| прити́н «місце, де стають вартові; місце, де щось прив’язано; межа руху, точка стояння чогось» | російська |
| значення «обрізати» | ? |
| звідки «прикоротити, перепинити, обмежити переміщення, припинити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України