СЛУЖИ — ФРАЗЕОЛОГІЯ | Горох — українські словники

по́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги кого і без додатка.

Хто-небудь ще має силу рухатися, працювати і т.ін. Приклади

Гей, чого ти засмутився, Став серед дороги? Тягни, друже, поки тягнеш, поки служать ноги! (П. Грабовський)
На селі почався переполох. Знаючи це, Онохрій Литка поклявся не кинути Багви, доки його носитимуть ноги (Г. Епік)
Щороку приїздять сини і вмовляють, щоб їхала з котримсь. Мати послухає-послухає, зітхне й скаже: — Спасибі, синочки, що запрошуєте, але не можу поїхати. Поки носять ноги, буду вас тут приймати (З газети)

бу́ти на побіге́ньках.

Виконувати нескладну роботу. Приклади

[Кирило:] Спершу крамницю мив [Храпко] та на побігеньках був, а далі грамоти вивчивсь, у прикажчики посунувсь (Панас Мирний)

у кого і без додатка. Перебувати у залежному становищі, виконуючи чиї-небудь незначні, дрібні доручення, роблячи послуги комусь. Приклади

служи́ти на побіге́ньках. Тут доведеться довгих шість років працювати фельдшером в околодку, служити на побігеньках у лікаря, виконувати всі його примхи (С. Скляренко)
Не годиться старій людині бути на побігеньках у молодих (З. Тулуб)

слу́жбу служи́ти.

Мати певне значення, виконувати свою роль, своє призначення. Приклади

Там, де потребується піднесений, урочистий тон,.. архаїзми можуть вірно служити свою службу (М. Рильський)

Робити що-небудь корисне, потрібне, необхідне. Приклади

— Скажи низовикам, що я, як і давніше було, шаную їх і милостю своєю жалувати завжди стану, аби вони тільки краєві нашому рідному службу служили по справедливості, стояли за віру та волю (Н. Рибак)

Мамона. Служити мамоні.

«Не можете служити Богу і мамоні» — вислів з Євангелія (Матв., 6, 24).
У сучасній мові «мамона» — синонім багатства, «служити мамоні» — дбати лише про збагачення. Приклади

Але не те карає душу,
Що юним я в тюрмі не вмер,
А те, що воля аж тепер
Прийшла, коли згасати мушу,
Коли так хочеться мені
Сховатися в самотині,
Втекти від підлої мамони
І слухати церковні дзвони…
(Д. Павличко, Вмирали козаки старі…)
Недовго жив я ще, лиш сорок літ,
І сил не тратив на пусту мамону,
Невже ж уже минув я свій зеніт
І розпочав спадистий шлях до скону?
(І. Франко, Із днів журби)