КАНУТИ — ФРАЗЕОЛОГІЯ | Горох — українські словники

як (мов, ні́би і т.ін.) у во́ду впа́сти (ка́нути).

Зникнути безслідно; пропасти. Приклади

— А де ж він зараз, Марусю, внучок мій? — Ще ж коли сніг був, написав і як у воду шубовснув (П. Автомонов)
як у во́ду пірну́ти (шубо́вснути). Другу добу працює без зміни, а Роман — як у воду пірнув (В. Бабляк)
— Я прямо аж боюся за нашу Оленку. Поїхала і мов у воду канула. Ні листа, ні телеграми… (В. Кучер)
Клявся [Юріштан] перед усіма голосно на образ, що приведе Марусяка зв'язаним до Ясенева. І дійсно, ганяв знов горами, винюхуючи слід, але отаман мов у воду впав (Г. Хоткевич)
— З того часу Явтух як в воду впав: ніхто про нього жодної звістки не переказував (А. Свидницький)
І вже одягаючись, спохватився Динька, що нема шапки. Обдивився Никодим усі кутки, повивертав кишені,— як у воду впала (М. Зарудний)

Безповоротно відійти у минуле, залишитися в минулому. Приклади

ка́нути у во́ду. Князі і королі — все кануло у воду, Неволі чорної нікому не вернуть (М. Рильський)
Дівчата згадували комсомольські збори, стахановські зльоти… Все це як у воду кануло (Д. Бедзик)

ка́нути в Лету.

Зникнути безслідно. Приклади

І знову ім'я талановитого публіциста Василя Чечв'янського.. кануло в Лету (З журналу)

ка́нути у бе́звість (у небуття́, у ві́чність).

Зникнути назавжди, безповоротно. Приклади

Довкола панувала могильна тиша, немов земля вся канула в небуття (В. Гжицький)
Радісно розуміти, що книжки Юрія Шовкопляса в безвість не канули (З газети)

Лета. Канути в Лету.

У грецькій міфології Лета — річка в підземному царстві Аїді. З неї душі померлих пили воду й забували своє земне життя (Вергілій, «Енеїда», 6).
«Канути в Лету» — назавжди зникнути, піти в непам'ять. Приклади

П'яненькі лірники-поети
Співають нам про зло й добро,
Але приймають за Дніпро
Холодний плин німої Лети.
(М. Руденко, Слова, накидані докупи…)
Привітай же благодушне
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,
Мій друже єдиний!
Привітаєш, — убогая,
Сірая, з тобою
Перепливе вона Лету
І огнем-сльозою
Упаде колись на землю…
(Т. Шевченко, Неофіти)
Не так страшна та річка Лета,
не так цензура та гірка,
як самознищення поета
брехнею власного рядка.
(Л. Костенко, Летючі катрени)