ДИЯВОЛ — ФРАЗЕОЛОГІЯ | Горох — українські словники

ді́дько (дия́вол) [його́ (тебе́, їх і т.ін.)] зна́є що і без додатка, лайл.

Невідомо, незрозуміло. Приклади

Коли ведмедя четверо гайдуків водили по вулицях, люди… дітей на горища ховали: диявол його знає, чого йому заманеться (Н. Рибак)
Еней Сивіллі говорив: — Диявол знає, хто з вас бреше (І. Котляревський)
— Хто ж винен?..— дивувався Петрюк.— Дідько його знає… (В. Бабляк)
— Дідько їх знає, що вони там ґелґочуть своїм волам! — сердилися гармаші.— Може, тпрукають… (О. Гончар)

лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення ким-небудь. Приклади

В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахнув І Турну, гадовому сину, На вічний поминак послав (І. Котляревський)
Лайка й крики не дали Кошовому далі говорити. — Клади булаву! Клади, чортів сину, Зараз же булаву! (О. Довженко)
— Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір'ю та з сестрами, бо вже недовго ряст топтатимеш! (П. Куліш)
Я кинулась до його [чоловіка], заступила йому двері, прошу, благаю та плачу: Куди ти йдеш! Схаменися хоч на цей день, вражий сину, бо буде тобі якась напасть! (І. Нечуй-Левицький)

Уживається для вираження доброзичливого, позитивного ставлення до когось або захоплення кимсь. Приклади

— Ідете, чортові сини, — сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (О. Довженко)
Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! Думав він і тихо усміхнувся (Панас Мирний)
[Филимон:] Проворний [Гаврюшка], вражий син! Скрізь пройде, підслуха — права рука, З нього колись буде гарний дворецький (І. Карпенко-Карий)

Втрачати свою гідність, давати згоду служити комусь; зраджувати. Приклади

продава́ти ду́шу дия́волу. Диваки, вбивають себе над рукописом, фарбами, продають душу дияволу за какофонію звуків.., пнуться до безсмертя.., а воно, безсмертя, поруч (В. Дрозд)
І напевне ж таки, не зачеплять вони [гасла й заклики Пияцтву — бій] і тих, хто вже продав свою душу зеленому змієві (З журналу)
Для науки я і до чорта пішов би, як один німецький учений, тільки так, щоб душі не продати (М. Стельмах)
— Мені злодій давав півсотні карбованців, щоб я нікому не казав, а я йому: і за сто не продам душі своєї! (М. Рильський)