ПРИЗНАВАЙМОСЯ — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох

Говорити правду про себе. Приклади

Вона йому не признавалась, що з нею діється, все він думав, що душа її живе з Ігнатом. (П. Куліш)
[Антон:] Хто ти такий? Зараз признавайся! (М. Кропивницький)
– А он і німці [фашисти], – сказав Петрусь, – ховаймося в жито, щоб вони нас не побачили. – Я боюся, – призналася Гапочка. (Ю. Яновський)
Я бачив, як дехто сердито дивився на мене: вони [діти] хотіли, щоб я признався .. Тоді я сказав Марині Пилипівні: – Це я кинув кульку. (Л. Смілянський)
Нехай не таїться з тим, вона дає слово, що нікому не скаже. Та Славко таки не признавався, бо не мав до чого. (Л. Мартович)
Не було другої ради, як признатися у всьому матері, прохати в неї поради. (М. Коцюбинський)
Ти-бо вже, пане ясновельможний, хочеш усю правду разом випитати. Не хочеться тобі й признаватись, не хочеться й брехати. (П. Куліш)
[Гострохвостий:] А признайся, чи багато тітка Горпина понапікала та понаварювала? (І. Нечуй-Левицький)
– Такого запеклого індивіда, як ти, я давно не бачив! – признається Хома. (О. Гончар)
– Пробка загубилась, – признався Василь з неприхованою досадою. (О. Довженко)

кому. Освідчуватися в коханні. Приклади

Признаватися Галі Грицько не поспішався і не намагався напевне довідатися, хто їй більш до вподоби, – чи він, чи, може, Андрій. (С. Васильченко)
Ти забув? Пам'ятаєш? Гайочок, квітки... Ясна річенька... чари без ліку... Я призналась тобі... (П. Грабовський)
Уже із фронту вислав [старшина] їй листа, признався їй, просив її – чекати... (І. Гончаренко)

Визнавати правдивість чого-небудь, погоджуватися з чимсь. Приклади

– Що ж, ти признаєшся, що винна ти? – питають в неї знов. – Винна. (Марко Вовчок)
Бувало, якийсь проворний яточник швидко-швидко налічить, скільки треба платити, а Ксеня й обізветься з-за материної спідниці: – Дядьку, то нащо зайве прибавляти? .. І тоді “дядькові” доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби. (М. Стельмах)
Ти заздрив мені, признайся, коли я зібрався на сей раз одвідать свою родину. (М. Коцюбинський)
І признатись належить, Що таки в світі існують тіла, неподільні на частки І якнайменші на розмір. (М. Зеров)
Те, в чому він, Левко, й собі не признавався, а чавив на дні душі, мов гадину, було вже відоме братам... (М. Стельмах)
Чув [Аркадій Петрович] щось важке в собі і не хотів признатись, що то образа. (М. Коцюбинський)

до кого і без дод., розм. Виявляти себе знайомим з кимсь. Приклади

[Ізоген:] Не приймайся ні в якім разі боронить Ардента, якби його поставлено на суд. Ще краще – ти зовсім не признавайся до нього перед людьми. (Леся Українка)
Якщо трапиться попасти в тюрму – не признавайся до своїх, близько можуть бути спеціально підкинуті провокатори. (А. Хижняк)
Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався З циновими гудзиками: – Де ти здесь узялся? – З Укра́їни. (Т. Шевченко)
– Ну от, скажи, ти! – здивовано й радісно аж руки розвів коваль. – Не признався б – ніяк не впізнав би. (А. Головко)
Може, хто признається до тієї жінки, що висить у нас серед села на тополі. (Ю. Яновський)
[Джонатан:] Тепер громада вирок той забуть готова .. Згодилась піти просить громаду твоя шановна паніматка. [Річард:] Боже! таки призналася до сина мати... (Леся Українка)
Куми зносили [пшеницю] хрещениці. – Аби їй було з чого розживатися. – .. нехай росте [хрещениця] велика, помножила собі з того добре віно. – Та й до роду щоб козачка признавалася. (Я. Качура)
– Добра була людина, нехай царствує, а хазяйка негодяща: її голосу не чутно було у дворі; товар до неї не признававсь... (Марко Вовчок)

ПРИЗНАВА́ТИСЯ