ПОВІВАТИ — ТЛУМАЧЕННЯ
ПОВІВА́ТИ
Віяти злегка або час від часу (про вітер).
Приклади
- Заспіваю, – море грає, Вітер повіває, Степ чорніє. (Т. Шевченко)
- У цій просторій палаті .. двері й вікна розчинені, крізь них повіває свіжий вітер з Дніпра. (С. Скляренко)
- Густий запах пізніх гречок і сухої стерні повівав з поля. (М. Коцюбинський)
- В повітрі повівала прохолода. (Олесь Досвітній)
- * Образно. – Мовчали [співрозмовники], наче слухали, як на них звідусюди повіває сива давнина. (В. Кучер)
безос., чим.
Обдавати подувом (пахощів, прохолоди і т. ін.).
Приклади
- Над водою вставав туман і повівало холодком. (С. Васильченко)
- – Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати – Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку. (Борис Тен, пер. з тв. Гомера)
- Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва. (П. Грабовський)
- Спокоєм, мирною жнив'яною тишею повівало з навколишніх ланів. (В. Козаченко)
рідко.
Розвіватися, маяти.
Приклади
- З непогамованою .. охотою гуляли вони. Їх одежа й хустки аж повівали в кружанні. (О. Кобилянська)
- То, вдершись на скалу, камінчик [дівка] кине В наш монастир, платочком повіва. (І. Франко)
- Губернатор тримав у руці віяло з великих орлячих сірих крил і повівав ним собі на довгі сиві вуса, що поважно коливались... (Олесь Досвітній)
Тлумачний словник української мови в 11-ти томах
Коментарі
Останні коментарі
Щоб додати коментар, увійдіть.