НОМЕН

Ім'я, назва.

Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови Видавництво "Перун", 2005

НО́МЕН а, ч.

спец. Найменування одиничних понять, а також конкретної масової продукції, що відтворюється за тим самим зразком. Приклади

Номен є знаком (словом) і, відповідно, може позначати об'єкти, стани (ознаки), процеси, відношення, час, місце, ситуацію, кількість. (з наук. літ.)
Номен може бути відомим чи новим для реципієнта, зокрема його код та позначуваний ним об'єкт. (з наук.-попул. літ.)

іст. Серединна частина особових давньоримських імен. Приклади

У класичний період повне римське чоловіче ім'я зазвичай складалося з трьох компонентів: особового імені, родового імені, або номена, та індивідуального прізвиська, або назви роду. (з наук.-попул. літ.)
Жінок називали жіночою формою номена батька, після якої йшла родова назва батька (або чоловіка – для одруженої жінки) у родовому відмінку та показник послідовності серед сестер. (з навч. літ.)

іст. У Стародавньому Єгипті – особове ім'я фараона. Приклади

Уперше номен з'являється в часи правління IV династії й підкреслює роль фараона як уособлення сонячного бога Ра. (з наук.-попул. літ.)

Коментарі

Щоб додати коментар, увійдіть.