МИСЛИТИ — ТЛУМАЧЕННЯ

МИ́СЛИТИ лю, лиш, недок.

Міркувати, зіставляючи явища дійсності і роблячи висновки. Приклади
  • Я вірив правді на землі, Я чесно мислив і трудився. (П. Грабовський)
  • Дотепер він був позбавлений потреби мислити, але вчорашня церемонія вже почала лягати тягарем відповідальності на плечі. (Р. Іваничук)
  • Я не знав, що йому відповісти. Не те що не знав, а просто в цю мить не міг нормально мислити. Все перемішалося в голові. (П. Запаренко)
  • – Це він так говорить. Страшенно повільно. Речення за реченням. Він мислить під час мовлення. (Ю. Андрухович)
розм. Те саме, що ду́мати 2. Приклади
  • – Їй-богу, Семен розумніший, ніж я мислив!... (М. Коцюбинський)
  • – Про що, скажи, ти мислиш, воєводо? – Озвався князь. (М. Бажан)
  • Не можна примусити людину мислити так, як того хоче хтось інший. (М. Білкун)
  • – Мислю, що тобі, володарю всього, не слід руйнувати мосту. (І. Білик)
з інфін. Мати намір, збиратися робити що-небудь. Приклади
  • Ніхто й не мислив спати; про вечерю теж не було гадки. (М. Коцюбинський)
  • – Кажуть про нас, дорогі мому [моєму] серцю брати, що ви невдячні і неретельні: взяти гроші знаєте, а віддати і не мислите. (О. Маковей)
  • Остап відбив випад могутнього гусара, ледь ухилився від другого і почав відступати, парируючи удари, навіть не мислячи перейти у контратаку. (Д. Білий)
кого, що. Уявляти собі кого-, що-небудь. Приклади
  • [Ася:] Все мені здається, що той, хто написав цю сонату, мислив її не так! (О. Іваненко)
  • “А що буде, як почнеться війна?” – і кожна вже мислить себе у бункері, в лісі, у бомбосховищі, на горищі, під водою. (І. Карпа)

МИ́СЛИ́МО розм.

Присл. до ми́сли́мий. Приклади
  • Хочу плакати і вити вовком, кусати подушку і водночас сміятися, дивлячись заплющеними очима на нетривкий образ у скупій пам'яті: мислимо торкаюся до тебе тремтячими пальцями. (А. Дністровий)
у знач. пред. Приклади
  • [Настасія Юліанівна:] Ви мені скажіть: мислимо це – молода дівчина їде не куди-небудь, а в самий Мінськ до молодого мужчини. (Л. Смілянський)
  • Сіверяни не гомоніли тепер, – кричали, обурювались і навіть погрожували. Бо хіба ж мислимо... Та й де це видано? Відколи існує земля Сіверянська, жоден князь не нехтував так думкою поселян. (Д. Міщенко)
Коментарі
Щоб додати коментар, увійдіть.