КУСНЕМ — ТЛУМАЧЕННЯ
КУСНУ́ТИ ну́, не́ш, док., кого, що і без прям. дод., розм.
Однокр. до куса́ти 1, 2, 4, 5.
Приклади
- Обідали .. Ніяких розмов: лусне десь по лобу ложка, хтось із малих кусне сусіда за вухо. (С. Васильченко)
- Людина ж, як вона сидить на однім місці, так набирає якоїсь, знаєте, гадючої отрути й любить милого брата свого куснути і запустити йому крапельку тої отрути. (М. Івченко)
- Він, Патресов, ще не склав зброї. О, в нього ще гострі зуби, і він доходить часом до божевільного стану від думки, що не має сили й змоги куснути. (О. Донченко)
- Сагайдак подякував, узяв помідор, розрізав пополам. Запахло сонцем, городом. Посоливши половинку, з насолодою куснув. (О. Бердник)
- Мухобій згріб у жменю шматяру рибини, .. куснув білого, розвареного риб'ячого м'яса. (П. Загребельний)
- Залізний ніс, а хвіст вербовий, У рот їй пальці не кладіть: у лісі дуб який здоровий, А як кусне – і той кричить. (Л. Глібов)
КУ́СЕНЬ сня, ч., розм.
Те саме, що кусо́к 1, 2.
Приклади
- Щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає. (Уляна Кравченко)
- Волоцюга поклав на стіл кусень іржавого дроту, з півжмені пшениці і три цвяхи. (Ю. Винничук)
- – Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж. (А. Шиян)
- Січкар .. впаковував у мішки з зерном кусні добре просоленого сала і, посвистуючи, спокійно їхав широким шляхом. (М. Стельмах)
- Коля присіла до столика перед вікном і, відламуючи кусень по кусневі від сирника, вмачала їх просто в медовий слоїк. (Ю. Андрухович)
- Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге. (І. Франко)
- Василь купив у нього прадідівську хатину та ще й кусень городу біля хати. (П. Козланюк)
- Давно минули ті часи, коли він був ватажком зграї. Тоді він завжди мав найкращий кусень. (О. Донченко)
- Най доля дасть у щасті кращий кусень. (П. Воронько)
Одиниця чого-небудь, порізаного на частини.
Приклади
- За плечима клунок солі, в руках плетена рогозяна валізка, в якій кусень мила, трохи синьки та інші дрібні покупки. (М. Олійник)
- Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, хто сипле листя – кусні скла на тебе? (Б.-І. Антонич)
- Лопасті люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата. (Олесь Досвітній)
Коментарі
Останні коментарі
Щоб додати коментар, увійдіть.