ЗРАДІЛА — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники

ЗРАДІ́ТИ і́ю, і́єш, кому, чому, з кого – чого, рідко ким, чим, а також без дод.

Док. до раді́ти. Приклади

Пішов би я в Україну, Пішов би додому, Там би мене привітали, Зраділи б старому. (Т. Шевченко)
Зраділи всі [звірі], що Лис такий моторний, Що буде їм вечеря і обід. (Л. Глібов)
Старі товариші Дмитра саме лагодилися обідати і дуже зраділи гостям. (А. Кащенко)
Він [Нестор] віддалився, зрадівши звісткою, що Богдан уже приїхав і був коло матері. (О. Кобилянська)
Навіть як запропонував Корній піти до дубів – кавуни їсти, відмовився [Павлуша], зрадівши нагоді залишитися самому. (А. Головко)
Зітхнула [Сахно] легко, зрадівши з того, що тут таки є живі люди. (Ю. Смолич)
Удалині замигтіли вогники. Козак зрадів і, пришпоривши коня, помчав до них щодуху, але на його подив ті вогники на місці не стояли. (Ю. Винничук)

Присл. до зраді́лий 2. Приклади

Дівчинка зраділо ляскає в долоні і заливається зо сміху. (М. Чабанівський)
Настуся зраділо кинулася до матері, але та .. тільки мимохідь приголубила доньку, торкнула рукою по кісках і одразу ж до хворого. (О. Гончар)
Оля зраділо вхопила відро, побігла до бочки з водою, де знову сміх, і крик, і весела, нетерпляча черга. (А. Дімаров)
Малий воєвода зраділо кивнув головою й побіг. (І. Білик)

Дієпр. акт. до зраді́ти. Приклади

Соломія вивела з юрми зраділого такою ласкою Івана. (М. Коцюбинський)
Зраділе ведмежа, вхопившись зубами за пілку спідниці, сіпало її з радісним бурчанням. (І. Багряний)
Зраділі раптовій відлизі горобці зграями пурхали між людьми, зухвало хапаючи з-під ніг то насінину, то кришку хліба. (М. Олійник)
Зраділий, я обізвався серцем в світ. (М. Вінграновський)
Вартові, зраділі, що прискіпливий начальник не приїхав, ліниво тинялись по берегу. (Д. Білий)

у знач. прикм. Який виражає радість, веселощі, піднесений настрій і т. ін. (про обличчя, очі, голос і т. ін.). Приклади

В телефоні чути любий зраділий голос. (В. Винниченко)
На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя. (А. Головко)
Ще вище підняв [Тимко] своє зраділе, усміхнене лице із чорними сяючими очима. (Григорій Тютюнник)