ЗВИКЛЕ — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники

ЗВИ́КЛИЙ а, е.

Дієпр. акт. до зви́кнути і зви́кти. Приклади

Звиклий стояти на боці скривдженого, Наливайко в ту ж мить відчув, що мусить допомогти втікачеві. (Іван Ле)
Поступово його руки, звиклі в дитинстві тримати косу, привчаються бити молотом. (Ю. Мартич)
Раптом машина стала. Чого це? Пасажири, очевидно звиклі вже до таких зупинок, заворушилися, дістаючи гроші. (Ю. Мокрієв)
Не доходячи до свого подвір'я, вона звиклою до лиха душею відчула нове горе. (М. Стельмах)
Жив [Любчик] у будиночку, поставленому батьком, годувала його звикла до їхньої сім'ї домробітниця, на руках якої він виріс. (А. Хижняк)

у знач. прикм. До якого хто-небудь звик; добре знайомий, повсякденний; звичний. Приклади

Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме. (М. Коцюбинський)
Настрій його не покращав навіть у цих рідних стінах, серед знайомої звиклої обстави. (В. Підмогильний)
Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий, Музики звиклої струну як оживить? (М. Рильський)

у знач. прикм. Призвичаєний до чого-небудь, натренований. Приклади

Вмить навів [мисливець] рушницю Звиклою рукою. (П. Грабовський)
Усе нібито було спокійно, але звикле козацьке око помітило, як зірвалися з болота дикі качки. (З. Тулуб)
Звиклим вухом він чує вдалині шум. (Л. Смілянський)

Коментарі

Щоб додати коментар, увійдіть.