ЗІВ'ЯЛО — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники

ЗІВ'Я́ЛО .

Присл. до зів'я́лий 3. Приклади

Якось зів'яло опустився [хлопчик] на стілець і задивився у вікно. (Є. Кравченко)

Див. зів'я́нути.

Док. до в'я́нути 1; засохнути (про рослини). Приклади

Зів'яла вже та квітка запашна, Її нема – сама суха стеблина.... (Б. Грінченко)
[Неофіт-раб:] Квіти в косах ще не зов'яли. (Леся Українка)
Сховалась осінь у ліси, з дерев спадає лист жовтавий, і вже зів'яли в лузі трави. (І. Гончаренко)

перен. Док. до в'я́нути 2; утратити молодість, красу; змарніти (про людину). Приклади

І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать. А я зов'янула в неволі. (Т. Шевченко)
Вона зів'яла, зсохла, як билина в спеку; лице зблідло, помарніло, аж зчорніло. (І. Нечуй-Левицький)
Постаріла Еврідіка. Зів'яли рожеві вуста, пожовтіла ніжна шкіра, зморшки порізали пелюсткові щоки. (О. Бердник)

Утратити жвавість, рухливість, бадьорість; зробитися в'ялим, млявим. Приклади

– Такі [як Багрич] не можуть просто жити. Вони мусять діяти, боротись... Інакше занидіють, зів'януть. (Л. Дмитерко)
Знітився, зів'яв [Федір] під твердим поглядом дівчини, її короткий наказ позбавив його волі. (Д. Ткач)
Чого так зів'яли його сильні руки і в такій гіркій задумі поникла його голова? (Григорій Тютюнник)
Билося серце, хвилювалося почуттям і дожидало своєї любої пори... Та чи то ж дожде? Чи так і зов'яне, як бадилля без дощу од сонця?... (Панас Мирний)
[Малахій:] В очах у вас вони [мрії] ще не зів'яли, бринять, а як коли, так їх там ціла повінь. (М. Куліш)
Крайнюк притих, наче зів'яв, але сторожко дослухається, жде присуду. (В. Кучер)

перен. Утратити силу вияву, ослабнути, зникнути (про почуття, думки і т. ін.). Приклади

Зов'яне марне у палатах Краса і молодость [молодість] моя. (Т. Шевченко)
Зів'яло з часом та почало гаснути в серці Йоновім і почуття до Гашици. (М. Коцюбинський)
Що як в той час Від його [морозу] поцілунків Мак на щоках моїх палко розквітне?! Може, краса моя бідна зів'яне!? (О. Олесь)

рідко. Те саме, що уме́рти. Приклади

Заплющила очі [Одарка] й Богу душу оддала, навіть не зітхнула. Зів'яла сидячи, як та квітка на сонці. (І. Нечуй-Левицький)

Коментарі

Щоб додати коментар, увійдіть.