ТІЛЬКИ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте доречність вживання слова чисто, і якщо воно підкреслює винятковість ознаки, названої прикметником, замініть в офіційно-діловому чи науковому стилі на: суто, виключно, тільки.

АЛЕ:

У кімнаті було чисто. Ми всі геть-чисто злякалися.

Замініть нехарактерний для української мови вислів одна видимість, коли мовиться про щось оманливе, на стилістично кращий варіант: тільки так здається.

Замініть сполучник як тільки, якщо він вказує, що якась дія починається відразу після іншої, на стилістично кращий варіант: щойно.

АЛЕ:

Як тільки не називали його: і ледарем, і бовдуром.

Борис Антоненко-Давидович згадував:
– Якось, здаючи мені машинопис, досвідчена друкарка сказала: «Я не виправляла, бо так написано скрізь у вашому рукопису. Але слово тільки тепер ніхто не вживає: це – анахронізм.»
Я поцікавився, що саме треба писати замість тільки. І вона, дивуючись з моєї простодушності й відсталості, відповіла: «Тепер усі пишуть лише.»
Невдовзі переконався, що друкарка була недалека від істини. Не тільки початківці, що не встигли виробити власного стилю і набути певних мовних навичок, а й письменники зі стажем і більш-менш відомим ім'ям останнім часом так уподобали частку лише, що майже забули другу – тільки.
Від тієї розмови Бориса Антоненка-Давидовича з друкаркою минуло більше двадцяти років.Чи ж змінилося щось? Анічогісінько. У своєму незбагненному захопленні словом лише немало авторів, ігноруючи навіть стилістичні вимоги, безоглядно тулять цю частку у фрази. Наприклад: «Удома залишилася лише немічна бабуся»; «Мені залишилося лише попросити вибачення в супутників». Між тим, наша класика та жива народна мова не надають переваги ні лише (лиш), ні тільки, а в міру потреби послуговуються обома цими словами: «Хотів говорити і не міг. Лише дивився» (Михайло Коцюбинський); «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка). Близьким за звучанням, а інколи і за значенням до лише є лишень, однак воно стоїть здебільшого з дієсловом у наказовому способі й відповідає російській частці – ка (смотри-ка, скажи-ка): «А покажи лишень, скільки в тебе грошей» (Григорій Квітка-Основ'яненко).

Правильніше: як тільки, тільки-но

1. Чи можна замінювати прислівник винятково прислівником виключно?
Замість того, щоб використовувати синонімічні прислівники на позначення високої міри ознаки – винятково, дуже, надзвичайно, зловживають штучно створеним словом виключно. Правильні вислови: винятково (дуже, надзвичайно) здібний студент, винятково (дуже, надзвичайно) щастить і неправильні: виключно здібний студент, виключно щастить. У ролі частки бажано замість виключно вживати звичні слова тільки, лише. Уміти говорити і не лише словами; допомогу подаватимуть тільки тим, хто перебуває за межею бідності.
2. Виняток – виключення
Виняток – відхилення від звичайного, від загального правила. «Винятки, очевидячки, минаємо» (Михайло Коцюбинський). Без винятку – не виключаючи нікого, нічого. За винятком – виключаючи кого-, що-небудь; крім когось, чогось. «Усі, за винятком Бойчука, здивовано дивилися на свого шкіпера» (Микола Трублаїні). Неправильно без виключення, за виключенням. У російського прикметника исключительный український відповідник винятковий – «який нечасто трапляється, особливий, надзвичайний». Уживається зі словами випадок, талант, здібності, пам'ять, причина, точність, ситуація, мужність, умови тощо.
Прислівник винятково також слід застосовувати в значенні «надзвичайно, дуже; не так, як усі». Винятково обдарована людина.
Іноді замість виняток помилково ставлять виключення – іменник, утворений від дієслова виключати. Виключення означає «усунення, унеможливлення, припинення дії». «Виключення з інституту засмутило не так недисциплінованого студента, як його батьків». Виключення зі списку, з депутатської фракції, з товариства. Прикметник виключний передає зміст «такий, що поширюється лише на один предмет». Виключне право. Треба вживати виняткові обставини, виняткова гостинність, виняткові заходи, а не виключні обставини, виняткова мужність, виняткові умови, винятковий випадок, а не виключний випадок і т. ін.
Те саме стосується і прислівника виключно. Він доречний у тому разі, коли виступає в значенні «тільки, лише». Виключно для тебе. А ось, наприклад, у фразах «Обставина, що має виключно велику вагу», «Виключно важливий факт» це слово доцільно замінити на винятково.
3. Виключно чи винятково?
Виключно – штучно створений прислівник, яким зловживають мовці, зокрема науковці, публіцисти, хоч на позначення високої міри ознаки є більш підхожі, питомі слова винятково, дуже, надзвичайно. Правильні словосполучення: слухали винятково уважно, дуже ввічливий, надзвичайно сумлінна. Неправильні: слухали виключно уважно, виключно ввічливий, виключно сумлінна.
У ролі видільно-обмежувальної частки бажано замість виключно вживати тільки, лише, як це робили наші класики. «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка), «Софія Петрівна сердито обвела оком цілу родину, але співчував їй тільки Антоша» (Михайло Коцюбинський), «Лише мох вкриває собою оте віковічне, ніким не займане каміння» (Анатолій Шиян).

Якось, здаючи мені машинопис, досвідчена друкарка сказала: «Я не виправляла, бо так написано скрізь у Вашому рукопису. Але слово тільки тепер ніхто не вживає: це — архаїзм». Я поцікавився, що саме треба писати замість тільки. І вона, дивуючися з моєї простодушності й відсталості, відповіла: «Тепер усі пишуть лише».
Невдовзі переконався, що друкарка була недалека від істини. Не тільки початківці, що не встигли виробити власного стилю й набути певних мовних навичок, а й письменники зі стажем і більш-менш відомим ім'ям останнім часом чомусь так уподобали частку лише, що майже забули другу, дуже поширену й досі в живій мові народу — тільки.
У своєму незбагненному захопленні слівцем лише чимало авторів, не дбаючи про стилістичну неоковирність тексту, коли збігаються поряд або в одній фразі однакові звуки й корені, пишуть: «Він залишив лише записку, не пояснивши в ній, власне, нічого»; «Знаю лише, що дядько не залишив своєї роботи»; «Але лише над його ліжком була прибита дерев'яна поличка».
Таких прикладів можна було б навести безліч із нашого поточного життя, та досить і цих, щоб переконатись у немилозвучності мови від надуживання словом лише й у тому, як це віддаляє мову художньої літератури від живої, народної.
Звісно, частка лише — правомірна («Хотів говорити і не міг. Лише дивився». — М. Коцюбинський). У народній мові трапляється й частка лиш («Нашому маляті лиш слинку ковтати». — М. Номис). Але ні класика, ні народна творчість не цуралися широко вживаного слова тільки: «Лишилось тільки десять хвилин» (М. Коцюбинський), «Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу» (народна пісня).
Отож іноді хочеться сказати численним прибічникам слова лише, висловлюючись їхнім стилем: облишмо це безнастанне лише, даймо місце законному, давновідомому тільки!

Вищий ступінь якісних прикметників творять, як відомо, додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфікса -іш- або -ш-: червоний — червоніший, довгий — довший; найвищий ступінь порівняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса най-: червоніший — найчервоніший, довший — найдовший.
Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова більш: витриманий — більш витриманий, — і найвищого ступеня, складеного з слова найбільш і звичайного ступеня: найбільш витриманий.
Хоч ці форми ступенювання прикметників — проста й складена — є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: «Їй-бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була» (з живих уст); «І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, — люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі» (С. Васильченко).
Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: «Цей спосіб — більш зручний для практичного застосування», — читаємо в журналі; «Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю», — читаємо в газеті; «Найбільш цікавим був виступ акробатів», — чуємо в доповіді; «Передова частина української інтелігенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною», — бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по-українському: «спосіб зручніший», «найпередовіші райони», «найцікавішим був виступ акробатів», «зробити українську літературу дійовішою й активнішою».
Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: випробувати — випробуваний — більш (найбільш) випробуваний. Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а — прикметник із прикметником: «Він — більш хитрий, як розумний». У такому разі слово більш відповідає російському скорее: «Он — скорее хитрый, чем умный». Допоміжне слово найбільш часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: «Це є найбільш характерні ознаки нашого часу».
Слово самий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: «Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней» (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово самий із подібним щодо звукового складу словом самий, яке означає «один тільки»: «Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю» (І. Нечуй-Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: «У нашій області — самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою».
Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що- або як-: «Він — щонайстарший над усіма» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану» (І. Ле).
Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: «Страх — більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У дружбі він свої чуття гартує, у нім сильніше «наше» над «моє» (І. Муратов); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах — дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).
Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата». Ці відступи — помилкові. Треба казати: «задні ноги — довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його брат»

Дехто з сучасних журналістів і молодих письменників так уподобав слово лише, що забув про близьке тільки і, нехтуючи навіть стилістичні вимоги, раз у раз тулить це лише, як в оцій фразі: «Він помітив їх лише тоді, як вони вибігли на узлісся; лише в одного з них теліпався за спиною автомат».
Істотної різниці між словами тільки й лише (або лиш) нема, але не треба збіднювати мову й користуватись завжди одним словом. Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному, а, в міру потреби, користуються обома словами: «Тільки тоді і полегша, як нишком заплачу» (І. Котляревський); «Хотів говорити і не міг. Лише дивився» (М. Коцюбинський); «Усі дівки прийшли води набирати, лиш моєї милої не пускає мати» (народна пісня).
Близькою за звучанням, а інколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: «А покажи лишень, скільки в тебе грошей?» (Г. Квітка-Основ'яненко). Але здебільшого ця частка стоїть із дієсловом у наказовому способі й відповідає російській частці -ка (смотри-ка, скажи-ка): «Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворітьми» (Т. Шевченко); «Куди вам! Підіть лишень умийтесь!» (М. Номис). Через те, що для першого значення цієї частки є аж три синоніми, краще користуватись нею тільки в другому значенні: «Дай лишень прикурити»; «Скажи лишень, де ти вчора була?».

Інколи доводиться чути з уст і бачити на письмі вислови на кшталт: «Варто мені взятися за роботу, як він одразу ж кличе мене до себе»; «Варто мені лягти, як миттю засинаю». В обох цих фразах слово варто, вжите в значенні прислівника, стоїть не до речі, його механічно перенесено з російських висловів «стоит мне взяться за работу», «стоит мне лечь». По-українському в таких випадках слід сказати: «Тільки (або — тільки-но, як тільки) візьмусь за роботу, він одразу кличе мене до себе»; «Тільки (або — тільки-но, як тільки) ляжу, миттю засинаю».
Слово варто кажемо тоді, коли хочемо висловити, що слід або не слід щось робити, що є в цьому потреба чи рація: «І справді варто було б попливти човном» (І. Нечуй-Левицький); «То видно, ще не варто над ним і сумувать» (Леся Українка); «Варто щось попоїсти» (Б. Грінченко).

«Він їв виключно черствий хліб», — читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб». Прислівник виключно — штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково («З усіма він чемний і винятково ввічливий». — Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». — І. Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». — Б. Грінченко).

Правильніше: Тільки через півстоліття

Правильніше: Як тільки, тільки-но

Правильніше: Тільки ляжу, миттю засинаю

Правильніше: Тільки сум, зневіра