ТРЕБА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Перевірте, чи не пропущено кому перед підрядним реченням, приєднаним сполучником (Український правопис. §118 Б п.11).

АЛЕ:

Замініть нехарактерний для української мови вислів у разі необхідності, у випадку необхідності, при необхідності на стилістично кращий варіант: якщо буде потреба, якщо треба, у разі потреби.

Перевірте можливість замінити канцеляризм підлягати (чомусь) на стилістично кращий варіант: має бути, треба.

Для урізноманітнення мовлення замініть слід, слідує, якщо мовиться про необхідність, на стилістично кращий варіант: треба.

АЛЕ:

Він залишив на піску свій слід.

У нас дуже вподобали слово шлях, ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова — дорога, путь тощо. «Я не знаю шляху до вашої квартири», — чуємо з уст; «Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці»; «Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе», — читаємо в сучасних оповіданнях; «А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?» — читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова — така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення?.. Звернімось до української класичної літератури й фольклору: «В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали» (Т. Шевченко); «Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся» (М. Коцюбинський); «Позаростали дороги, де ходили панські ноги» (з живих уст); «Через гору шлях-доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая» (народна пісня).
Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова дорога й широко користувались ним, бо словом шлях називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського тракт: «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися» (Т. Шевченко). Уживають слово шлях і в переносному розумінні, близькому до поняття «широка, далека дорога»: «На шляху поступу ми — лиш каменярі» (І. Франко).
Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово путь жіночого роду або дорога: «Далекая путь, хвилини не ждуть» (Леся Українка); «Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд» (переклад із російської); «В далеку дорогу піду» (Б. Грінченко).
Невелика дорога між селами зветься путівець: «Путівцем над річкою... тихою ступою чвалала руда конячка» (О. Довженко).
Не пряма дорога, а кружна зветься манівець: «Хто манівцями простує, той удома не ночує» (прислів'я).
Дорогу нагору називають узвіз: «До стін Китай-городка почавсь крутий узвіз» (П. Усенко).
Відповідно до російського торная (укатанная) дорога українською мовою кажуть битий шлях, бита дорога: «Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (народна пісня).
Російському вислову таким путем відповідає український таким способом (або таким чином): «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (М. Коцюбинський); «Таким чином я добув вищу освіту» (з живих уст).
До речі, останнім часом став дуже поширюватися в нас західноукраїнський вислів у такий спосіб, що подекуди витискує вислів таким способом: «Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину». Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову таким способом, що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: «Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину».
На російський вислів туда ему и дорога! українською мовою кажуть: так йому й треба!, катюзі по заслузі!, своїм шляхом пішов!
Не треба обмежувати свою мову одним-однісіньким словом шлях, коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або «не знаю дороги», або «не знаю, як пройти до вашої квартири», «намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці», «обмацуючи путь поперед себе», «А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?».

Прикметника необхідний і похідних — прислівника необхідно й іменника необхідність годі знайти в творах української класики, не чути їх і з уст народу. Це — штучні слова, «ковані», як казали раніш. А тим часом вони поширились не тільки в нашій сучасній публіцистиці, а й у художній літературі! Ось приклади: «Необхідною умовою успішного навчання є дисципліна серед учнів»; «Ці правила необхідно пам'ятати завжди»; «У цьому нема ніякої необхідності».
Чи є в цих словах якась потреба, чи бракує в українській мові відповідників до російських слів необходимый, необходимо, необходимость? Звернімось до класики: «В господі постала заметня, розмова була... про подорож, про речі, потрібні для подорожі» (Леся Українка); «Почекаємо, побачимо, що і як, і коли буде потреба, є в нас шаблі і рушниці боронити своє» (З. Тулуб).
Якщо слід посилити значення потреби, можна додати до прикметника потрібний і прислівників потрібно або треба слова конче, украй (край), аж-аж-аж («Конче треба було довідатись, що тут сталось». — В. Козаченко; «Позич макітри — аж-аж-аж треба!» — З живих уст). Так само можна посилити значення самого іменника потреба, додаючи слова гостра, конечна (доконечна), нагальна: «Дементій відчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою» (С. Воскрекасенко); «Дмитро відчув нагальну потребу побути на самоті» (Н. Рибак).
В українській діалектній мові можна почути слово необходимий, але воно означає — «той, що його не можна обійти»: «Як підуть дощі, дак грязь буде необходима» (Словник Б. Грінченка).

У повсякденному усному мовленні, ба навіть у художніх творах дієслово мусити витискує останнім часом інші, більш підхожі для того чи іншого випадку дієслова. Кажуть, наприклад: «Я мушу сьогодні прийти до вас поговорити про всяку всячину», — коли тут краще було б сказати: «Я маю сьогодні прийти до вас...» Чому саме так? А тому, що дієслово мусити вказує на крайній ступінь потреби («Татари мусили відступити назад, щоб не замочити капців». — М. Коцюбинський), а яка тут крайня потреба, коли хочуть говорити про всяку всячину! Інша річ, коли йдеться про щось серйозне, поважне, — тоді треба сказати: «Я мушу до вас прийти в одній невідкладній справі».
Так само не на своєму місці стоїть форма дієслова мусити в реченні: «Усі робітники мусять знати правила техніки безпеки», — бо тут теж ідеться не про крайній ступінь потреби, а лише про обов'язок чи бажаність чогось. У таких випадках більше підходять слова належить, годиться, треба та інші або сполука бути повинним, яких і треба вживати: «Усім робітникам належить (годиться, слід, варто, треба) знати правила...»
Якщо такої категоричності потреби чи обов'язку нема, тоді треба користуватись висловом із дієсловом мати: «Підвода мала приїхати до Кам'яного вночі» (І. Нечуй-Левицький); «Ось слухайте, щось маю вам сказать» (Є. Гребінка).

Правильніше: треба направити

Правильніше: треба, потрібно, необхідно

Правильніше: Як годиться; як треба; як слід; як має бути

Правильніше: Насамперед треба ухвалити

Правильніше: На відповідь не довелося довго чекати

Правильніше: Треба рятуватися

Правильніше: Треба пройти обстеження

Правильніше: Треба розтяти нарив

Правильніше: Треба було вбратися, одягтися

Правильніше: Читаючи вголос, треба