СУТЕ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: збагнути суть справи; розібратися в суті

Правильніше: своєю суттю

За суттю – невдалий варіант нашого ж вислову по суті. Українці мають на нього такі самі права, як і росіяни (по существу). Адже кажемо: ділити по справедливості, видно пана по халявах, катюзі по заслузі, отже, й по суті для нас не чуже.

Правильніше: суть
кажучи по суті

Правильніше: суть справи

Правильніше: рація; сенс; суть; сутність; єство; внутрішня природа; раціональне зерно

Правильніше: глузд; рація; суть; зміст

Правильніше: розмотувати клубок (клубка)

Правильніше: так от у чім сила, що кобила сива; так от у чім сила (суть); ось де притичина (заковика); видно, де дно

Правильніше: збагнути (осягнути, з'ясувати, усвідомити) суть справи; увійти в суть справи

Правильніше: та навколо)

Правильніше: одним розчерком пера

Правильніше: тягти волинку

Правильніше: дорозумітися

Правильніше: дивитися в корінь справи

Правильніше: ходити кругами

Правильніше: почати здалека

Правильніше: травити баланду

Правильніше: казати (говорити) до діла (до пуття); казати (говорити) по суті; мовити до речі

Правильніше: скакати по верхах

Правильніше: вдумуватися; добиратися до суті; заглиблюватися; вникати з головою; розбирати на всі боки

Правильніше: сенс життя

Дієслова в другій особі однини теперішнього часу та в майбутньому часі доконаного виду мають закінчення -еш (-єш), -иш (-їш): хочеш, будуєш, вариш, гоїш, захочеш, збудуєш, звариш, загоїш. Виняток становлять дієслова дати, їсти, відповісти, розповісти: ти даси, їси, відповіси, розповіси, а не даш, їш, відповіш, розповіш, як то часом, надто в західних областях України, кажуть.
Дієслово бути має в усіх особах однини й множини форму є: «Зазнаю чужої сторони, яка вона є» (Марко Вовчок); «Ви є у нас від самого царя настановлені» (Г. Квітка-Основ'яненко). Іноді для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була» (П. Тичина); «Коли в чоловіка хліба єсть достаток, то в нього в дому всякий буває статок» (М. Номис). У сучасній українській літературній мові звичайно випускають форми є, єсть у складеному присудку: я — учень V класу, ти мені — родич, він тобі — товариш, — залишаючи їх тільки тоді, коли треба надати фразі врочистого тону: «Я єсть народ».
Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчні. Форма суть трапляється в південно-західних діалектах. В українській класичній літературі цих форм уживали тоді, коли було треба надати фразі врочистості або іронії: «Як справді кохаєш, як вірний єси, мені серце неньки живе принеси» (М. Вороний).

Правильніше: Самою своєю суттю; у самій своїй суті

Правильніше: Виявляється суть

Правильніше: Короткозоре бачення суті

Правильніше: Сенс життя