ПРОТИВНИК — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: запеклий противник

Правильніше: неприхильник; противник

Противник як термін у військовій справі означає назву ворожої сторони. «Про укріплення противника ніхто не мав точного уявлення, але, незважаючи на це, війська з ходу пішли на штурм, настільки великим був їхній порив, бажання не дати ворогові укріпитись у Криму на зиму». (О. Гончар.)
Словом противник часто називають членів спортивних команд, що змагаються між собою. «Суперники динамівців цілковито контролювали перебіг матчу: технічно володіючи м'ячем, вони частіше атакували ворота противника, постійно змінюючи напрям атаки і чергуючи флангові атаки з сольними, таранними проходами півзахисників». (З газети.) «Стиляга» спершу нібито дотримувався правил бою. Потім, після кількох добрих стусанів, розлютувався і почав вимахувати великими шкіряними рукавицями у всі боки. Дуже смішно хитрив, намагаючись обдурити свого противника». (Д. Ткач.)
Противник може вживатись і переносно. «Наталя Сидорівна була поступливою і не звикла чинити опір. Навіть тоді, коли її ображали безпідставно, вона не домагалась викриття підступності противника і воліла примиритися, аби було тихо». (А. Хижняк.)
Противником називають також людину, яка негативно ставиться до якихось дій, ідей, теорій, активно виступає проти них, заперечує їх. «Жартома написав [англійський письменник Даніель Дефо] памфлет, спрямований проти самого себе, вигадавши собі противника». «Минули роки. Нові часи висунули нову тезу літературної творчості: правда — проти вигадки. Отоді дісталося фантазеру Дефо на горіхи. Непримиренним противником його став англійський сатирик Джонатан Свіфт, автор роману «Мандри Гуллівера». (З журналу.)
Супротивник найчастіше вживають як спортивний термін. «Білограєва рука з затиснутим у ній конем смикнулась і враз опустилась. Він поставив фігуру просто під пішака супротивника». (Ю. Мушкетик.)
Часто в художній літературі і в розмовному стилі мовлення слово супротивник вживається й на позначення ворогуючих сторін, які збройно виступають одна проти одної. «[Д а н и л о:] — …Сокири зробити такі, щоб перерубувати супротивника, як дровину». (А. Хижняк.) «Там, на півдні, передбачалось створити міцний кулак і розбити ворога… вкупі з кількома кінними полками, що мусили переслідувати розбитого супротивника і жорстоко «рубати» його до ноги». (М. Трублаіні.) «І другого дня, як косарі в жнива, на сході сонця почали сходитися війська супротивників на бій». (Іван Ле.)
Але в офіційному і діловому стилях мовлення як військовий термін виступають тільки слова противник і ворог.
Слово супротивник також уживається на позначення людини, що додержується протилежних поглядів, має інші наміри, звички, ніж хтось. Вжите в такому значенні слово супротивник не має відтінку гострої ворожості, запеклості. «…Я можу відчувати до моря ніжність, але без жодного замилування. Саме до моря, бо з ним зараз іде запекла боротьба. Я навіть шаную його, як відважного супротивника». (О. Донченко.)
Для характеристики людини (стосовно її конкурента), яка з кимось змагається в досягненні певної мети, вживають слово суперник. Найчастіше воно виступає в галузі політекономії — для характеристики антагонізму в економічному змаганні монополістів і цілих держав, і в побутовій мові — на позначення одного з двох або кількох претендентів на увагу якоїсь жінки. «Німеччина в своєму промисловому розвитку наприкінці минулого століття [XIX] випередила Англію і почала витісняти свого суперника з його старих ринків». (З підручника.) «Як зацькований, блукав Віталій по закутках парку, місця собі не знаходив. Котрий же з тих сержантів — його суперник? Котрому з них вона злодійкувато-щасливо потискатиме руку в темряві кінозалу?» (О. Гончар.) «Та й що там могло привернути увагу такого вельможного й вельми закоханого… закоханого в себе самого — без суперника, — що ж там могло привернути увагу такого пана: степ та й степ». (О. Ільченко.)
Таким чином, як військовий термін в офіційному стилі вживається слово противник; в інших значеннях, залежно від контексту, можуть виступати слова супротивник, суперник, а часом і противник.

Противник – вороже військо; ворог. «Уся галявина... прострілювалася противником з кулеметів» (Олесь Гончар). Цим словом називають і членів спортивних команд, що змагаються між собою.
« – Грав я у футбола. Голкіпером був. Противник у нас серйозний – команда Тимка Квасолі» (Олесь Донченко). Лексема противник може також означати «той, хто негативно ставиться до когось, чогось». «Противники моїх думок не вгавають і рвуть їх і мене особисто з усіх боків» (Михайло Драгоманов).
Супротивник незрідка вживають і як спортивний термін. «Перед матчем супротивники кілька хвилин грають без рахунку» (Вадим Собко), «Він поставив фігуру просто під пішака супротивника» (Юрій Мушкетик).
У художній літературі та усному мовленні супротивник використовують на позначення сторін, що збройно воюють одна з одною: «І другого дня почали сходитися війська супротивників на бій» (Іван Ле). Однак в офіційному та діловому стилях як військовий термін виступають тільки слова противник і ворог.
До іменника супротивник удаються тоді, коли йдеться про людину, що дотримується протилежних поглядів, має інші наміри, звички, ніж хтось. Ужите в такому значенні слово іноді не має відтінку гострої ворожості, запеклості. «... Я можу відчувати до моря ніжність, але без жодного замилування. Саме до моря, бо з ним зараз іде запекла боротьба. Я навіть шаную його, як відважного супротивника» (Олесь Донченко).
Таким чином, як військовий термін в офіційному стилі використовується слово противник; в інших значеннях, залежно від контексту, виступають або противник, або супротивник.

Правильніше: у ворожих лавах

Правильніше: Має багатьох противників