ПОМИЛКА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: очевидна помилка

Правильніше: погрішність; хиба; похибка

Правильніше: друкарська помилка; чортик

Правильніше: прикра друкарська помилка

Правильніше: хиба; недогляд; недолік; помилка; огріх; похибка; вада, ґандж; несправність

Правильніше: трапилася (закралася, уклюнулася) помилка

Правильніше: трапилася (сталася) помилка

Колись слово недолік мало далеко вужче значення, ніж тепер, коли воно вживається відповідно до російських недостаток, недочет, як це бачимо в таких фразах: «У роботі рільничої бригади виявлено багато недоліків», «Це оповідання захоплює і хвилює своїм змістом читача, але в ньому, на жаль, є багато стилістичних недоліків».
Утворений від кореня дієслова лічити в значенні «рахувати» й заперечної частки недо іменник недолік був синонімом слова нестача: «Під час ревізії каси виявлено недолік (або нестачу) на 575 крб. 21 коп.»; «Знов у коморі натрапили на недоліки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса».
Слід відзначити, що тепер слово недолік, набувши значення російських недостаток, недочет, утратило колишнє значення, віддавши його синоніму нестача, й витискує з ділової, а часом і з художньої мови інші відомі слова, що з погляду мовної традиції є чіткішими відповідниками до російських недостаток, недочет. Таких слів є чимало: хиба, вада, огріх, прогріх, похибка, помилка, недоробок. Чи не краще й природніше зазвучала б перша фраза, якби замість недоречного там слова недоліки поставити огріхи: «У роботі рільничої бригади виявлено багато огріхів (або хиб, недоробок)»? На краще пішло б і в другій фразі, якби там стояло слово хиби (або вади): «Це оповідання захоплює й хвилює своїм змістом читача, але в ньому є багато стилістичних хиб (вад)».
Українська класична література й народна мова користуються словом недолік тільки в значенні «нестача»; для інших значень уживають наведених слів: «Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений» (В. Стефаник).
Російському слову изъян, близькому своїм значенням до слова недостаток, в українській мові відповідають ґанжа (ґанджа) або ґандж, де перший звук — проривний, вимовляється, як латинське «g»: «Бувають люди з природженою ґанжею» (І. Нечуй-Левицький); «У всій стайні нема коня без ґанджу» (з живих уст).
Із цих прикладів бачимо, що наша мова має досить відповідників до російських недостаток, недочет, изъян, то чи варто заміняти всіх їх одним словом недолік? Хоч би тільки з стилістичних міркувань, та й то нема в цьому потреби.

Правильніше: помилка

Правильніше: вада, хиба, недолік (нестача), огріх, прогріх, похибка, помилка, недоробок, ґанжа, ґандж

Правильніше: Фатальна помилка

Правильніше: запобігти помилкам

Правильніше: припуститися помилки

Правильніше: припуститися помилки

Правильніше: через помилку

Правильніше: бути помилкою

Правильніше: лихий (біс, нечистий, дідько) попутав

Правильніше: у тексті трапляються помилки

Правильніше: призвести до помилки кого

Правильніше: визнати помилку

Правильніше: набивати ґулі

Правильніше: трапляються помилки

Правильніше: допуститися друкарської помилки

Правильніше: нарізати (утяти) січки

Правильніше: наламати дрова; нарізати січки

Правильніше: припускаються помилок

«Він довго ховався, але чи страх переміг, чи заговорила совість — прийшов-таки з повинною до міліції», — читаємо в репортерській замітці й напружуємо думку, щоб точно зрозуміти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до міліції з якоюсь жінкою, в чомусь зобов'язаною, чи то він прийшов признатись до своєї вини, визнати свою провину або помилку, покаятися в тому, що накоїв. Адже слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду, а не іменник: «Весною на економії пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени кожна молодиця повинна була принести на економію двадцять качок» (І. Нечуй-Левицький); «А коли ж ти, дівко, горда, ти повинна жарти знати: як парубок зачіпає, ти повинна жартувати» («Материалы и исследования» П. Чубинського).
Проте в художній літературі траплялося це слово й з функцією іменника як відповідник до російського повинная: «Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою» (Панас Мирний). Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, приміром, слово бумага замість папір («На щуку хтось бумагу в суд подав». — Л. Глібов), щоб надати тексту офіційно-канцелярського колориту. Навряд чи є потреба в сучасній діловім і художній мові користуватись цими канцеляризмами, коли є в народній мові давні відповідні слова: визнання провини (чи помилки), признання до вини, каяття. Російський вислів принести повинную краще перекладати українською мовою — признатись у провині, покаятися, повинитися. Через те в репортерській (фразі, наведеній на початку, точніше й краще було б висловитись так: «прийшов-таки повинитись до міліції» (або «прийшов-таки до міліції признатись у провині»).

Правильніше: виявити (помилки, дефекти)
Під час перевірки слідча комісія виявила чимало фактів зловживань службовим становищем.

Правильніше: Припускаються помилки