ПАНА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: від милого друга мила й пуга; від свого пана не болить і рана

Правильніше: знати пана по халяві (по халявах)

Правильніше: видно (знати) пана по халявах; видно, що ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті

Треба розрізняти правопис і значення слів: бона (паперові гроші, що вийшли з обігу) – бонна (вихователька, гувернантка), біль (страждання) – білль (законопроект), була (наголос на другому складі, жін. рід від бути) – булла (папська грамота), Віла (столиця Вануату) – вілла (комфортабельний будинок за містом), пана (род. відмінок іменника пан) – панна (дівчина), міра (одиниця виміру) – мірра (ароматна смола), мана (привид, ілюзія) – манна (крупа, каша), гама (музичний термін; переносно: послідовний ряд якихось однорідних або відмінних одне від одного предметів, явищ: гама барв, гама настроїв) – гамма (назва третьої літери грецького алфавіту; складник низки термінів – гамма-проміння, гамма-спектр, гамма-функція тощо), мото... (частина складного слова, що означає «моторний», наприклад, мотоклуб і под.) – мотто (епіграф, гасло, дотепний вислів).

Просимо розтлумачити правомірність уживання звертань пан, пані, панове на теперішньому етапі буття нашої спільноти.
За більшовицьких часів універсальною формою звертання було слово товариш. Щоправда, як в усній, так і в письмовій формах воно постійно еволюціонувало: «т. Вухналь», «тов. Вухналь», «товариш Вухналь Йосип Васильович». Усі різновиди прийнятої норми варіювалися залежно від того, хто і на якому щаблі стояв. Ніхто не наважувався звернутися до будь-кого зі словом пан, бо ризикував почути від якогось «гегемона» презирливе «пхе» – у ліпшому випадку, а в гіршому – потрапити «до д'ної ями»...
Зі словом громадянин частіше зверталися до тих, кого позбавляли громадянських прав або ж щоб дистанціюватися. Лексемою добродій краще було не послуговуватися, бо тоді людину сприймали як причетну до колишньої Директорії...
Слово мадам було лайливе. Ним обзивали, коли хотіли натякнути на сумнівні морально-етичні якості особи. Таке зміщення понять у вживанні слів-звертань, та ще й узятих з чужих мов, створило свій макаронічний стиль, щось на зразок «Эй, девушка в светлой кофточке!», «Эй, мужчина в темной шляпе!» Незрідка доводилося спостерігати, як до незнайомих зверталися «ніяк», тобто ставили запитання, висловлювали міркування начебто безадресно, у простір з надією, що хтось прийме це «на себе» і відповість чи втягнеться в розмову.
Лише на початку 90-х років лаконічне, милозвучне і найбільш відповідне саме українській спільноті звертання пан, пані, панове стало начебто набувати прав громадянства. Ці слова з притаманним їм стримано-емоційним і водночас найповнішим виявленням поваги зазвучали у побуті, в офіційних стосунках, у інших сферах.
Першими проти цього просто-таки з обскурантським запалом виступили законотворці, товариші народні депутати, колишні обкомівці. Вірні ідеям пролетарської солідарності їх підтримали ще зліші секретарі райкомів партії. Ну, а електорат – він і є електорат... Так швиденько і повернулися до вже звичного «ніяк». Так і кажемо, так і пишемо, як на сходняку – «Вухналь».
Можливо, є відповідна інституція, яка має регламентувати такі питання? Будемо вдячні, якщо повідомите нам про це.
З повагою, Борис Іванович Кульчицький, Київ-60, вул. Ольжича, 9-а, кв. 25.
Шановний Борисе Івановичу!
Сьогодні багато хто в Україні вже не хоче користуватися словом товариш, яке зганьбили більшовики (втім, воно зберігає своє термінологічне значення у військовій сфері), але й до звертань пане, пані, панно, панове люди не призвичаїлися, хоч дванадцять років живемо в незалежній державі. Не призвичаїлися, бо ніхто – ні владні структури, ні відповідні наукові установи та громадські організації – не пропагують цих форм, не роз'яснюють важливості їхнього застосування. Тому й чуємо часто у відповідь: «Та який я в біса пан...» або «Теж мені пани, на трьох одні штани...» А деякі мешканці нашої країни ще й досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично, агресивно виступають проти слова пан як форми звертання. І це тоді, коли її активно використовує увесь західний слов'янський світ, а також прикарпатський регіон України.
У документах форма пан уживається з ім'ям, прізвищем, назвою посади, тобто порівняно з добродій має виразне забарвлення офіційності. А до колективу людей, до аудиторії слухачів варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановне товариство, вельмишановне зібрання.
Інстанцією, яка може докладніше поінформувати вас з цього питання, є академічні інститути української мови та мовознавства. Їхня адреса: Київ-1, вулиця Михайла Грушевського, 4.

Правильніше: пан над (між) панами

Правильніше: пани деруться, а в хлопів чуби тріщать

Правильніше: помазатися паном

Правильніше: чи пан, чи пропав – двічі не вмирати; раз козі смерть

Правильніше: сам собі пан

Правильніше: або пан або пропав; гратися (бавитися) з вогнем; лізти чортові на роги

Правильніше: ой чи пан, чи пропав – двічі не вмирати

Правильніше: який пан, такий і жупан; який пан, такий і крам; яка хата, такий тин; який батько, такий син

Правильніше: повів коня кувати, як кузня згоріла; замкнув пан стайню, як коні вкрадено; по відправі не дзвонять

Правильніше: перша пані

Правильніше: пане ігорю

Правильніше: казав пан кожух дам, та й слово його тепле; казав, та не зав'язав; ждали, ждали та й жданки розгубили (та й годі сказали); надіявся дід на обід, та без вечері спати ліг

Правильніше: сам собі пан

Правильніше: або пан або пропав

Правильніше: понадіявся дід на обід, та без вечері спати ліг

Правильніше: помазатися з панами

Правильніше: пан або пропав

Правильніше: чи пан, чи пропав – двічі не вмирати

Правильніше: господар (пан) становища

Правильніше: помазатися в пани

Правильніше: пани деруться, а в хлопів чуби тріщать

Правильніше: служити двом панам

Правильніше: що буде, те (то) й буде; хай буде що буде; хай (най) діється (буде) що хоче; або (чи, хоч) пан або (чи, хоч) пропав

Правильніше: або рибку з'їсти, або на дно сісти

Правильніше: з пані Галиною

Правильніше: З пані Наталею

Правильніше: Панотче