МЕНА — СЛОВОВЖИВАННЯ | Горох — українські словники

В українській мові зраджують кого або що (знахідний відмінок). Якщо хтось, бува, відступає від норми і вживає зраджує кому-чому, то це помилка, яку можна пояснити впливом російської мови. Адже росіяни изменяют кому-чему (давальний відмінок) і ніколи ніде не изменяют кого-что.
Ось як писали наші класики: «Зрадив дівчину кохану (кого)» (Степан Руданський); «Та доля лихая зрадила хутко його (кого)» (Леся Українка); «Зрадив він народну справу (що)» (Панько Куліш); «Я зрадив би себе (кого), якби дививсь інакше» (Володимир Самійленко); «Князі й бояри... зраджують край свій (що)» (Іван Франко).

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

все рівно, мені однаково, мені байдуже, про мене, насильно милим не будеш, на милування нема силування, вистава була до того поганою, що..., вистава була такою поганою, під відкритим небом, просто неба

Буває, що і в мовленні тих, хто прагне оберігати чистоту нашого слова, "проскакують" здеформовані чи напівздеформовані вислови, фрази: все рівно (природні мені однаково, мені байдуже, про мене), насильно милим не будеш (забуваємо українську приповідку на милування нема силування), вистава була до того поганою, що... (треба такою поганою), під відкритим небом (треба просто неба).

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

Як правильно: “Мені болить серце” чи “У мене болить серце”?

Дієсловом боліти найчастіше послуговуються для вираження відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. « – Чого ти, сину, став такий сумний? Чи в тебе щось болить?» (Іван Нечуй-Левицький). Коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить (тобто вболіваю за це), йому болить, матері болить.
Отже, крім форми з родовим відмінком («Що в тебе болить?»), існує форма й з давальним («Що тобі болить?»).

Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)

Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати

Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: «Я вибачаюся». Так сказати не можна, бо частка -ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот — характерний для подільського, волинського та інших південно-західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.
Так само не можна казати: «За ці слова треба вибачатись», — а слід: «треба попросити вибачення» або «треба перепросити».

«Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича