МЕНА — ЕТИМОЛОГІЯ
бігме́ «їй-богу» (заст.)
складне утворення з іменника [біг] «бог» і скороченої форми займенника мене чи мені на ґрунті усталених виразів типу бог мене побий (покарай і под.) або бог мені допоможи;
м. богме «бігме», схв. бòгме, бòме, слн. Bogme «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бігма́
бігма́тася
«божитися»
богме
«тс.»
богми́тися
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| богме «бігме» | македонська |
| бòгме | сербохорватська |
| Bogme «тс.» | словенська |
| бòме | українська |
| біг «бог» | ? |
| мене (покарай і под.) | ? |
| мені (покарай і под.) | ? |
| бог мене побий (покарай і под.) | ? |
мі «мені»
результат контамінації первинної форми дав. в. одн. ми (заст.) «тс.» і вторинної форми мені́;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| ми «тс.» (заст.) | ? |
| мені́ | ? |
міня́ти
псл. měnjati, měniti, пов’язане з měna «зміна»;
«поріднене з лит. maĩnas «обмін, зміна», лтс. maîna «тс.», лат. commūnis (‹commoinis) «загальний, звичайний», гот. gamains «тс.», двн. mein «облудний», дінд. mēníḥ «помста», máyate «міняє»;
іє. *mеі- «міняти»;
р. меня́ть, бр. мяня́ць, др. мѣняти, п. mieniać, mienić się, ч. měniti, слц. meniť, вл. měnjeć, нл. měniś, měnjaś, болг. меня́, м. мени, менува, схв. ме́нити, мијèнити, слн. ménjati, стсл. мѣнити;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Astasiae» Ж
безперемі́нно
«неодмінно»
ви́мін
«обмін»
ви́мі́на
«тс.»
відмі́на
«зміна; різновид; особливість; граматичний тип; скасування; [відмінність; виродок, потвора Ж; рахіт Ж; потворна дитина, хвора на рахіт; підмінена дитина]»
відмі́нний
відмі́нник
«кращий учень, кращий працівник; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмі́нок
«граматична форма імені; [потворна дитина, хвора на рахіт]»
відмінча́
відмі́нювати
«змінювати граматичну форму»
відміня́ти
«змінювати»
за́мін
«заміна, обмін»
замі́на
замі́нка
«заміна,обмін»
замі́нний
замі́нник
замі́нювач
змі́на
зміни́во
«поперемінне»
змінко́ванє
«грошові справи»
змінко́вий
«вексельний»
змінли́вий
змі́нне
«розмінні гроші»
змі́нний
змі́нник
«той, хто працює на зміні; [зрадник Ж]»
зміннинки́
зміно́к
«вексель»«робітник, що прийшов на зміну іншому»
зміно́чний
«вексельний»
змінь
«різнотілка, Astasia»
(зоол.)
зробити
«помінятися»
міна́
мі́на
«обмін»
міни́вець
«шпат»
(мін.)
міни́ти
«змінювати; [міняти Ж]»
міни́тися
«мінятися; сяяти різними кольорами, переливатися»
мінли́вий
мінни́к
«переливниця райдужна, Apatura iris L.»
(ент.)
мінови́й
міньба́
мінька́
«давай мінятися»
мі́ньки
(у виразі [ходімо м.] «тс.»)
міньма́
міня́йлик
«ганчірник»
міня́йло
міняка́
міня́льний
міня́льник
мі́нянка
«міняння»
міня́чка
«товкунець звичайний, Empis tesselata Fabr.»
(ент.)
наперемі́нку
наперемі́ну
напоперемі́ну
незмі́нник
(мат.)
неодмі́нний
о́бмін
обмі́на
«зміна, відмінність; різновид; викуп; потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нний
обмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
обмі́нчик
«міняйло»
одмі́нок
«потворна дитина, хвора на рахіт»
одмінча́
перемі́на
пере́мінка
«переодягання, перерва»
перемінли́вий
перемі́нний
перемі́нник
«той, хто замінює іншого на роботі»
перемінчи́вий
підмі́на
підмі́нний
підмі́нок
«підмінена дитина»
підмінча́
поперемі́нний
приміни́тися
«пристосуватися»
промі́н
«обмін»
промі́на
«тс.; завдаток Нед»
промі́нне
«те, що береться за розмін»
ро́змі́н
розмін»
хвора на рахіт; чортеня
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| мяня́ць | білоруська |
| меня́ | болгарська |
| měnjeć | верхньолужицька |
| gamains «тс.» | готська |
| mein «облудний» | давньоверхньонімецька |
| mēníḥ «помста» | давньоіндійська |
| мѣняти | давньоруська |
| *mеі- «міняти» | індоєвропейська |
| commūnis «загальний, звичайний» (‹commoinis) | латинська |
| maîna «тс.» | латиська |
| мени | македонська |
| měniś | нижньолужицька |
| měnjaś | нижньолужицька |
| mieniać | польська |
| mienić się | польська |
| měnjati | праслов’янська |
| меня́ть | російська |
| ме́нити | сербохорватська |
| ménjati | словенська |
| мѣнити | старослов’янська |
| менува | українська |
| мијèнити | українська |
| měniti | чеська |
| cлц. meniť | чеська |
| měniti | ? |
| měna «зміна» | ? |
| máyate «міняє» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України