ЛЕЛЕЧКА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Вигук леле дедалі рідше чується в сучасній українській мові, поступаючись перед вигуками от біда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько). Але наша класика й народне мовлення широко послугуються цим вигуком, що передає захоплення або подив («Леле, лелечко мені!» — М. Номис) чи гіркоту («Ой леле! Даремні питання!» — Леся Українка). Будучи відповідником до російського увы, вигук леле не є абсолютним синонімом вигуків ой біда («Ой біда мені з тобою, не знаю, що й робити!» — З живих уст), ой горе («Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі». — Народна пісня), ой лихо, ой лишечко, ой лишенько («Ой лишечко! Хто іде!» — Т. Шевченко). Ці вигуки передають почуття більшого жалю, ніж вигук леле, за яким чути легкий смуток чи невдоволення: «Леле, я таки не встиг дочитати книжки — забрали її в мене» (з живих уст); «Ой лелечко, лелечко, болить моє сердечко!» (П. Чубинський).