ЛЕЛЕЧКА — ЕТИМОЛОГІЯ
ле́ле (вигук для вираження жалю, нарікання, страху або здивування)
звичайно пояснюється як вигук звуконаслідувального характеру (псл. *lele), утворений подвоєнням складу le, подібно до гр. ἐλελευ̃ (вигук скорботи), ἐλελελευ̃ «тс.» (Sławski IV 140; БЕР III 354; Matzenauer 239);
більш очевидною здається тотожність цього вигуку з кличною формою від [ле́ля] (псл. [lelja]) «старша жінка; тітка; мати»);
пор. не́не «леле» від не́ня «мати»;
болг. ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування), м. леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування), схв. лȅлē «леле», лēлé «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
леле́кати
«голосити, стогнати, квилити»
леле́чи
«тс.»
ле́лечко
«тс.»
лелі́ти
«плакати, пхикати»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування) | болгарська |
ἐλελελευ̃ «тс.» | грецька |
ἐλελευ̃ | грецька |
леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування) | македонська |
*lele (вигук скорботи) | праслов’янська |
le | праслов’янська |
lelja | праслов’янська |
лȅлē «леле» | сербохорватська |
лēлé «тс.» | сербохорватська |
ле́ля «старша жінка; тітка; мати» (псл. [lelja]) | українська |
не́не «леле» | українська |
не́ня «мати» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України