ЛЕЛЕЧКА — ЕТИМОЛОГІЯ

ле́ле (вигук для вираження жалю, нарікання, страху або здивування)

звичайно пояснюється як вигук звуконаслідувального характеру (псл. *lele), утворений подвоєнням складу le, подібно до гр. ἐλελευ̃ (вигук скорботи), ἐλελελευ̃ «тс.» (Sławski IV 140; БЕР III 354; Matzenauer 239);
більш очевидною здається тотожність цього вигуку з кличною формою від [ле́ля] (псл. [lelja]) «старша жінка; тітка; мати»);
пор. не́не «леле» від не́ня «мати»;
болг. ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування), м. леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування), схв. лȅлē «леле», лēлé «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

леле́кати «голосити, стогнати, квилити»
леле́чи «тс.»
ле́лечко «тс.»
лелі́ти «плакати, пхикати»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ле́ле (вигук для вираження жалю, ляку або здивування) болгарська
ἐλελελευ̃ «тс.» грецька
ἐλελευ̃ грецька
леле (вигук для вираження болю, страху, горя, здивування) македонська
*lele (вигук скорботи) праслов’янська
le праслов’янська
lelja праслов’янська
лȅлē «леле» сербохорватська
лēлé «тс.» сербохорватська
ле́ля «старша жінка; тітка; мати» (псл. [lelja]) українська
не́не «леле» українська
не́ня «мати» українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України