ДРУЖИНА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: синьо-жовта дружина

Правильніше: спортивна дружина

Правильніше: дружина

Правильніше: дружина; адамове ребро; біла челядь

Жінка — особа, протилежна чоловікові за статтю. «Немає такої сфери суспільної діяльності, де б натхненно і творчо не працювали жінки».
Слово жінка може означати також дорослу особу жіночої статі на відміну від дівчинки, дівчини. «На нарах підвелася заспана дівчина і, здивовано слухаючи жінку, дедалі ширше посміхалася. Потім легко стрибнула на підлогу, хапливо зазирнула в люстерко, поправляючи зачіску, і, вхопивши жінку за руку, енергійно потягла її до виходу». (О. Гончар.)
Дружина — заміжня жінка (стосовно її чоловіка). «Довго дивились Орлюк і Уляна вслід танкам. І тільки, коли останні машини зникли в пітьмі за горбом і гул моторів і брязк заліза злилися вдалині в знайому музику похідних ночей, Орлюк поглянув на молоду дружину». (О. Довженко.) «Підбіг до дівчини й підняв їй рукою голову. На мене глянула моя майбутня дружина». (Ю. Яновський.)

І раптом…
Не вірю очам своїм я —
Чи сон то,
чи казка,
чи мрія?
Іде з моряками дружина моя,
Синка пригорнувши, Сергія.
(М. Нагнибіда.)

«Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини». (Є. Гуцало.)
Проте часто в значенні «дружина», коли йдеться про особу жіночої статі, вживають слово жінка. «Не журися, жінко, біс біду перебуде, — кладе руку на плече дружини. — Ще ти в мене такою господинею будеш, що сам Плачинда позаздрить. — Мар'ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням». (М. Стельмах.) «Сказавши жінці й матері, що він поїде по лісах оглядати, де кращий матеріал, та забариться, мабуть, зо два дні, Семен подався в свою мандрівку з налагодженим заздалегідь «прошенієм». (М. Коцюбинський.)
У мовленні і в художній літературі здебільшого розрізняють ці два слова за значенням.

«Г е л е н а: Чоловіче!
Ти справді хочеш покарать мене?
В о я к и-с п а р т а н ц і (що оточують Гелену):
Вона невинна! Богорівна жінка…
Даремне, царю, ти ганьбиш дружину!»
(Леся Українка.)

«Дружина маленька, худорлява і доволі сварлива жінка». (О. Довженко.)
Часом, коли в реченні є вже слово дружина, щоб не повторювати його, вживають слово жінка в цьому ж значенні. «Коли вмерла перша жінка, він [Семен] сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини». (М. Коцюбинський.) «Дружина в придане принесла йому не гроші, а десятини, горіли б вони разом із нею, бо тепер цю землю забирали від нього, то хай би і жінку забрали…» (М. Стельмах.)
Але можливі ситуації, коли вживання слова жінка в значенні «дружина» може призвести до непорозуміння. Наприклад, хто така супутниця директора — його дружина чи чужа йому жінка (обидва варіанти можливі) в такому реченні: «Поруч з директором школи ішла жінка».
Правда, в тексті бувають слова, які допомагають зрозуміти, в якому саме значенні вжите слово жінка: коли в значенні «дружина», воно здебільшого виступає в супроводі присвійних займенників, неозначеного займенника чиясь або разом із власним ім'ям чоловіка (моя, його, чиясь жінка. Юхимова жінка, жінка Юхима); в значенні «представниця статі, протилежної чоловічій» — часто в поєднанні з неозначеним займенником якийсь у жіночому роді однини або з прикметником, що характеризує іменник жінка (наприклад: якась, худорлява, гарна, невисока, короткозора, білява).
Отже, коли слово жінка в реченні має відтінок присвійності (якщо до нього можна поставити питання ч и я?), воно вжите в значенні «дружина» (часом у реченні може не бути відповідного займенника або імені чоловіка, але присвійність встановлюється з контексту).
Таким чином, найчастіше в сучасній мові у значенні «заміжня жінка» (стосовно її чоловіка) вживається слово дружина. В усному мовленні або в мові художніх творів з метою уникнути тавтології вживають і слово жінка. Звичайно, ми сприймаємо цілком нормально використання слова жінка в народній пісні «Ой на горі та й женці жнуть», де розповідається про Сагайдачного, «що проміняв жінку на тютюн та люльку». Або в арії Карася з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»: «Буде жінка, мабуть, бити, за чуприну волочити».
В українській мові з давніх часів узвичаєно було називати дружиною будь-кого з подружжя — чоловіка або жінку.

Одружились
Мої молодії.
Може, воно й не до ладу,
Та що нам діять,
Коли таке сподіялось;
Рік уже минає,
Уже й другий. З дружиною Ярина гуляє
По садочку…

Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодії
Веселії літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сього світа.
(Т. Шевченко.)

Правда, в нашому столітті назва дружина в подружжі частіше вживається щодо жінки, а стосовно особи іншої статі — назва чоловік (хоча останнє й створює деяку незручність і часом спричиняється до неточності в слововживанні: адже таким самим словом називають і дорослу особу чоловічої статі, навіть якщо вона й не одружена).
Отже, слово дружина в значенні «член родини» — це один з подружжя, жінка або чоловік; оскільки щодо чоловіка воно вживається рідше, то інколи сприймається як архаїчне.

Дружина – заміжня жінка (стосовно її чоловіка). «І от знайшлася-таки людина, що покохала його. З болем дивиться (Мар'ян) на просте, трохи вилицювате, з скорботно-соромливим ротом обличчя дружини» (Михайло Стельмах). Дружина означає також чоловіка у подружжі (стосовно його жінки).
Закувала зозуленька
В зеленому гаї,
Заплакала дівчинонька –
Дружини немає.
(Тарас Шевченко)
Проте часто в розумінні «дружина», коли йдеться про особу жіночої статі, вживають слово жінка. «Не журися, жінко, біс біду перебуде, – кладе руку на плече дружини. – Ще ти в мене такою господинею будеш, що сам Плачинда позаздрить». Мар'ян дивиться на дружину, сміється, втішаючи її, а вона давиться сльозами і хлипанням» (Михайло Стельмах). Але можливі ситуації, коли використання іменника жінка в значенні «дружина» може призвести до непорозуміння. Наприклад, хто така супутниця директора – його дружина чи чужа йому жінка – в оцьому реченні: «Поруч з директором школи йшла жінка». Правда, в тексті бувають лексеми, що допомагають збагнути, в якому саме розумінні вжито слово жінка: в значенні «дружина» воно здебільшого виступає в супроводі присвійних займенників, неозначеного займенника чиясь або разом із власним ім'ям чоловіка (моя, його, чиясь жінка, Юхимова жінка, жінка Юхима); в значенні «представниця статі, протилежній чоловічій» – часто в сполученні з неозначеним займенником якась або з прикметником, що характеризує іменник жінка (наприклад, худорлява, гарна, невисока, короткозора, білява, чорнява).
Як наголошувала мовознавець Євгенія Чак, коли слово жінка має відтінок присвійності (якщо до нього можна поставити питання чия?), воно вжите в розумінні «дружина» (часом у реченні може не бути відповідного займенника або імені чоловіка, але присвійність встановлюється з контексту).

Правильніше: дружина, жінка

Правильніше: наставляти роги; скакати (стрибати) в гречку