ДВА — СЛОВОВЖИВАННЯ

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду вживаються з кількісними, а не кількісно-збірними числівниками. Тому правильно буде сказати: «Вчора я одержала два листи», а не «двоє листів».
Якщо іменник чоловічого роду означає живих істот, здебільшого вживають кількісно-збірний числівник двоє (двоє хлопців, двоє студентів, двоє робітників); коли ж іменник чоловічого роду означає таких високопоставлених у суспільстві осіб, як маршал, академік, професор, кількісно-збірний числівник двоє вживати не бажано. Треба сказати: два маршали, два академіки, два професори, тобто вжити ці слова з кількісними числівниками. Деякі мовознавці вважають, що якби сказати, наприклад, «двоє маршалів», «троє генералів», «четверо академіків», то числівники у формі двоє, троє, четверо вносили б у значення всього словосполучення знижений відтінок.
З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони означають, — живих істот чи неживі предмети, — вживається тільки одна форма, а саме: кількісний числівник дві (дві жінки, дві лікарки, дві шафи).
Іменники середнього роду, а також іменники двері, ножиці, ворота, які мають лише форму множини, вживаються зі збірними числівниками. Тому можливі форми двоє відер, двоє яєць, двоє дверей, двоє ножиць.
Збірні числівники використовуються не в усіх стилях, а тільки в розмовному, у фольклорі, в мові художніх творів.
А як правильно сказати: «Дівчинці подарували дві ляльки» чи «Дівчинці подарували двох ляльок»?
Лялька — дитяча іграшка, зроблена у вигляді людини, точніше — дитини. Тому, коли цей іменник виступає в сполученні з дієсловами, які виражають значення, що характеризують поведінку, побут, звичаї, особливості людини, в знахідному відмінку вживається форма, спільна з родовим відмінком, наприклад: «Дівчинка викупала, нагодувала і поклала спати двох своїх ляльок». У сполученні з перехідними дієсловами, що виражають дії, які не реалізуються стосовно людини (купити, подарувати, пошити і т. ін.), слово лялька в знахідному відмінку множини відмінюється як іменник, що означає неживий предмет: «Дівчинці купили (подарували) дві ляльки».
Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на … або менше на …, то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього: коли йдеться про особи, то іменник і числівник мають або форму, спільну з родовим відмінком (більше на двох учнів), або форму, спільну з називним відмінком (більше на два учні). В інших випадках вживається тільки форма, спільна з називним відмінком. Наприклад: «У хлопця в колекції було більше на два жуки, ніж у його сестри».

Правильніше: за два кроки

Правильніше: (сім днів)
тиждень
два тижні
протягом тижня

Правильніше: Двома етапами

Правильніше: Завбільшки два кулаки

Правильніше: Купила два оселедці

Перевірте, якщо є, узгоджений із числівником два, три, чотири іменник, який найчастіше має бути у формі називного відмінка множини, а не родового однини.

ПРИМІТКА:

У формі родового відмінка однини з числівниками два, три, чотири вживаються:

1) іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-:
три киянина — бо кияни; чотири селянина — бо селяни; АЛЕ: три грузини — бо грузини;

2) іменники IV відміни:
два імені, три кошеняти, чотири племені.

Якщо іменник указує на приблизність і стоїть перед числівником, то перед два, три, чотири він ставиться в родовому відмінку множини: років (за) два, днів (за) три, тижнів чотири.

Після числівника півтора і дробових числівників іменник раз рекомендовано вживати у формі родового відмінка із закінченням -а: півтора раза, у 2,4 раза.

АЛЕ:

якщо мішаний дріб має елемент з половиною, третиною, чвертю, то відмінок залежить від числівника, який позначає цілу частину, і тому для числівників два, три і чотири пишемо рази, а для п’ять і більше — разів.

У два з половиною рази, у три з чвертю рази, у чотири з половиною рази, у п'ять з половиною разів, у шість з третиною разів.

Замініть канцеляризм більш ніж у два (три, чотири) рази на стилістично кращий варіант: більш ніж удвічі (утричі, учетверо).

Якщо конструкцію кожні два (три…) дні вжито для позначення повторюваної події і до неї можна поставити запитання як часто?, то стилістично краще буде вжити: що два (три…) дні.

Замініть конструкції (більш ніж) у два (три, чотири) рази, (більш ніж) у п'ять (шість, сім, вісім, дев'ять) разів, стилістично кращим варіантом є: (більш ніж) удвічі, утричі, учетверо, уп'ятеро, ушестеро, усемеро, увосьмеро, удев'ятеро, удесятеро.

Як наголошується в довіднику «Культура української мови», літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п'ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом «Як правильно?», ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов'язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу «Як краще?». Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать – збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.
Норма – явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду сполучаються з кількісними, а не збірними числівниками. Правильно буде: «Я написав братові два листи», а не «двоє листів». Якщо іменник чоловічого роду позначає живих істот, при ньому здебільшого ставлять збірний числівник двоє (двоє школярів, двоє суддів, двоє робітників). Так само троє, четверо, п'ятеро... десятеро. А коли мовиться про високопоставлених у суспільстві осіб, то, на думку деяких мовознавців, слід казати і писати два маршали, два міністри, бо двоє надає висловлюваному зниженого стилістичного відтінку.
З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони позначають, – живих істот чи неживі предмети, – застосовують кількісний числівник дві (дві подруги, дві медсестри, дві ручки). Іменники середнього роду, а також іменники ворота, двері, ножиці, що виступають лише в множині, сполучаються зі збірними числівниками (двоє відер, двоє дверей, двоє ножиць). Як і особові займенники ми, ви, вони у формі родового відмінка (двоє їх у матері).
Збірні числівники не можуть входити до складених. Тому, поєднуючи складені числівники, котрі закінчуються на два (три, чотири), з множинними іменниками та іменниками ІV відміни типу теля, лоша, курча, використовують лічильні слова голова, штука, екземпляр, одиниця тощо. Шістдесят дві голови телят. У непрямих відмінках лічильні слова зникають.
Іменники, котрі в однині та множині мають різні основи (громадянин, дівчина, людина, дитина), вживаються з числівником два у родовому відмінку однини: два громадянина, дві дівчини.
Означення, що входить до складу кількісно-іменникового сполучення, може бути в називному чи родовому відмінках множини. При іменниках жіночого роду перевага надається називному відмінку (дві бурхливі річки), а при іменниках чоловічого і середнього – родовому (два військових літаки, два гірських озера). Означення, виражене присвійним прикметником, ставиться у родовому відмінку множини незалежно від граматичного роду іменника (два братових щоденники).
Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на... чи менше на..., то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього. Коли йдеться про особи, іменник і числівник мають форму або родового відмінка (більше на двох журналістів), або називного (більше на два журналісти). В інших випадках вдаються тільки до називного відмінка.
По двоє, прислівник. По дві особи, істоти, речі: збиралися по двоє, по двоє стали розходитися. Близьке за змістом до нього слово пара поєднується: а) з іменниками, що позначають два однорідних предмети, які становлять одне ціле (пара чобіт, пара коней, пара білизни); б) з іменниками, що позначають двох осіб, об'єднаних спільною дією, станом, почуттям (молода пара, пара фігуристів); в) з іменниками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі (пара яблук). Ненормативними є словосполучення пара днів, пара хвилин, пара (пару) слів. Треба: кілька днів (хвилин), кілька слів.

Дієслово-присудок звичайно узгоджується в числі з підметом речення: якщо підмет стоїть в однині, то й дієслово-присудок також виступає в однині («Посадила стара мати три ясені в полі». — Т. Шевченко); а множина підмета зумовлює й множину дієслова-присудка («На чужину з України брати розійшлися». — Т. Шевченко).
Проте бувають випадки, коли дієслово-присудок стоїть в іншому числі, ніж підмет: «Був собі дід та баба» (казка). Здавалось би, що за наявності в цьому реченні двох підметів — дід та баба — дієслово-присудок слід було б поставити в множині, але якщо дієслово-присудок стоїть перед двома або кількома підметами, а перший підмет стоїть в однині, то й дієслово стоятиме теж в однині: «Був собі котик та півник» (казка).
Дієслово-присудок виступає в однині також тоді, коли підмет має при собі додаток, що становить із підметом одну підметову групу речення й пов'язується з ним прийменником з: «Гарматний відгомін з першим громом мішався раз у раз в одних розкатів жмут» (М. Бажан).
Дієслово-присудок буде в однині й тоді, коли за підмет правлять збірні слова — більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина та інші, поєднані з залежними від них іменниками (прикметниками) в родовому відмінку: «Більшість присутніх пристала на цю пропозицію»; «Кілька відер води бухнуло на вогонь» (М. Коцюбинський).
Якщо підмет складається з числівника два, три, чотири й іменника, а в реченні мовиться про спільну дію, дієслово-присудок слід ставити в однині: «Летить чотири утиці» (Б. Грінченко); «На полу лежало три чоловіки» (Панас Мирний). Якщо в реченні треба підкреслити, що особи, які складають підмет із числівником, діють кожна окремо, дієслово-присудок годиться ставити в множині: «Не вертаються три брати, по світу блукають» (Т. Шевченко).
Якщо підметом є складений числівник, де останнє слово — один, дієслово-присудок може стояти в однині в чоловічому роді або в безособовій формі на -ло: «31 солдат вийшов з оточення», «Вийшло з оточення 31 солдат». Якщо перед таким підметом є означення в множині (усі, наші й под.), присудок має форму множини: «Усі двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання».

Правильніше: (два роки назад, місяць назад)
тому (два роки тому)
місяць тому

Правильніше: два роки тому

Правильніше: двічі, два рази

Правильніше: Надрукувалися шістдесят два

Правильніше: Стоять два явори

Правильніше: Обоє рябоє; яке їхало, таке й здибало

Правильніше: Два пучки петрушки

Правильніше: Два гектари землі

Замініть скальковану конструкцію у двох словах, якщо мовиться про лаконічний виклад, опис чогось, на стилістично кращий варіант: двома словами.

Правильніше: двома словами

Правильніше: Двома словами

Правильніше: лизати язиком два боки

Правильніше: чи пан, чи пропав – двічі не вмирати

Правильніше: раз козі смерть

Правильніше: служити двом панам

Приємно, що, крім «Хрещатика», мовні рубрики з'являються в інших виданнях. Скажімо, в «Українському народному календарі» за 2002 рік виступає з цікавими публікаціями на цю тему Тетяна Теодорович. «Запитаєш про ціну на базарі, – пише вона, – і почуєш у відповідь: «П'ять рублів» або у кращому разі «П'ять гривнів». Поважаймо нашу грошову одиницю, називаймо її правильно: «гривня». І відмінюймо правильно. Отже, пам'ятаємо: гривня – грошова одиниця, гривна – металева прикраса у вигляді обруча, яку в давнину носили на шиї. Тому дві гривні і дві гривни – це різні речі. Гривня, зрозуміло, жіночого роду, тож дивно і смішно чути: один гривень. А ще часто чуємо: п'ять гривнів (гривен), двадцять п'ять гривнів замість правильного п'ять гривень, двадцять п'ять гривень. Якщо важко осягнути відмінювання – скористайтеся шпаргалкою у день зарплати: прочитайте уважненько, що написано на купюрах. І ще візьміть до уваги: гривня відмінюється як вишня.

Перші компоненти складних слів. З другою частиною пишуться разом.
Дво... вживається тоді, коли наступна частина починається з приголосного (крім слів сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний): дводенний, двоквартирний, двогодинний, дволітровий, двокілометровий, двомоторний.
Двох... використовуємо: 1. Коли другий компонент складного слова починається з голосного (двохактний, двохатомний, двохелементний). 2. Коли цим компонентом є порядкові числівники сотий, тисячний, мільйонний, мільярдний (двохсотий, двохмільйонний, двохмільярдний). 3. Коли виступає частиною складного числівника (двадцятидвохрічний, сорокадвохгодинний).

В усному мовленні, а часом і в пресі трапляються вислови типу «Училище чи ліцей – це дві великі різниці». Іменник різниця, як відомо, передає несхожість у чомусь. Для нього характерні прикметники-означення великий, глибокий, займенник жодний (жоден). Наприклад: «Між варіантами задачі, запропонованої учням на уроці, немає великої різниці». Проте цей іменник з кількісними числівниками не поєднується. Таким чином, у першій фразі годилося б також написати велика різниця, а не дві великі різниці (це тільки в Одесі полюбляють так казати).

Як узгодити в роді прикметник, займенник або дієслово минулого часу зі своєрідними складними словами, утворюваними двома іменниками? Вживаючи сполучення типу планета-гігант, поема-спогад, конкурс-вікторина, слід мати на увазі, що на першому місці звичайно стоїть іменник, значення якого мислиться дещо ширше, загальніше порівняно із значенням другого компонента. Другий компонент – то іменник-уточнення. Він нагадує прикладку. Провідне за значенням слово нерідко поєднується з різними іменниками. Виставка-огляд, виставка-продаж, музей-квартира, музей-садиба, школа-інтернат, школа-комплекс тощо. Рід узгоджуваних слів (прикметника, займенника, дієслова минулого часу) визначає іменник ширшого, загальнішого значення. Напр.: "Затишний музей-садиба Чехова в Криму приваблює багатьох відвідувачів" (з газети), "Народний театр-студія має своїх прихильників (з газети). Зрідка провідне за значенням слово у складному найменуванні стоїть на другому місці. "Нещодавно в селі Березняках відкрився кімната-музей образотворчого мистецтва" (з газети). Можна помітити, що деякі іменники, передуючи провідному за значенням слову, мають тенденцію не відмінюватися. Приміром, "Ту повість надруковано в останній "Роман-газеті", "На уроці діти працюють з текст-картою".

Правильніше: Двадцять дві пари окулярів

Правильніше: Велика різниця