ДАВНЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Для урізноманітнення мовлення замініть прикметник древній, який є останнім у синонімічному ряду, на один із варіантів: стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній.

Правильніше: давня справа

Правильніше: Давня справа

Правильніше: віддавна, здавна; з (від) давнього часу (давніх часів); з давньої давнини; з давнього-давна

Правильніше: за старим (давнім) звичаєм; за давньою звичкою; як колись було; по-давньому

Правильніше: у давню (сиву) давнину

Правильніше: за давніх часів; у давніших часах

Правильніше: давній друг

Правильніше: давнє правило

Правильніше: давнє кохання не ржавіє; давнє кохання все перед очима

Правильніше: за старим (давнім) звичаєм

Правильніше: людина давнього гарту

Правильніше: знову взятися до свого (до старого, до давнього); вернутися до свого (до старого, до давнього)

Правильніше: стародавні (давні, прадавні) народи

Правильніше: стародавній, старовинний, давній; давноминулий; бозна-колишній

Прикметник давній означає «старовинний», «такий, що виник або існував у далекому минулому» (фактично він за семантикою в такому разі відповідає слову древній — давня література, давньогрецьке мистецтво, давньоруська мова). «Годі, звісно, шукати в поемі реальної давньої Русі, реального Києва, хоч би й огорнутого в історичний серпанок…» (М. Рильський.) «…Все дивувало в глибині поліських древлянських нетрів: і гнилий звітрений камінь, на якому виростали соснові бори, і мармурове родовище біля Дякової дубини, і лісові каменярні, де, схиливши спини, довбалися красиві засмаглі каменярі — давні нащадки колись вивезених сюди італійців, які давно зріднилися з українцями». (М. Стельмах.)
У фольклорі (казках), народній мові це значення стародавності підсилюється тавтологічним вживанням двох спільнокореневих слів поруч, у сполученні давня давнина. «Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали різних українських пісень…» (З. Тулуб.) «Давня то давнина, а наче вчора діялось». (Марко Вовчок.)
Давній вживають ще на позначення такого, що існувало відносно давно (давня звичка, давні надії, давній приятель). «У вільний час любив Грицько за давньою звичкою, Ще з школи, книжку почитати». (А. Головко.)

Я давній лист в планшеті віднайшов.
Папір пожовк, рядки вже напівстерті.
А він колись приніс таку любов,
Яка мене оберегла від смерті.
(Л. Дмитерко.)

В розлущ з вами, солов'ї Вкраїни,
Так вже серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
(М. Рильський.)

Слово давній може також передавати такий відтінок значення, як «колишній»: «З весною ожили давні надії і чутки». (М. Стельмах.) «І зараз, проводжаючи поглядом Лукію, Дорошенко відчуває, як пробуджується в ньому давня до неї ніжність, росте нездійсненна: жага щось повернути, щось повторити — далеке, як молодість, невловиме, як сон». (О. Гончар.)

Співали, як же! Пригадай,
Однолітку і друже давній…
(М. Рильський.)

Чому не зовсім виправдано вживати в цьому розумінні слово старий, наприклад, старий другі Тому що це може спричинитися до двозначності: невідомо, що саме означає словосполучення старий друг — людину, з якою давно, багато років хтось приятелює (протилежне йому — новий друг), чи людину похилого віку (протилежне — молодий друг). Щоб уникнути двозначності, коли йдеться про минуле, варто вжити слово давній, а не старий; коли ж мова йде про вік, — старий.
Неточне вживання цих двох слів досить поширене в усному мовленні. Здебільшого вживають старий там, де мало б бути давній. Та трапляється і навпаки: «На дивані лежала давня, потерта у частих мандрах валізка, а в ній все, що треба в дорогу».
Звичайно, в цьому реченні правильніше було б казати «стара валізка».

1. Стара казка чи давня казка?
Як прикметник слово старий уживається в значенні «літній» (старий чоловік); «непридатний до вжитку», «занедбаний», «занехаяний» (стара шапка); «несучасний», «колишній» (зброя старого зразка); «той, що передував чомусь» (повернувся на старе місце).
2. Чи не здається вам, що прикметник древній у нас витискує з уживання свої синоніми?
Ми в цьому переконані. Послухаймо лишень мовознавця Олександра Пономарева. Слов'янські мови взагалі, а українська особливо, каже він, багаті на синоніми. І завдання та обов'язок усіх працівників пера полягає в невтомному вивченні синонімічного розмаїття рідної мови, в ознайомленні з ним широкого загалу читачів, слухачів, глядачів. На жаль, доводиться констатувати, що не всі приділяють належну увагу виборові слова з синонімічного ряду. Часто-густо обирають якийсь один варіант, та й то не найліпший із фонетичних, граматичних та інших міркувань. За приклад можуть правити синоніми стародавній, давній, прадавній, старий, старовинний, правічний, предковічний, вікодавній, старожитній, древній, з-поміж яких у засобах масової інформації вживають чомусь лише слово древній, хоч воно стоїть аж у кінці цього ряду.
А «Словник української мови» подає древній з позначками розмовне й рідковживане. І воно не може входити до утворень офіційно-ділового характеру. Тому треба писати давньоруські князі, Давня Русь (Київська Русь).
3. Друг старий чи давній?
На вулицях Києва рекламні щити з написом «Старий друже», на телебаченні те ж саме – «Старий друже»... Зрозуміло, це звертання. Але який той друг насправді – старий чи давній? Ось що писав з цього приводу видатний український мовознавець Борис Антоненко-Давидович: «Іноді доводиться чути: «Ми з вами – старі приятелі», – хоча обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони – старі? Вони – давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовника, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами – старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).
Неточне вживання цих двох слів досить поширене в усному мовленні. Здебільшого ставлять старий там, де мало б бути давній. Але трапляється і навпаки: «На дивані лежав давній, потертий у частих мандрах чемоданчик, а в ньому все, що треба в дорогу», «І серцем я лину до росяних трав, до давньої нашої хати». Звичайно, в цих реченнях правильніше було б ужити «старий чемоданчик», «стара наша хата». Природніше сказати: давня звичка, давня казка, давнє правило, а не стара звичка, стара казка, старе правило. Зате стара (чи застаріла) зброя, старі поняття.

Іноді доводиться чути: «Ми з вами — старі приятелі», — хоч обом співрозмовникам нема й тридцяти років віку. То які вони — старі? Вони — давні приятелі. Але якщо треба підкреслити, що йдеться саме про вік співрозмовників, а не про давність приятелювання, тоді слушний буде прикметник старі: «Ми з вами — старі обоє, багато на віку бачили» (з живих уст).
Природніше, правильніше казати: давня звичка, давнє правило, а не стара звичка, не старе правило. Зате цілком слушно буде сказати: стара (чи застаріла) зброя, старі поняття, старий хрін тощо.

Правильніше: Давні друзі

Правильніше: Давнє правило