ВІЗИТА — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
нанести візит кому
Правильніше:
відвідати кого
Мова – не калька: словник української мови
нанести візит ввічливості
Правильніше:
прийти з поклоном
Мова – не калька: словник української мови
візит
Правильніше:
відвідини, відвідання
Мова – не калька: словник української мови
завдавати удару, удар, візит, наносити візит, шкода, нанести удар, нанести шкоду, робити візит
1. Робити візит чи наносити візит?
Візит українці завжди робили й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Скопійований з російської вислів наносити візит узагалі звучить карикатурно. Як і модний нині наносити удар. Таку моду підживлює недостатнє знання молодим поколінням літературної мови, тобто, кажучи відверто, малограмотність, яку залишила нам у спадок мовна політика СРСР. Між тим багато наших словників не рекомендують звороту наносити удар, а фіксують завдавати удару, підтримуючи давню українську традицію використовувати дієслово завдавати із значенням «заподіювати», «спричиняти». До спілки з ним охоче пристають іменники: завдавати жалю («Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш» – Словник Бориса Грінченка), завдавати жаху («Щоб більше жаху їй завдать...» – Леонід Глібов), завдавати муки («Не завдавай мені молодому смертельної муки» – нар. пісня), завдавати сорому («Він ламає завіти... та завдає їй сорому перед людьми» – Михайло Коцюбинський), завдавати туги («Не завдавай, чорнявая, моєму серцю туги» – нар. пісня).
Інколи лексему завдавати поєднують також з іменниками, що мають позитивне забарвлення. «Слава та, я признаюсь, завдавала серцю втіхи» (Леся Українка).
2. Шкоду не наносять, а завдають
Сьогодні часто кажуть і пишуть: нанести шкоду, нанести удар. Але це помилка. Шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар тощо не наносять, а завдають. Читаємо в класиків: «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (Іван Нечуй-Левицький); «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Леонід Глібов).
Візит українці завжди робили й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Скопійований з російської вислів наносити візит узагалі звучить карикатурно. Як і модний нині наносити удар. Таку моду підживлює недостатнє знання молодим поколінням літературної мови, тобто, кажучи відверто, малограмотність, яку залишила нам у спадок мовна політика СРСР. Між тим багато наших словників не рекомендують звороту наносити удар, а фіксують завдавати удару, підтримуючи давню українську традицію використовувати дієслово завдавати із значенням «заподіювати», «спричиняти». До спілки з ним охоче пристають іменники: завдавати жалю («Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш» – Словник Бориса Грінченка), завдавати жаху («Щоб більше жаху їй завдать...» – Леонід Глібов), завдавати муки («Не завдавай мені молодому смертельної муки» – нар. пісня), завдавати сорому («Він ламає завіти... та завдає їй сорому перед людьми» – Михайло Коцюбинський), завдавати туги («Не завдавай, чорнявая, моєму серцю туги» – нар. пісня).
Інколи лексему завдавати поєднують також з іменниками, що мають позитивне забарвлення. «Слава та, я признаюсь, завдавала серцю втіхи» (Леся Українка).
2. Шкоду не наносять, а завдають
Сьогодні часто кажуть і пишуть: нанести шкоду, нанести удар. Але це помилка. Шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар тощо не наносять, а завдають. Читаємо в класиків: «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (Іван Нечуй-Левицький); «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Леонід Глібов).
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)