ПАМ'ЯТЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: стати на пам'яті; навертатися на пам'ять (на думку); спасти на думку; устати в думці

Правильніше: дай, боже, на пам'ять

Правильніше: памороки забило кому; викинуло (вибило) з пам'яті кого

Замініть іменник свідомість у конструкціях, які описують стан притомності, на один з варіантів: пам'ять, тяма.

АЛЕ:

Свідомість розглядають як властивість високоорганізованої матерії — мозку, якою володіє тільки людина.

Правильніше: мати куцу пам'ять

Правильніше: мати коротку (куцу) пам'ять

Правильніше: коротка пам'ять

Правильніше: у тямку датися (убитися) кому; у голову (у мозок) уїстися кому; у пам'ять (у пам'ятку) упасти кому; даватися взнаки; утямки бути

Правильніше: ледача пам'ять

Правильніше: пам'ять притерплася

Правильніше: мати ледачу пам'ять

Правильніше: упасти в непам'ять; утратити памороки (тяму, пам'ять)

Правильніше: впало в пам'ять; врізалося (вбилося) в пам'ять

Правильніше: залишити добру згадку

Правильніше: видавити олію з когось; погріти (ломакою, києм) спину (плечі, ребра); дати (задати, всипати) бобу; погладити по спині; дати зуботичину (духопелів, духопеликів, чубровки, почубеньків, матланки, гарту, дранки, наминачки, перегону, швабу, шкварки); дати (задати) хльосту (хлосту, хльору, прасу, чосу, пинхви); дати [березової] припарки; дати (всипати) березової каші; дати (втерти) кабаки; дати (надавати) по шиї (по гамалику); дати пам'ятного (пам'яткового, в пам'ять, в пам'ятку); дати під [сьоме] ребро; дати по зубах; на кабаку стерти

Правильніше: на пам'ять (на спогад, на спомин) про кого (про що)

Правильніше: на пошанування

Розрізняються написанням.
Напам'ять (прислівник) – з пам'яті, не дивлячись у текст. Виступає як одне слово. «(Неріса:) Певне, вже й сусіди напам'ять вивчили оту промову про викуп мій» (Леся Українка), «Дмитро майже напам'ять знав, хто що має і як живе» (Андрій Гудима). На пам'ять (іменник з прийменником). Обидва слова пишемо окремо. «Часом давно забуте звідкись прилізе на пам'ять» (Михайло Коцюбинський), «Якось Хома виявив бажання, щоб Ференц змалював його на пам'ять нащадкам подільської Вулиги» (Олесь Гончар).

Якось в Олексія Миколайовича Толстого запитали, які гріхи проти мови він вважає найтяжчими. У відповідь письменник перелічив чимало порушень мовних норм і з-поміж них назвав «перевантаження доповіді, лекції чи просто розмови зайвими словами на кшталт вільна вакансія, перша прем'єра», а також «інші підступні тавтології – повторення сказаного, тільки в інакшій формі, без кінця і без потреби вживані робота, боротьба тощо».
Чому підступні? Бо такі тавтологізми не завжди одразу впадають в око і легко проникають у мову. До того ж не всім точно відомо, що означають деякі з них, надто коли це іншомовні слова. Наприклад, іменник вакансія вже сам передає зміст «незайняте місце». Тому не рекомендується вживати сполучення вільна вакансія, звільнилася вакансія, треба вільна посада, звільнилося місце. Оскільки слово сувенір виражає поняття «річ, подарована або одержана на згадку; пов'язана із спогадами про кого-, що-небудь», означення для нього не потрібне. Вислови типу пам'ятний сувенір, сувенір на пам'ять є тавтологічними, і вживати їх у літературній мові не можна. Слід казати й писати: купити сувенір, магазин сувенірів і т. ін. Так само неприйнятні тавтологізми меморіальний пам'ятник і пам'ятний меморіал (тобто пам'ятний пам'ятник). Тут доцільніше використати лише одне із слів – пам'ятник чи меморіал. У сполученнях перший дебют, перша прем'єра, передовий авангард, захисний імунітет, головний пріоритет перші складники також зайві. Адже дебют – це перший виступ, прем’єра – перша вистава, авангард – і є передовий, імунітет – захисна реакція організму, а пріоритет саме й означає «верховенство». Іноді чуємо: є багато альтернатив; іншої альтернативи немає. Але ж альтернатива – то потреба вибору між двома можливостями. І замість цих висловів годиться вживати: є альтернатива; альтернативи немає або іншого виходу немає.
Тавтологізмами стають і давно відомі слова із, здавалося б, цілком ясним значенням, приміром, величезна махина (махина не може бути невеликою), сміливий ризик (цей іменник і без епітета передає рішучу дію), віддавати належну данину (є вислови: віддавати належне і віддавати данину, в другому випадку слово належна не потрібне). Зайва лексема свій у висловах совати свого носа (хіба не зрозуміло, що не чужого?), ділитися своїми думками (міркуваннями). І не тільки в них. Візьмімо слово автобіографія (грецьке autos – сам, bios – життя, grapho – пишу) – життєпис особи, складений нею самою. Часом його неправильно вживають з присвійним займенником свій. Виникає повторення (своя автобіографія), бо перша частина цього складного іменника (авто-) якраз і означає «свій», «власний». Отже, з погляду літературної норми треба сказати: подав автобіографію або подав свою біографію. Те ж саме маємо зробити тоді, коли слово автопортрет сполучається з присвійним займенником свій. Щоб уникнути тавтології, випускаємо свій чи відповідний йому компонент авто- в іменникові автопортрет. Намалював автопортрет або намалював свій (власний) портрет. У помилковому вислові свій автограф також належить усунути свій або слово автограф замінити іншим. Залишив автограф, залишив свій підпис (напис).
Запам'ятаймо, чому недоречними є фрази: адреса місця проживання (адже адреса – це і є місце проживання); відступати назад (хіба можна відступати вперед?); бачити сновидіння (бачити і видіти – синоніми); сумне фіаско (радісним фіаско не буває).
Дедалі заглиблюючись у мову, виявляєш лексичний баласт там, де він став для нас таким звичним, що його просто не помічаєш. Як ілюстрацію до цього можна навести, наприклад, вислови кількісне збільшення (збільшення буває тільки кількісне), а також якісне поліпшення (поліпшення буває тільки якісне). Явне словесне марнотратство помітне в реченнях типу «це позитивно позначилося на поліпшенні продукції» (іменник поліпшення зайвий, оскільки є позитивно), «причина важкого становища викликана невдалим добором кадрів» (викликана не причина, а становище; причина сама призвела до небажаної ситуації). При назвах місяців не треба ставити слово місяць. «Завдання на березень місяць» – начебто березень може позначати й щось інше, опріч місяця. У діалогічному мовленні часто виникає небажана тавтологія, коли на запитання «Котра година?» відповідають, скажімо, «Восьма година». Аби уникнути повторення, останнє слово слід випускати. Нерідко зловживають дієсловами проводити (провадити), здійснювати, забезпечувати, боротися, іменниками питання, справа. У багатьох випадках вони не тільки нічого не додають до змісту, а навпаки, послаблюють враження й одночасно обтяжують виклад. Ось приклади. «Приступити до проведення збирання врожаю» (замість почати збирання). «Уважно ознайомитися з рукописом і здійснити його редагування» (замість відредагувати). «Забезпечити дострокове виконання завдання» (замість достроково виконати). «Боротися за досягнення високих показників» (замість досягати). «Йшлося про питання впорядкування вулиць» (замість про впорядкування). «Це значний успіх у справі освоєння нової техніки» (замість в освоєнні). Дехто полюбляє в усному, а часом і в писемному мовленні (або вживає за звичкою, не стежачи за собою) слова, котрі стають паразитами, приміром: значить, розумієте (розумієш), так сказать, треба прямо сказати, як говориться тощо.

Правильніше: На згадку про цю подію

Правильніше: Увічнити пам'ять

Правильніше: На пошанування непересічної людини

Правильніше: дай, боже, пам'яті; коли б не збрехати

Правильніше: вилетіло з голови (з пам'яті); випало з думки (з пам'яті)

Правильніше: читати з пам'яті (з голови)

Правильніше: запам'ятовувати

Правильніше: зберігатися в пам'яті (в голові); триматися голови

Правильніше: мати в тямці (в пам'яті, на пам'яті, в тямці); зберігати в пам'яті; тримати в голові що; пам'ятати (тямити) що

Правильніше: тонути в тумані

Правильніше: поворушити пам'яттю

Правильніше: оговтатися; прийти до пам'яті; опам'ятатися, спам'ятатися; отямитися, стямитися; схаменутися; опритомніти

Правильніше: оговтатися; отямитися; прийти до пам'яті (до тями, до свідомості)

Правильніше: опритомніти; прийти до пам'яті (тями, тямки); отямитися; прийти в себе; очуняти; очапатися

Правильніше: за старим (давнім) звичаєм; за давньою звичкою; як колись було; по-давньому

Правильніше: з пам'яті (з голови) читати

Правильніше: викинути з голови (з думки, з пам'яті) кого (що)

Правильніше: оговтатися; прийти до свідомості (до пам'яті, до себе)

Правильніше: прийти до пам'яті; стямитися

Правильніше: не за наших часів; не за нас; не за нашої пам'яті

Правильніше: закарбуватися на душі (на серці)

Правильніше: покопатися в своїй пам'яті

Правильніше: закарбувати собі на носі (на лобі); зарубати собі на пеньку; закарбувати в пам'яті; запам'ятати; затямити

Правильніше: затямити; взяти собі на розум; закарбувати в пам'яті; намотати на вус; зарубати на носі ; убгати в голову

Правильніше: залишити по собі слід

Правильніше: закоханий шалено (до безтями, до нестями, без тями)

Правильніше: гідний вічної пам'яті; вікопомний

Правильніше: закарбувати в пам'яті

Правильніше: я забувся

Правильніше: випливати з пам'яті

Правильніше: бути непритомним

Правильніше: бути захопленим ким (чим)

Правильніше: шалено (до нестями) кохати (любити) кого

Правильніше: втрата пам'яті

1. Втрачати свідомість чи непритомніти?
Правильно: непритомніти, зомлівати. «Довго в касарні Леся мордували. Непритомнів, падав – то тягли назад» (Любов Забашта), «Валентинові Модестовичу здалося, що Ганна знепритомніла» (Юрій Шовкопляс), «Марина зомліла, почувши страшну звістку» (з журналу).
Опритомніти – повернутися зі стану непритомності, забуття; набути знову здатності мислити, діяти (після сильного переживання, розгубленості тощо). «Опритомнів він тільки надвечір, але підвестися не зміг» (Анатолій Шиян), «Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову» (Яків Качура).
Чомусь часто забувають ці слова, замінюючи їх маловживаними втрачати свідомість, загубити тяму, прийти до тями тощо...
2. Свідомості не втрачають
Пам'ятаєте фразу з популярної кінокомедії Леоніда Гайдая «Діамантова рука»: «Поскользнулся. Упал. Потерял сознание. Очнулся. Гипс...»? По-російському тут усе зрозуміло. А от чуємо її в буквалістичному перекладі українською і спотикаємося об чудернацький вислів втратив свідомість. Адже в нашій мові свідомість – то не стільки здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності, скільки відчуття своєї належності до інших людей та обов'язку перед ними. Національна, громадянська свідомість.
У тій фразі годилося б поставити дієслова знепритомнів чи зомлів. На жаль, ця помилка не є винятком, можна натрапити і на повернувся до свідомості. Таких словосполучень ми не знайдемо ні в українській класиці, ні у фольклорі, ні в сучасній народній мові. До звороту бути непритомним є паралель бути (лежати) без пам'яті. Так само до слів опритомніти, прийти до тями маємо відповідники прийти до пам'яті, очуняти. Значення «допомогти непритомному» передається висловами приводити до притомності (до пам'яті), опритомніти. Як бачимо, в українській мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а не використовувати грубі кальки, які створено без усякої на те потреби.

«Хлопчик уже втратив свідомість», — читаємо в газеті і, якщо негаразд знаємо російську мову та її вислів потерять сознание, то не відразу збагнемо, про що тут і до чого. Адже українське слово свідомість — це не стільки «здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності», скільки «відчуття своєї належності до інших людей та обов'язку перед ними». Тому й кажемо: класова, національна, громадянська свідомість, свідомість синівського обов'язку тощо. Із тексту наведеної на початку фрази видно, що наляканий хлопчик знепритомнів чи зомлів або вмлів, то так і треба було написати. На жаль, ця помилка не є винятком, бо раз у раз натрапляємо на такі чудернацькі вислови, як: «Через годину потерпілий повернувся до свідомості». Таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові. Це — груба калька, створена без усякої на те потреби.
Стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по-українському притомність («Білі стіни будинку вертають мені притомність». — М. Коцюбинський). Є близькі до цього іменника прикметник притомний («Притомна була, поки і вмерла». — М. Номис) і дієслова притомніти, опритомніти («Він приходив до пам'яті не зразу, а поступово — неначе був у зомлінні і тепер притомнів». — Ю. Смолич; «Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову». — Я. Качура).
Є ще слово тяма, що поміж іншими має також значення «притомність»: «Мені сказали, що я пролежав без тями два тижні» (І. Франко); «Обличчя людей із хутора були бліді й перелякані: вони тільки тепер прийшли до тями й важко думали над тим, що зопалу вчинили» (П. Панч).
До вислову бути непритомним є паралель бути (лежати) без пам'яті: «Іцик лежав без пам'яті» (І. Франко). Так само до слів притомніти, опритомніти, прийти до тями є паралель прийти до пам'яті: «Тоді Олеся як до пам'яті прийшла» (Марко Вовчок), очуняти: «Сава Андрійович очунює» (О. Довженко), очунятися: «Знаю, що як очунялася я, то лежала на дощі кров'ю підлита» (Панас Мирний), очуматися: «Очумався я від того, що дзюрчапа вода» (Ю. Яновський), очутитися: «Нарешті Кобзар очутився» (С. Журахович).
Значення «допомогти непритомному» передається висловами: приводити до пам'яті («Коли його привели до пам'яті, він був блідий, мов труп». — І. Франко), приводити до притомності («Скількись шклянок холодної води, висипаної йому на голову, привели його до притомності». — А. Кримський), очутити («Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою». — Б. Грінченко), опритомнювати, опритомнити («Панно Федоренко!..» — Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її». — О. Кобилянська).
У нашій мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слів і висловів, у яких нема жодної потреби!

Правильніше: опритомніти (притомніти), прийти до тями, прийти до пам'яті, очуняти (очунятися), очутитися

Правильніше: Отямився, опам'ятався, опритомнів

Правильніше: Забути