ЮПІТЕР — ЕТИМОЛОГІЯ
Юпі́тер «верховний бог неба в давньоримській міфології; назва найбільшої планети Сонячної системи»
запозичення з латинської мови;
лат. Juppǐter (давніше Jūpǐter, род. в. одн. Jovis) «Юпітер, бог небесного світила; (поет.) небо, повітря» продовжує давніше Jūpǐter (‹ *Di̯eu pǝter), іcторично кличний відмінок, і є складним словом, перша частина якого споріднена з гр. Ζεύς «Зевс (верховний бог у греків)», дінд. dyāúḥ «небо; день»;
іє. *d(i)i̯ēus «небо; день» (від іє. основи *dei̯eu̯(o)- «той, що сяє», пор. лат. deus «бог», пов’язане також із псл. dьnь, укр. день);
друга частина -piter пов’язана з лат. pater «батько»;
юпі́тер «рід електроламп» походить від н. «Júpiter» (lampe), назви фірми, що виготовляла такі лампи;
р. болг. Юпи́тер, юпи́тер, бр. Юпі́тэр, юпі́тэр, п. Jupiter, jupiter, ч. слц. Jupiter, схв. Jу̀питер;
Фонетичні та словотвірні варіанти
юпі́тер
«потужний електричний освітлювальний прилад»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Юпі́тэр | білоруська |
| Юпи́тер | болгарська |
| Ζεύς «Зевс (верховний бог у греків)» | грецька |
| dyāúḥ «небо; день» | давньоіндійська |
| *d(i)i̯ēus «небо; день» (від іє. основи *dei̯eu̯(o) | індоєвропейська |
| Juppǐter «Юпітер, бог небесного світила; (поет.) небо, повітря» (давніше Jūpǐter, род. в. одн. Jovis) | латинська |
| deus «бог» | латинська |
| pater «батько» | латинська |
| Jupiter | польська |
| jupiter | польська |
| dьnь | праслов’янська |
| Юпи́тер | російська |
| Jу̀питер | сербохорватська |
| Jupiter | словацька |
| день | українська |
| юпи́тер | українська |
| юпі́тэр | українська |
| Jupiter | чеська |
| deus «бог» | ? |
| -piter | ? |
| юпі́тер «рід електроламп» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України