ЧУМ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з мови комі;

комі чом «курінь, конура; маленький будиночок у вигляді клітки з дощечок (для дитячих розваг), [курінь оленярів, чум]», [čˊúm] «амбар», удм. чум «комора для одягу» походять із загальнопермського *čˊo̯m «курінь, амбар, хлів, комора, прибудова до будинку»;

спробу глибшої етимології (пов’язання з фін. sauna «лазня» через допермське *č8Ůη8, див. Лыткин– Гуляев 309) остаточно не доведено;

р. бр. чум;

запозичення з фінської мови;

фін. sauna «лазня», можливо, споріднене з комі чом «намет, будка; холодний хлів», удм. чум «хижа (для одягу)»;

р. бр. м. са́уна, п. ч. слц. sauna, слн. sàvna «тс.»;

запозичення з тюркських мов, пор. тат. čumyč «посуд для пиття», чаг. čumčа «черпак», čumuš, čumšuk «велика ложка», кипч. čömič «шумівка»;

менш вірогідне, особливо для української мови, пов’язання з чув. чӑм «глек для пива» (Räsänen FUF 29, 201);

р. [чум, чуми́ч, чуми́чка] «ополоник», др. чумъ «ківш», чумичь «тс.; ополоник»;

Meyer-Lübke 226;

Pus̨cariu I 32–33;

слово нез’ясованого походження, усі спроби пояснення якого незадовільні: приписуване слову турецьке походження (тур. [čuma] «чума», літ. veba, taun «тс.» – Mikl. EW 419, TEl I 279, ТЕl Nachtr. I 25; Соболевский РФВ 65, 417; Горяев 417; Lokotsch 36) сумнівне через ізольованість і нез’ясованість походження в турецькій мові (припускається не цілком обґрунтовано й російське або слов’янське походження в ній: Радлов III (2), 2188;

Младенов 689), а також через первісно некінцевий (проти турецького) наголос в усіх південнослов’янських мовах при їхніх найтісніших контактах з турецькою;

потребує більшого обґрунтування спроба пов’язати з рум. ciumă «пагін, паросток», аром. tšama «ґуля, нарив» ( лат. сȳma «молодий паросток капусти» гр. ϰῡμα «паросток») (Bern. I 163), див. застереження: Фасмер ГСЭ III 224;

потребують дальших обґрунтувань інші пропоновані етимології: виведення з гр. ϰυ̃μα як спорідненого зі слов’ян. čuma іє. *keu- «згинати, виділятися, набухати» (Mladenov AfSlPh 33, 7–10, проти Vasmer RSl 4, 172; Jagić AfSlPh 33, 10), пов’язання з др. шума «ґуля», яке виводиться з гебр. (талмудичного, XV ст.) šūmā «ґуля, нарив» (Brückner 114, KZ 45, 110);

у польській мові з української;

р. чума́ «чума; [узагалі смертельно небезпечна пошесна хвороба]», бр. чума́, п. dżuma, болг. чу́ма «тс.», сболг. чюма «прищ, нарив» (Соболевский РФВ 65, 417), м. чума «чума», схв. чу̏ма «тс.»;

уг. csomî «вузол; пучок, ворох» є словом фіно-угорського походження, пор. морд.-ерз. śulmo, śulmă «вузол; пук», мер. śulmă «тс.», морд.-ерз. мокш. śulmanis «в’язати, укладати; зв’язати, зв’язати вузлом», фін. solmu «вузол», solmia, solmita «в’язати, зв’язувати», ест. sõlm «вузол», саам. (норв.) čuolbmâ «вузол», що зводяться до ф.-уг. *colme(-);

запозичення з угорської мови;

до переходу ч › дж пор. чміль › джміль, чума › джума, чамур › джамур і под;

назва може бути зумовлена тим, що рослина вживається для плетіння різних виробів (Machek Jm. rostl. 274);

очевидна, результат видозміни звукової форми [ли́че] «лико» (пор. [ли́ча] «конопляне лико»);

не зовсім ясне;

вважається запозиченням з тюркських мов, пор. тур. c̦omak «булава, довгий ціпок», уйг. čomak «міцний, кріпкий» або тур. c̦umakdar «той, хто носить булаву» (при цьому залишається не зовсім прозорим семантичний перехід до українського значення);

припущення про зв’язок з тур. c̦um «бочка» (Горяев Доп. I 56) або з чума́ «хвороба» (оскільки іноді в дорозі чумаки мазали одяг дьогтем як засобом проти інфекції) сумнівне;

у польській мові з української;

р. [чума́к] «шинкар», [чумакова́ть, чума́чить] «візникувати», бр. чума́к, п. czumak «тс.»;

очевидно, результат контамінаційного зближення слів чмані́ти і чу́ма́;