ЧУДІ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
чу́до «надприродне, незвичайне явище»
менш імовірний зв’язок з гр. ϰευ̃ϑος «укриття», брет. küz «схованка; таємниця», вал. cudd «тс.», з гр. στῡ́ω «підіймаю», нім. staunen «дивуватися, вражатися»;
припускається спорідненість з гр. ϰυ̃δος «слава, честь» (‹ іє. *kūd-);
іє. *kēu-dos;
пов’язане з *kudo, род. в. *kudese;
утворене за допомогою суфікса -d- від čuti «відчувати» (пор. stado від stati);
псл. čudo, род. в. čudese;
р. болг. чу́до «чудо», бр. цуд, цу́да, [чу́до], др. чоудо (род. в. чоудесе), п. cud, cudo, ч. [cuda] «чудеса; нещастя», слц. čud, čudo, вл. cuni «ніжний, тонкий» (‹ *cudni «дивний»), схв. чу̏до, слн. čúdo, стсл. чoудо (род. в. чоудесе);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́чуди
зачу́д
«захоплення»
напречу́до
«напрочуд»
напри́чуд
напро́чу́д
напрочу́до
начу́дний
«чудовий»
начу́дний
«чудний»
начу́до
«на диво»
очуди́ти
«здивувати»
по́чуд
«подив»
по́чудє
«дивна річ; чудовисько, монстр»
почу́дка
«дивна справа; дивовижа»
почудува́ння
«подив»
пре́чуд
«прочуд, диво»
пречу́ден
пречуде́сний
пречу́дний
«дуже дивний»
пречу́до
пречудо́вий
при́чуд
«прочуд, диво»
причу́да
причу́дитися
«здаватися (про щось обманливе, недійсне)»
причу́дливий
«дивний»
про́чудо
«диво»
чуда́к
«дивак; [комік, жартівник] Ме»
чудакува́тий
чу́дан
«знахар»
чуда́р
«дивна річ; дивна людина»
чуда́рний
«чудний, дивний»
чуда́рні
чуда́цтво
чуда́чний
«чудний, кумедний»
чуде́нний
«дивний»
чуде́ра
«дивна річ; дивна людина»
чудере́сний
«чудовий»
чудерна́стий
чудерна́цтво
чудерна́цький
чуде́рний
чуде́рні
«дивно»
чудерня́цький
«чудернацький»
чуде́рство
чудеса́
(форма мн. від чу́до)
чуде́сний
чуде́сниця
чуди́ло
«чудак»
чу́дисько
чуди́ти
чу́дище
чуді́й
чу́дни́й
чуднова́тий
«чуднуватий»
чудно́та
«дивовижа»
чуднува́тий
чудня́й
чудоватися
чудо́вий
чу́до́висько
чудо́вний
чудува́ти
чудуватися
«дивуватися чимось»
чу́нний
«чудний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| цуд | білоруська |
| чу́до «чудо» | болгарська |
| küz «схованка; таємниця» | бретонська |
| cudd «тс.» | валлійська |
| cuni «ніжний, тонкий»«дивний» (‹ *cudni ) | верхньолужицька |
| ϰευ̃ϑος «укриття» | грецька |
| στῡ́ω «підіймаю» | грецька |
| ϰυ̃δος «слава, честь» (‹ іє. *kūd-) | грецька |
| чоудо (род. в. чоудесе) | давньоруська |
| *kēu-dos | індоєвропейська |
| staunen «дивуватися, вражатися» | німецька |
| cud | польська |
| cudo | польська |
| čudo | праслов’янська |
| чу́до «чудо» | російська |
| до | сербохорватська |
| čud | словацька |
| čudo | словацька |
| čúdo | словенська |
| чoудо (род. в. чоудесе) | старослов’янська |
| цу́да | українська |
| чу́до | українська |
| cuda «чудеса; нещастя» | чеська |
| *kudo | ? |
| *kudese | ? |
| *kudese | ? |
| čuti «відчувати» (пор. stado від stati) | ? |
| čudese | ? |
| čudese | ? |
чудь «давньоруська назва естів, а також інших неслов’янських (прибалтійсько-фінських племен), що жили на землях Новгорода Великого» (зб.)
припущення про зв’язок саамських форм з фін. suude «затичка, клин» (Itkonen UAJb 27, 43) також сумнівне;
вважається запозиченням з готської мови;
гот. þiuda «народ», споріднене з двн. diot, дангл. þeod, дісл. þjōð, дірл. tuoth, лит. ст. tautà ‹ іє. *teutā- «тс.», а також нім. deutsch «німецький» (‹ *diutisc «народний», на відміну від ученого, латинського) з первісним значенням «германці»;
існує також припущення (Wiklund MO 5, 195) про зв’язок із саам. (норв.) čutte, cuđđe, саам. (шв.) čute, čude «переслідувач, розбійник; назва ворога, що пригноблює саамів (у казках)», саам. (кольське) čutte, čut «тс.»;
спроба пов’язати *čudь з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (Brückner AfSlPh 29, 111) викликає сумнів;
р. чудь, бр. чудзь, др. Чудь «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чудзь | білоруська |
| þiuda «народ» | готська |
| Σϰύϑαι «скіфи» | грецька |
| þeod | давньоанглійська |
| diot | давньоверхньонімецька |
| tuoth | давньоірландська |
| þjōð | давньоісландська |
| Чудь «тс.» | давньоруська |
| *teutā- «тс.» | індоєвропейська |
| tautà | литовська |
| deutsch «німецький» (‹ *diutisc «народний», на відміну від ученого, латинського) | німецька |
| чудь | російська |
| suude «затичка, клин» | фінська |
| tautà | ? |
| значенням «германці» | ? |
| cuđđe | ? |
| čude «переслідувач, розбійник; назва ворога, що пригноблює саамів (у казках)» | ? |
| čut «тс.» | ? |
| *čudь | ? |
ест
у давньоруських літописах естонці разом з іншими прибалтійськофінськими племенами називалися Чудь (пор. р. Чуд-ское озеро);
очевидно, запозичення з німецької мови;
нвн. Este «ест, естонець», Estland «Естонія» пов’язане з назвою балтійського племені Aestii, Aesti, відомої нам уперше в такій формі з твору римського письменника Таціта «Германія» (98 р. н. е.), яка відбиває, очевидно, германську назву цього племені і відповідає дісл. Eist(i)r, дангл. Estum і, можливо, пов’язана з дісл. еіðі «перешийок» або з гот. aistan «боятися, лякатися», згодом «страхіття»;
пояснення Aesti (і) як «східні» (очевидно, в зв’язку з п. герм. *austа- «схід») (Каск Яз. нар. СССР III 35) менш вірогідне фонетично;
Есто́нія походить від слат. Estonia, утвореного від цього етноніма;
у самих естонців назва aestlane «естонець» (де -lane – суфікс на позначення місця, споріднений з фін. (eesti-)lainen «тс.»), – очевидно, з німецької мови, – поширилася лише з середини XIX ст., до того часу естонці себе називали maarahvas «корінне населення» (букв. «народ (цієї) землі»);
р. эст, эсто́нец, бр. эсто́нец, п. Estończyk, ч. Est, Estonec, слц. Estónec, вл. Est, болг. есто́нец, м. Естонец, схв. Есто́нац, слн. Estónec;
Фонетичні та словотвірні варіанти
есто́нець
Есто́нія
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эсто́нец | білоруська |
| есто́нец | болгарська |
| Est | верхньолужицька |
| aistan «боятися, лякатися» | готська |
| Estum | давньоанглійська |
| Eist(i)r | давньоісландська |
| еіðі «перешийок» | давньоісландська |
| Естонец | македонська |
| Este «ест, естонець» | нововерхньонімецька |
| Estończyk | польська |
| эст | російська |
| Есто́нац | сербохорватська |
| Estonia | середньолатинська |
| Estónec | словацька |
| Estónec | словенська |
| эсто́нец | українська |
| Est | чеська |
| Чудь (пор. р. Чуд-ское озеро) | ? |
| Estland «Естонія» | ? |
| Aesti | ? |
| Таціта «Германія» (98 р. н. е.) | ? |
| згодом «страхіття» | ? |
| як «східні» (очевидно, в зв’язку з п. герм. *austа- «схід») | ? |
| Есто́нія | ? |
| aestlane «естонець» (де -lane -- суфікс на позначення місця, споріднений з фін. (eesti-)lainen «тс.») | ? |
| maarahvas «корінне населення» (букв. «народ (цієї) | ? |
спроку́дити «розбестити; розпаскудити, привчити до поганої звички»
псл. prokuditi «огудити», похідне від kuditi «гудити»;
споріднене з гр. ϰυδάζω «огуджую», можливо, також з дінд. kutsáyati «гудить», р. куде́сник, чу́до;
р. [проку́дить] «пустувати, бешкетувати», бр. праку́дзіць «тс.; жартувати», спраку́дзіць «попустувати; навитворяти; напустувати; зробити шкоду, накоїти шкоди; надокучити, набриднути», праку́да «пустун, бешкетник (про чоловіка); пустунка, бешкетниця (про жінку)», п. [przekudzić] «псувати; набридати», болг. ку́дя «лаю, огуджую», заст. про́ку́да «погана звичка», м. прокуди «привчає до поганої звички, розбещує», схв. ку́дити «гудити, зводити наклеп», слн. kúditi «лаяти, гудити», стсл. прокоудити «знищити, пошкодити; зганьбити, осквернити», коудити «гудити, злословити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
спроку́дитися
«дуже захотіти»
спропу́дитися
«тс.»
спруку́дитися
«розгніватися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| праку́дзіць «тс.; жартувати» | білоруська |
| спраку́дзіць «попустувати; навитворяти; напустувати; зробити шкоду, накоїти шкоди; надокучити, набриднути» | білоруська |
| праку́да «пустун, бешкетник (про чоловіка); пустунка, бешкетниця (про жінку)» | білоруська |
| ку́дя «лаю, огуджую» | болгарська |
| про́ку́да «погана звичка» | болгарська |
| ϰυδάζω «огуджую» | грецька |
| kutsáyati «гудить» | давньоіндійська |
| прокуди «привчає до поганої звички, розбещує» | македонська |
| przekudzić «псувати; набридати» | польська |
| prokuditi «огудити» | праслов’янська |
| kuditi «гудити» | праслов’янська |
| куде́сник | російська |
| чу́до | російська |
| проку́дить «пустувати, бешкетувати» | російська |
| ку́дити «гудити, зводити наклеп» | сербохорватська |
| kúditi «лаяти, гудити» | словенська |
| прокоудити «знищити, пошкодити; зганьбити, осквернити» | старослов’янська |
| коудити «гудити, злословити» | старослов’янська |
чуда́сі́я «те, що викликає здивування; чудо» (розм.)
очевидно, експресивне утворення від чу́до, чудеса́ з первісною формою *чудес-і́я, де суфіксальне нарощення -і́я постало під впливом утворень типу веремі́я, заві́я тощо, а також (якщо припустити, що слово виникло в бурсацькому середовищі) за зразком численних грецьких слів на -ία, пор. γεωγραφία «географія», ϰωμῳδία «комедія», προσωδία «просодія (наголос)», στρατηγία «стратегія» і т. ін;
болг. чудеси́я «чудо, диво»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чудасійний
«кумедний, смішний»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чудеси́я «чудо, диво» | болгарська |
| чу́до | ? |
| чудеса́ | ? |
| *чудес-і́я | ? |
| -і́я | ? |
| веремі́я | ? |
| заві́я | ? |
| -ία | ? |
| γεωγραφία «географія» | ? |
| ϰωμῳδία «комедія» | ? |
| προσωδία «просодія (наголос)» | ? |
| στρατηγία «стратегія» | ? |
| ін | ? |
чудограй «дурман, Datura stramonium L.» (бот.)
уг. [csudafa] є складним словом, де перший компонент [csuda] «чудо» слов’янського походження, пов’язаний з псл. čudo, укр. чу́до, а другий fa «дерево» споріднений з фін. puu, нен. пя «тс.», що зводяться до урал. *puwe «дерево»;
уг. [csudafa] «тс.» зазнало впливу рум. [ciumăfai] «тс.», яке вважається видозміненим уг. csіudafa;
запозичення з угорської мови;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пя «тс.» | ненецька |
| čudo | праслов’янська |
| ciumăfai «тс.» | румунська |
| csudafa | угорська |
| csudafa «тс.» | угорська |
| csіudafa | угорська |
| чу́до | українська |
| *puwe «дерево» | уральські |
| puu | фінська |
| csuda «чудо» | ? |
| fa «дерево» | ? |
цуд «страшна пригода, нещастя»
п. cud «чудо, диво; надзвичайний випадок, химера» пов’язане з cudo «тс.», змазурованою формою від псл. čudo, якому відповідає укр. чу́до;
запозичення з польської мови;
Фонетичні та словотвірні варіанти
цу́до
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| cud «чудо, диво; надзвичайний випадок, химера» | польська |
| čudo | праслов’янська |
| чу́до | українська |
| cudo «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України