ЧИНОВНИК — ЕТИМОЛОГІЯ
чин «військове звання, ранг; службовець того або іншого рангу»
запозичення з російської мови (разом із похідними);
у російську мову з відповідною семантикою слово через давньоруську увійшло зі старослов’янської;
стсл. чинъ продовжує псл. činъ;
р. чин, бр. чын, др. чинъ «ступінь, посада», болг. м. чин «чин», схв. чи̑н, слн. čín «тс.», стсл. чинъ «порядок; статут; сан»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
чино́вий
«чиновний»
чино́вний
чино́вник
чино́вництво
чину́ша
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| чын | білоруська |
| чин «чин» | болгарська |
| чинъ «ступінь, посада» | давньоруська |
| чин «чин» | македонська |
| činъ | праслов’янська |
| чин | російська |
| н | сербохорватська |
| čín «тс.» | словенська |
| чинъ | старослов’янська |
| чинъ «порядок; статут; сан» | старослов’янська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України