ХИБИ — ЕТИМОЛОГІЯ

неприйнятним є погляд на псл. xybati як на експресивний варіант дієслова gybati (Machek Slavia 16, 194);

сумнівне зіставлення з лит. subîti «качати», sabti (Mikl. EW 93; Matzenauer LF 8, 8; Trautmann KZ 43, 109);

псл. xyb- зближується також із *šib- (Brückner 188; Sławski I 94–95; Machek ESJČ 211–212);

чергуванням кореневого вокалізму споріднене з xubati (xubti) і далі зі skub(a)ti (ЭССЯ 8, 153–154);

псл. xybati «хитати, трясти»;

р. [хиба́ть] «хитати», п. chybać «бігти; колихати(ся)», ч. chybati «сумніватися, вагатися», слц. chybat’ «не вистачати», вл. chybać, khibić «бути винним», нл. chybać, chyba «недолік; сумнів», слн. híbati «ганити, ганьбити»;

псл. xybiti «помилятися», співвідносне з хиба́ти «хитати», семантичний розвиток: «хитатися, вагатися» →→«бути непевним, сумніватися» → «помилятися» (Matzenauer LF 8, 8);

бр. хі́біць «допускати прорахунки, помилятися; боятися когось, розгублюватися перед ким-небудь», п. chybiać, chybić «хибити», ч. chyba «сумнів», chybiti «зробити помилку», chybovati, слц. chyba «помилка», chybit’ «помилятися», вл. khibić «бути винним», нл. chyba «недолік; сумнів», chybnuś «бути відсутнім; відпадати», слн. híba «недолік, дефект», híbati «ганити, гудити»;

вокалізм хіба́ відбиває, можливо, вимову говірок північного наріччя або пов’язаний зі специфічним темпом вимови слова (див. Булаховський Вибр. пр. II 252);

прислівник і частка хіба́ виникли на ґрунті іменника хи́ба «вада, помилка», утвореного від хиба́ти «хитати, бити», як раз (іменник, прислівник, сполучник) від рази́ти, р. ра́зве також від рази́ть (інакше – Фасмер III 433);

р. [хиба́], бр. хіба́, п. слц. chyba, вл. chiba;