ФУ — ЕТИМОЛОГІЯ

звуконаслідувальне утворення, що виникло на базі імітації різкого видиху повітря;

р. бр. болг. фу, п. ч. слц. fu;

афективне утворення інстинктивного походження, що імітує звук плювання;

пор. р. фу, фуй, лат. fu «тьху», гр. φυ̃ (вигук болю і досади), φευ̃ «ох», фр. ст. іт. fi «тьху», нвн. pfui «тс.»;

р. фи, бр. фэ, п. fe, fi, ч. fi, fí, схв. pȉ, слн. fѐj «тс.»;

звуконаслідувальне утворення від вигуку фу, що імітує шум при різкому видиху повітря;

р. бр. фук, п. fukać «лаяти, гудити», ч. fuk, foukati «віяти, лаяти», слц. fúkat’ «віяти, дути», вл. fukać «шмигляти, шурхати», нл. fukaś «дути, трубити», болг. фу́кам «відносити геть (вітром)», схв. фу̏ка «шелест, шум», слн. fúkati «нишпорити; пробігти»;