УСІ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *(v)ǫsъ, від якого походить також укр. вус;

у сполученні у́си вилкова́ті (бот.) «вусики рослин» Нед, [уса́ня] «яра остиста, “вусата” пшениця» О, [уса́нь], [уса́тік] (ент.) «золотоочка звичайна, Chrysopa vulgaris Schn.» Дейн, [уса́тка] «пшениця, у якої колоски з остюками» Чаб, [усатько́] «вусань» Чаб, уса́ч «вусань; [(іхт.) сом, Silurus glanis Linnaeus Дейн]; марена, Barbus Cuv.», уса́тий;

р. ус, др. усъ;

звуконаслідувальне утворення, що являє собою результат фонематичного оформлення первісного інстинктивного вигуку ух;

р. болг. м. ух, бр. ух, вух, др. ух, ч. слц. uch, слн. ùh;

звуконаслідувальне утворення;

р. ух (вигук, що передає сильний глухий звук);

запозичення з російської мови;

р. yxа́ «тс.» відповідає укр. ю́ха́, ю́шка;

др. уха;

ботанічні й зоологічні назви, похідні від у́хо;

як правило, є кальками відповідних латинських або німецьких наукових назв, у яких відбиті особливості зовнішнього вигляду чи будови рослин або тварин, їх подібність до вушної раковини людини або гострих, вертикально стоячих чи довгих вух тварини;

споріднене з лит. vìsas «весь, цілий», лтс. viss, прус. wissa- «тс.», дінд. viṣu «в різні (в усі) боки», ví- «роз-, в усі боки» (при дієсловах, що означають випромінювання, поширення світла тощо), viśva «кожний, весь», ав. дперс. vīspa- «тс.»;

псл. ѵьsь‹ *ѵьхъ;

іє. *ui (*dui) «два»;

виводилось також (Mikkola Studi baltici І933 III 132) від основи із значенням «виводити» (пор. лит. veisti «виводити, розводити», veĩslė «порода, виводок», veislùs «плодотворний» тощо);

пов’язувалось (Machek ESJČ 685–686) із псл. vьsь «село»;

р. весь, бр. уве́сь, др. вьсь, весь, п. ст. wszy, ч. ves, вл. wšon, нл. wšón, болг. все, вcu, м. сиот, сите, схв. сȁв, заст. вȁс, слн. vès, стсл. вьсь;

псл. *(v)ǫsъ;

не зовсім ясне;

вважалося спорідненим з прус. wanso «перша борода», дірл. fés «борода», find «волосся», двн. wint- (у wintbrāwa «вія»), гр. ἰονυάς «бородата, кошлата» (про козу);

іє. *uondh=/uendh- (Фасмер IV 169–170; Machek ESJČ 697; БЕР І 214–215; Младенов 94; Brückner 604– 605; Trautmann 341; Frisk I 730);

виводиться також (Трубачев Этимология 1970, 13–14) від іє. *omsos «плече» як назва волосся, що росте до плечей (пор. схв. брк «вус», п. barki «плечі»);

р. ус, бр. вус, др. усъ, п. wąs, ч. vous, fous, слц. fúz, вл. wusy, полаб. vǫs «борода», болг. въс, слн. vôs;

псл. *uxo‹ *ouso;

споріднене з лит. ausìs «вухо», лтс. àuss, прус, āusins, гот. ausō, двн. оra, свн. ōre, нвн. Ohr, дангл. eare, дісл. eýra «тс.», ав. uši «вуха; розум», перс. hōs «вухо», гр. οὖρ, лат. auris, алб. vesh (‹*ōus-) «.тс.»;

іє. *ōus-/ *əus;

р. болг. у́хо, бр. ву́ха, др. ухо, п. ч. слц. ucho, вл. wucho, нл. hucho, схв. ухо, слн. uhó, стсл. ѹХО;

очевидно, пов’язане з р. [проу́х] «дірка, в яку щось уставляють, просувають», [проуши́ть] «зробити дірку, отвір», утвореними за допомогою префікса про- «про-» від іменника ухо «вухо»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. корноу́хий «коротковухий, з обрізаним вухом» утворене з основ прикметника [ко́рный] «короткий, куций», спорідненого з укр. [корня́ти] «рубати, колоти», та іменника у́хо, що відповідає укр. ву́хо;

бр. карнаву́хі;

очевидно, складне слово, утворене з основ слів пес і у́хо (ву́хо) (див.);

похідне утворення від ус «вус»;

назва мотивується тим, що рослина має волосисті квітки й листя, пор. синонімічне укр. [волосник] Mak, См, а також назви цієї рослини в інших мовах: р. ястреби́нка волоси́стая, п. kosmaczek, схв. пухавка, слн. kosmatíca «тс.»;

суфіксальне утворення від ус «вус»;

назва рослини мотивується наявністю в неї довгих повітряних коренів;

похідне утворення від ус «вус»;

назва мотивується тим, що листя і стебла деяких видів цієї рослини волосисті;

можливо, є семантичною калькою наукової назви Barbula, демінутивної форми від лат. barba «борода»;

звуконаслідувальне утворення, можливо, пов’язане з кусь (кусі́), похідним від куса́ти;

р. усь, у́ськать, бр. вусь, усь, ву́ськаць;

очевидно, похідне утворення від у́хо «вухо»;

на цю її властивість указують також назви, пов’язані зі словом язи́к, пор. укр. [язички́, соба́чі язички́], п. języczki, ч. psí jazyk, baraní jazyk, слн. volčji jezik, ovčji jezik «тс.»;

назва може бути зумовлена формою гострих, ланцетних або вузьколанцетних листків рослини;

укр. юха́, бр. [юха́] є продовженням др. юха, похідного від цсл. юха, яке могло бути підтримане польським впливом;

пряме запозичення з польської мови (Фасмер IV 536) малоймовірне;

праслов’янська форма з пізнішого *i̯ous-ā, що є похідним від дієслова *i̯eu-/i̯eu̯ǝ- «мішати, місити (готуючи їжу)», пор. лит. jáuti, jaυ̃ti «мішати, готувати їжу для свиней», лтс. jáut «мішати», дінд. yáuti «змішує»;

іє. *i̯ous-/i̯ūs-;

споріднене з лит. j ū́šė «юшка з рибою», прус. juse «юшка з м’ясом», дінд. yūṣ (с. р.), yūṣam (с. р.), yūṣas (чол. р.) «юшка», лат. iūs (род. в. iūris) «юшка, суп», шв. ōst (‹ *i̯ūs-to-) «сир», [ūst] «тс.», гр. ζῡˊμη «закваска, дріжджі» і (з іншим ступенем вокалізму) ζωμóς «юшка; м’ясна юшка»;

псл. juxa, [uxa];

р. [юха́] «юшка з риби», [ю́шка] «кров», уха́ «юшка з риби (раніше будь-яка, але переважно з м’ясом або рибою»), бр. ю́ха (розм.) «кров», [юха́] «юшка; (лайл.) кров», ю́шка «суп; кров», др. уха, юха «навар; юшка», п. jucha «кров (тварини, (лайл.) людини); (заст.) юшка, соус, сік», ч. (заст.) jícha «соус, підлива; сік; суп», ст. júcha «тс.», слц. jucha «юшка; [капусняк]», вл. jucha «гноївка», juška «юшка; підлива; сік», нл. jucha «гноївка; горілка; юшка; підлива», болг. [юха́] «юшка», м. [jува] «розсіл (капустяний); суп», схв. jу́ха «суп, юшка», слн. júha «суп», цсл. юха «юшка; соус»;

розглядалося як переосмислена демінутивна форма власного імені Ха́ря від Харито́н (Фасмер IV 225), пояснювалося як фонетична видозміна первіснішого уха́ря від у́хо, тобто ха́ря, власне, «вухаста маска» (Трубачев ЭИРЯ III 49–50);

безпідставні зіставлення з п. szkarada «гидке обличчя, харя», каш. szarodny (Горяев 395), з лат. cara «обличчя, голова» ‹ гр. ϰάρᾱ «голова, обличчя» (Gamillscheg 216; Meyer-Lübke REW 159);

найімовірніше, пов’язане з ха́рий «гидкий, бридкий»;

загальноприйнятої етимології не має;

р. ха́ря «тс.», ха́рий «виродок, потвора», бр. ха́ра;