СУСЛО — ЕТИМОЛОГІЯ

малоймовірним видається також походження від чув. ст. *suslak, пов’язуваного з шор. sus- «черпати, брати ложкою» (Фасмер III 810);

викликають сумнів зіставлення з лит. šùsti «тушкувати, парити», лтс. sust «тушкуватися (про їду); пріти (про шкуру)», sáutêt «тушкувати, парити» (Mikkola Ursl. Gr. I 160), як і пов’язання з псл. sъpǫ, suti «сипати» (Желтов ФЗ 1876 IV 51) або з р. сла́дкий «солодкий» (Горяев 355);

р. су́сло «тс.», очевидно, пов’язане з соса́ть «ссати»;

запозичення з російської мови;

бр. су́сла «сусло»;

псл. susъlъ, утворене за допомогою суфікса -ъlъ від звуконаслідувального кореня *sus- (наслідування свисту звірка);

пов’язане зі звуконаслідувальними цсл. сысати «шипіти, сичати, свистіти», болг. съ́скам «шипіти, сичати», двн. sūsōn, sūsan «дзижчати, шипіти, сичати», дінд. suṣ «пихтіти, важко дихати»;

пор. лтс. susuris «сіра або чорна землерийка», susers «лісова миша»;

непереконливим є пов’язання з sъsati «ссати» (Iljinskij Jagić-Festschr. 293; Младенов 617), незважаючи на бр. [су́слік] «дитина, що ссе груди», [су́сліць] «ссати»;

не витримує критики припущення (Радлов IV 782; Макарушка 13; Paasonen FUF 2, 131; Ramstedt 339) про запозичення з тюркських мов (пор. кипч. sausar «куниця», чаг. тат. каз. сусар, кирг. монг. суусар, калм. sūsr̥ «тс.»);

р. су́слик, бр. су́слік, др. сусълъ (сусолъ), п. suseł, ч. sysel, слц. sysel’, вл. suslik, болг. съ́сел;

псл. *susъla, *susъlikъ «соска», пов’язане чергуванням голосних з sъsati «ссати»;

р. [су́сленник] «пряник», сосу́лька «бурулька», су́слить (сусо́лить) «смоктати», бр. [су́слік] «дитина, що ссе груди», [су́сла] «соска (саморобка)», [сусо́лка] «соска», су́сліць «смоктати»;