ПРИЧИНИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
відчини́ти «відкрити; відімкнути»
префіксальні утворення від дієслова чини́ти «робити, творити», що виникли, очевидно, в результаті заміни семантично тотожних давніших форм др. отворити, затворити, у яких основа -творити букв. «робити, чинити» утворилася шляхом перерозподілу префікса оту дієслові от-ворити і приєднання кінцевого т з цього префікса до деетимологізованої основи -ворити «відчиняти, зачиняти», спорідненої з воръ «мішок; жердина для відгороджування, замикання», вере́я та ін;
розглядається також (Непокупный 86–88; Лучыц–Федарэц БЎІ 41; Fraenkel Slavia 13/1, 11) як паралель до лит. atidarýti «відчинити», букв. «від-робити», лтс. atdarît, нвн. aufmachen» «тс.», лит. uždarýti «зачинити», лтс. àizdarît, нвн. zumachen «тс.»;
р. [отчини́ть, зачини́ть, расчини́ть], бр. адчыні́ць, зачыні́ць, прачыні́ць, прычыні́ць, расчыні́ць, п. [zaczynić] «загородити», слц. [priečin] «перегородка», вл. začinic «зачинити», нл. pśizacyniś «зачинити», huwotcyniś «відчинити»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
відчиня́ти
зачини́ти
«закрити; замкнути»
одчини́ти
причини́ти
прочини́ти
розчини́ти
«розкрити»
(двері, вікно)
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
адчыні́ць | білоруська |
začinic «зачинити» | верхньолужицька |
отворити | давньоруська |
atdarît | латиська |
àizdarît | латиська |
atidarýti «відчинити» | литовська |
uždarýti «зачинити» | литовська |
pśizacyniś «зачинити»«відчинити» | нижньолужицька |
huwotcyniś «зачинити»«відчинити» | нижньолужицька |
aufmachen» «тс.» | нововерхньонімецька |
zumachen «тс.» | нововерхньонімецька |
zaczynić «загородити» | польська |
отчини́ть | російська |
priečin «перегородка» | словацька |
зачини́ть | українська |
расчини́ть | українська |
зачыні́ць | українська |
прачыні́ць | українська |
прычыні́ць | українська |
расчыні́ць | українська |
чини́ти «робити, творити» | ? |
затворити | ? |
творити | ? |
от-ворити і приєднання кінцевого т з цього префікса до деетимологізованої основи -ворити «відчиняти, зачиняти» | ? |
воръ «мішок; жердина для відгороджування, замикання» | ? |
вере́я | ? |
причи́на «підстава; лихо; хвороба, заподіяна чаклунством; [провина]»
похідне утворення від причини́ти «додати, доробити»;
можливо, калька польського і, далі, чеського відповідників;
р. болг. причи́на, бр. прычы́на, п. przyczyna, ч. рříčіnа, слц. рríčіnа, вл. přіčіna, нл. рśісуnа, м. причина;
Фонетичні та словотвірні варіанти
причи́нець
«людина, що спричинилась до чогось; ініціатор»
причини́тися
«викликати, сприяти»
причи́нний
«божевільний, хворий»
причи́нник
«тс.»
причи́нок
«причина, додаток»
спричи́нитися
«збожеволіти»
спричи́нник
«винуватець; збудник»
спричинува́тіти
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
прычы́на | білоруська |
причи́на | болгарська |
přіčіna | верхньолужицька |
причина | македонська |
рśісуnа | нижньолужицька |
przyczyna | польська |
причи́на | російська |
рríčіnа | словацька |
рříčіnа | чеська |
причини́ти «додати, доробити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України