ПРИКМЕТНИК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
дієприкме́тник
граматичний термін, створений в українській мові наприкінці XIX ст;
складається з основ іменників дія і прикме́тник;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дія | ? |
| прикме́тник | ? |
кметь «селянин, господар; тямуща людина»
очевидно, споріднене з п. [kimować] «розумітися»;
виводиться також від лат. comes (род. в. comitis) «товариш володаря, вождя; супутник», пов’язаного з *cumire «йти разом» (Фасмер II 261; Sławski II 279–281; Machek ESJČ 261–262; Bezlaj ESSJ II 47–48);
менш переконливе зіставлення з гр. κωμήτης «селянин» (від гр. κώμη «село») (Birkenmajer JP 21, 174–176), з укр. кім, кім’ях (п. kien «колода», ч. kmen «стовбур; плем’я, рід, покоління») (van Wijk Slavia 4, 209–212);
р. ст. кметь «селянин, юнак, вояк», др. къметь, къметъ, къмѣть «вояк», п. kmieć «селянин, хлібороб; багатий господар», ч. kmeť «дід; гласний», ст. kmet «хлібороб; підданець», слц. kmeť «мудрий дід; (заст.) гласний», вл. kmjeć (заст.) «перший селянин; привідець, голова», болг. кмет «війт, міський голова», м. кмет «війт», схв. кмȅт «селянин, хлібороб; орендатор», слн. kmèt «селянин», цсл. КЪМЕТЬ, КМЕТЬ «славетна людина»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кмíта
«спостерігач»
кмет
«селянин, проста людина Пі»
кмет ли́вий
кмети́ня
«селянка, господиня»
кмети́ти
«розуміти»
кмети́ця
«селянка, жінка селянина-господаря»
кметови́н
«селянський син, господарський син»
кме́тство
«селянство»
кметува́ти
«думати»
кме́тя
«селянка»
кміетки
«кмітливий»
кміт
«увага»
кміти́ти
«тс.»
кмі́тли́вий
«тс.»
кмітува́ти
«тс.»
кміть
«селянин, господар»
невкміту́
«невтямки»
покмі́тити
«попасти на слід, зауважити»
покмі́тливий
«спостережливий»
по́кмі́ть
«ознака, слід»
прикме́та
прикме́тник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| кмет «війт, міський голова» | болгарська |
| kmjeć «перший селянин; привідець, голова» (заст.) | верхньолужицька |
| κωμήτης «селянин» (від гр. κώμη «село») | грецька |
| κώμη | грецька |
| къметь | давньоруська |
| къметъ | давньоруська |
| къмѣть «вояк» | давньоруська |
| comes «товариш володаря, вождя; супутник» (род. в. comitis) | латинська |
| *cumire «йти разом» | латинська |
| кмет «війт» | македонська |
| kimować «розумітися» | польська |
| kien | польська |
| kmieć «селянин, хлібороб; багатий господар» | польська |
| кметь «селянин, юнак, вояк» | російська |
| кмȅт «селянин, хлібороб; орендатор» | сербохорватська |
| kmeť «мудрий дід; (заст.) гласний» | словацька |
| kmèt «селянин» | словенська |
| кім | українська |
| кім'ях (п. kien «колода», ч. kmen «стовбур; плем’я, рід, покоління»)(van Wijk Slavia 4, 209--212) | українська |
| къметь «славетна людина» | церковнослов’янська |
| кметь | церковнослов’янська |
| kmen | чеська |
| kmeť «дід; гласний» | чеська |
| kmet «хлібороб; підданець» | чеська |
діале́ктика
запозичення з грецької мови;
гр. διαλεκτική (τέχνη) «мистецтво вести розмову, дискусію» є формою жін. р. прикметника διαλεκτικός, що походить від διαλέγομαι «веду бесіду, обговорюю», префіксального утворення від λέγω «говорю»;
р. болг. диале́ктика, бр. дыяле́ктыка, τι. dialektyka, ч. слц. вл. dialektika, м. дијалектика, схв. дијалèктика, слн. dialéktika;
Фонетичні та словотвірні варіанти
діале́ктик
діалектика
(1627)
діалектицкий
(XVII ст.)
діалекти́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| дыяле́ктыка | білоруська |
| диале́ктика | болгарська |
| dialektika | верхньолужицька |
| διαλεκτική «мистецтво вести розмову, дискусію» (τέχνη) | грецька |
| дијалектика | македонська |
| прикметника | російська |
| диале́ктика | російська |
| дијалèктика | сербохорватська |
| dialektika | словацька |
| dialéktika | словенська |
| dialektika | чеська |
| прикметника | ? |
| διαλέγομαι «веду бесіду, обговорюю» | ? |
| λέγω «говорю» | ? |
| dialektyka | ? |
ку́льба́ба «рослина родини складноцвітих, Taraxacum officinale Wigg.» (бот.)
іноді етимологи обмежуються ствердженням неясності слова (Фасмер II 412);
пов’язання з ба́ба (Меркулова 102) малоймовірне;
назва зумовлена тим, що обірване стебло кульбаби, коли діти беруть його в рот (примовляючи при цьому «кульбабо, розвернися» і под.), розривається в кінці на три або чотири поздовжні частини, які при цьому закручуються (загинаються) назовні;
очевидно, вторинне утворення на основі початкового *кульба́ва з псл. *[kulьbava (květъka)] «схильна до загинання (округлості) (квітка)» (пор. укр. [кульба́стий] «горбатий, загнутий»), де *kulьbava – жін. р. прикметника *kulьbavъ, похідного від kuliti «гнути» (укр. [ку́лити]);
р. кульба́ба «любочки, eontodon L.; [кульбаба]», [куйба́ба, куйба́бка], п. [kulbaba] «тс.» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ба́ба-куль
ку́льба-ба́ба
ку́льба́бка
кульба́бок
кульба́вка
кульба́вочка
«нечуйвітер альпійський, Hieracium alpinum L.»
кульбака
кульбанка
«тс.»
кульбаха
ску́льба
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| kulbaba «тс.» (з укр.) | польська |
| *kulьbava «схильна до загинання (округлості) (квітка)» (květъka)] (пор. укр. [кульба́стий] «горбатий, загнутий») | праслов’янська |
| кульба́ба «любочки, eontodon L.; [кульбаба]» | російська |
| куйба́ба | українська |
| куйба́бка | українська |
| ба́ба | ? |
| кульба́ва | ? |
| *kulьbava | ? |
| прикметника | ? |
| прикметника | ? |
| kuliti «гнути» (укр. [ку́лити]) | ? |
курси́в «друкарський похилий шрифт»
запозичене з середньолатинської мови через німецьке або французьке посередництво (нім. Kursív, фр. cursive);
слат. cursīva (littera) «швидке письмо, скоропис» є формою жін. р. прикметника cursīvus, пов’язаного з дієсловом curro «біжу, поспішаю»;
р. болг. курси́в, бр. курсі́ў, n. kursywa, ч. kursiva «курсив; невелика замітка в газеті», слц. слн. kurzíva «курсив», м. курзив, схв. курзūв «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| курсі́ў | білоруська |
| курси́в | болгарська |
| курзив | македонська |
| прикметника | російська |
| курси́в | російська |
| курзūв «тс.» | сербохорватська |
| cursīva «швидке письмо, скоропис» (littera) | середньолатинська |
| kurzíva «курсив» | словацька |
| kurzíva «курсив» | словенська |
| kursiva «курсив; невелика замітка в газеті» | чеська |
| прикметника | ? |
| curro «біжу, поспішаю» | ? |
це́рква
псл. *сr̥ky, род. в. *сr̥kъve;
праслов’янське запозичення з германських мов;
пор. гот. *kyrikō «церква», двн. chirihha, днн. kirika, дангл. cirice, circe «тс.», що походять від гр. ϰυριϰὸν (οἰϰίον) «Господній (дім)», (ϰυρια-ϰόν), який являє собою форму с. р. прикметника ϰυριαϰός, утвореного від ϰύριος «повелитель, володар; Господь»;
припускалося також два різні запозичення: балканослов’янське crьky з гот. *kyrikō та пізніше моравсько-паннонське cirъky зі старобаварської форми дав. в. одн. chirichun (Nahtigal IF 57, 70);
неприйнятне виведення *сr̥ky з нар.-лат. *cyrica (Boháč LF 35, 440);
пояснення початкового с- див. ЭССЯ 3, 198–199;
р. це́рковь, бр. царква́, др. цьркы «церква; храм; християнська віра; віросповідання; обов’язки стосовно церкви; парафія», п. cerkiew, каш. cerkvjô, ч. církev, слц. cirkev, вл. cyrkei, нл. cerkwja, cerkwa, полаб. cårk’áі, болг. цъ́рква, м. црква, схв. цр̑ква, слн. cårkev, стсл. црькы;
Фонетичні та словотвірні варіанти
надцерко́вний
це́рківка
«вид писанки»
церківни́к
«дзвонар і паламар»
це́рков
це́рковка
«тс.»
церко́вний
церко́вник
церко́вниця
церко́вщина
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| царква́ | білоруська |
| цъ́рква | болгарська |
| cyrkei | верхньолужицька |
| *kyrikō «церква» | готська |
| *kyrikō | готська |
| ϰυριϰὸν «Господній (дім)» (οἰϰίον) | грецька |
| cirice | давньоанглійська |
| chirihha | давньоверхньонімецька |
| kirika | давньонижньонімецька |
| цьркы «церква; храм; християнська віра; віросповідання; обов’язки стосовно церкви; парафія» | давньоруська |
| cerkvjô | кашубський |
| црква | македонська |
| *cyrica | народнолатинська |
| cerkwja | нижньолужицька |
| cerkwa | нижньолужицька |
| cårk'áі | полабська |
| cerkiew | польська |
| *сr̥ky | праслов’янська |
| прикметника | російська |
| це́рковь | російська |
| ква | сербохорватська |
| cirkev | словацька |
| cårkev | словенська |
| црькы | старослов’янська |
| církev | чеська |
| *сr̥kъve | ? |
| *сr̥kъve | ? |
| *kyrikō «церква» | ? |
| circe «тс.» | ? |
| прикметника | ? |
| ϰύριος «повелитель, володар; Господь» | ? |
| chirichun | ? |
| chirichun | ? |
| chirichun | ? |
| *сr̥ky | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України