ПОРУЧИКИ — ЕТИМОЛОГІЯ
пору́чик (офіцерське звання)
запозичення з польської мови;
п. porucznik «поручик; (ст.) той, кому щось доручено, уповноважений, заступник», очевидно, походить від ч. poručník, похідного від дієслова poručiti «доручити, довірити», пов’язаного з ruka «рука»;
р. болг. пору́чик, бр. пару́чнік, ч. слц. poručík «лейтенант; (заст.) поручик», вл. poručnik «командувач, володар; лейтенант», м. поручник «поручик; старший лейтенант», схв. по̀ручнӣк «поручик», слн. poróčnik «лейтенант, поручик»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
пору́тчик
«лейтенант»
пору́чник
«лейтенант Нед; уповноважений, гарант; старший лейтенант Куз»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| пару́чнік | білоруська |
| пору́чик | болгарська |
| poručnik «командувач, володар; лейтенант» | верхньолужицька |
| поручник «поручик; старший лейтенант» | македонська |
| porucznik «поручик; (ст.) той, кому щось доручено, уповноважений, заступник» | польська |
| пору́чик | російська |
| по̀ручнӣк «поручик» | сербохорватська |
| poručík «лейтенант; (заст.) поручик» | словацька |
| poróčnik «лейтенант, поручик» | словенська |
| poručník | чеська |
| poručiti «доручити, довірити» | чеська |
| ruka «рука» | чеська |
| poručík «лейтенант; (заст.) поручик» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України